Зайво згадувати про ролю й ціль критики, що здавна стала необхідною і для авторів, і для читачів. І ніхто з авторів не ображується якщо рецензент пише річево й щиро, дарма, що не все в позитивному значінню.

 

Та дещо інакший віlгук мали мої завваги про найновішу публікацію Святослава Гординського, присвячену творчості Павла Ковжуна ("Кр. Вісті" ч. 72, з 2. 4. 1944). С. Гординський відповів на них у своїй репліці п. з. "Ще про монографію про Ковжуна" ("Кр. Вісті" ч. 85 з 23. 4. 1944), в доволі вибагливий спосіб; закидуючи мені "перекручування слів", неприхильне ставлення до нових течій у мистецтві, тощо. На цей останній закид відповім коротко: я признаю лише добре і зле мистецтво, без огляду на те, чи воно давнє чи новітнє, зaте не погоджуюся ніколи з брехнею у мистецтві!

 

У згаданій своїй статті про книжку Гординського я підмітив ось які недостачі її: брак у ній репродукцій поліхромій церков і олійних картин Ковжуна; перевантаження її цитатами не лише чужих авторів, але й виїмками з власниx статтей самого Гординського (що займає в цілості 1/3 об'єму цієї книжки); недостачу характеристики графіки Ковжуна з рр. 1913—1921 (тобто з найранішої доби його творчости); огляд цілої мистецької творчости Ковжуна поданий у згаданій публікації тільки доривочно; нема там виявлення зв'язків і впливу Нарбута на Ковжуна, зате вражають подані неправдиві погляди Ковжуна на мистецтво Холодного; врешті автор зачасто зовсім зайво згадує себе. С. Гординський признає, що він свідомий недостач цієї монографії, але погоджується зі мною лише щодо браку репродукцій розпису церков Ковжуна. Зате зазначує, що першій добі творчости Ковжуна присвятив цілих 15 сторінок тексту, а критичний погляд на творчість Холодного намагається підтримати новими арґументами, вкінці чималу частину статті призначує на вичислення власних заслуг у малярстві й публіцистиці. Натомість на мої закиди про перевантаження книжки різними цитатами й про недостачу докладного огляду цілої мистецької творчости Ковжуна у поодиноких фазах розвитку, Гординський не згадує зовсім, чим признає слушність моїх завваг.

 

Як виглядає по суті оборона С. Гординського?

 

Я писав виразно про недостачу не тільки репродукцій, але й опису графіки Ковжуна з рр. 1913—1921 у його монографії, на що С. Гординський відповідає, що він або не мав їх під рукою, або вони так недокладно відбиті, що не підходили до друку. І це якраз повинен був С. Гординський відмітити у своїй публікації. Тих же "15 сторінок тексту" він присвячує не описові графіки з першої доби творчости Ковжуна (про що мені головно ішло), лише автобіографії Ковжуна та процесові формулування його мистецького світогляду, а це основна різниця.

 

Для шукання зв’язків чи впливів на творчість Ковжуна я навів у своїй рецензії виїмок із його довшої статті "про прикрасу книжки", де він із найбільшим признанням говорить про заслуги Нарбута. С. Гординський оспорює цей виїмок і каже, що він у коротшому цитаті з іншої статті Ковжуна виявив той самий погляд. Але в цьому випадку помиляється С. Гординський: його цитат, який складається з двох коротких речень не може дати ясного поняття про відношення Ковжуна до Нарбута.

 

На цьому і кінчиться оборона С. Гординського, а це є наглядним доказом, що мої завваги були річеві, а його вияснення ледве чи потрібні. У всякому разі нема в його репліці ні одного переконливого доказу, що я "перекручую" слова, чи факти. А втім С. Гординському йшло про що інше: він боронить дальше своє неґативне ставлення до Петра Холодного за ціну спопуляризування ідей Бойчука. С. Гординський закидає тим разом Холодному вже не "сецесійність", а просто "жіночість" у його мистецькому вислові, відмічує, що він не витворив своєї школи й що саме слідами не Холодного, лиш Бойчука пішли Крижанівський, Музикова, Ковжун та навіть рідний син, Петро. Для всіх, що цікавляться візантикою і загалом релігійним малярством завваги С. Гординського — це новість. Я також перший раз чую, щоб хтось відмічував в іконографії такі саме риси, як "жіночість", а зокрема в творчості Xолодного... Тому думаю, що дальша дискусія на цю тему більше ніж зайві. Коли ж іде про школу Холодного, то тут не його вина (завинив хтось інший!), врешті i Тpуш не мав власної школи, хоча був великим мистцем. Також помиляється С. Гординський, якщо приписує Бойчукові вплив на Крижанівського, Музикову й Ковжуна. Для Крижанівського божищем ніколи не був Бойчук, а Михайло Врубель. Про вплив Бойчука на Ковжуна не можна згадувати, хоча би й тому, що Ковжун не малював ікон, лише орнаментику церков (чим знову не займався Бойчук), а п. Музикова, відома в нас з реставраторства старих образів, а не з іконописи; щодо сина Холодного,то він від ряду літ замовк і не дає ніяких доказів, куди він прямує, за батьком, чи за Бойчуком. Автім, кілька то синів не йде слідами батьків з великою шкодою для себе!

 

На прикінці С. Гординський вичислює свої заслуги для нашого мистецтва й публіцистики, подаючи кількість відбутих вистав у краю й за кордоном та каже, що годі "перескочити себе самого, коли мало не при всіх мистецьких виданнях останнього десятиріччя в Галичині доводилося бути як не автором, то редактором". При цій нагоді нарікає, що я не перший раз закидаю йому авторекляму, бо ж у каталозі III. вистави у Львові С. Гординський помістив нотатку, що він був учеником Новаківського, a я, мовляв, з такої дрібної причини зробив йому закид. Та ця справа виглядала дещо інакше, бо C. Гординський писав тоді про себе буквально таке: "через ту школу Новаківського перейшли в різних часах такі відомі сьогодні мистці, як Мороз, Гординський... та ін. (ст. XII). А вже вичисленням тих 30 вистав, із яких половина відбулася за кордоном, де Гординський брав участь, він до решти не переконав мене, що це не є авторекляма. І до речі: який зв'язок це все може мати з творчістю Ковжуна? С. Гординський зачав свою публіцистичну діяльність не перед десяти роками: ще в 1931 р. видаючи "Альманах лівого мистецтва" (про цю публікацію не хочу тут ширше писати!) і підписався він на-відвороті заголовної картки, аж тричі — окремо як член редакції, окремо як автор обгортки й окремо як видавець... Коли ж іде про співробітництво Гординського "мало не при всіх мистецьких виданнях остатнього десятиріччя в Галичині", то й цей широкий засяг треба на ділі помітно звузити, бо поза Львовом не виходили тоді ніякі українські книжки присвячені мистецтву, а в самому Львові найповажніші публікації з ділянки українського мистецтва появлялися в "Національному Музею", без співпраці Гординського. Залишається таким чином журнал "Мистецтво" і на короткий час редаґування часопису "Назустріч", але це видавництво не мало в нас монополю на видавання всіх мистецьких публікацій. Щойно в останніх трьох роках Гординський зайняв наскрізь самостійне становисько, як редактор, зазначуючи це навіть на найменшій брошурці, хоч досі в нас таке не водилося навіть в часи, коли редактори працювали не за плату а за почесть. А були такі часи, і були такі редактори. Було їх багато. І славних! І якось дивно виглядає, коли автор книжки пише сам про себе, а гнівається, коли хтось інший пише про неї правду. А йде тут лише про річеву критику!

 

Краківські вісті

 

14.05.1944