Поезія Святослава Гординського
До 1933 року С. Гординський, молодий мистець-маляр, студіює образотворче мистецтво, захоплюється лівими течіями у малярстві, творить і виставляє на тогочасних виставках свої картини, в яких, як відзначив був один тонкий і вдумливий критик, проявлялось "елеґантна легкість", що є висловом радісного ритму української духовости". (Юрій Липа "Бій за Українську літературу", ст. 149).
І от, це маляр "елеґантної легкости" в малярстві, раптом, послухавшись, очевидно, поради А. Блока, який в свій час казав, що: "Малярство радо подає руку літературі і мистці пишуть книжки", випускає 1933 року першу збірку своїх поезій "Барви і лінії".
З появою цієї збірки один поважний критик, трохи, правда, гіперболічно, відзначив, що "Він є одним з найбільших віртуозів поетичного слова" і що його "поезія... майже ніколи не виходять поза рямки артизму, у ширші простори Духа й Ідеї"(Д-р М. Гнатишак "Нова українська лірика в Галичині на тлі Західньо-Европейської модерної поезії").
Такий присуд критика, на підставі першої і єдиної тоді збірки поезій Е. Гординського, зроблений трохи поквапливо, без достатніх підстав і урахування перспектив розвитку автора. Справді бо: хіба можна було твердити на підставі "Барви і лінії", що автор її "є одним з найбільших віртуозів поетичного слова"?
Збірка далеко недосконала, учнівська; збірка, на якій лежить тавро багатьох перехресних впливів: збірка, що пересипана недоконалою, або й невдалою римою, збірка, де евфонічний принцип алітераційної оздоби віршу часто не на високому рівні і в практиці бачимо немилозвучне перевантаження рядків якаючими, свистячими та шиплячими звуками; збірка, з виразними мовно-образними ремінісценціями з імажіо-футуризму ("Я — впиваюся сам кожного сонця плямкою", пес "облизав місяць зимний" і багато подібних), така збірка не давала підстав зарахувати її автора до еліти "найбільших віртуозів поетичного слова".
Від тоді пройшло повних 10 років. Автор "Барви і Лінії" видав за цей час одинадцять збірок поезій (оригінальних і перекладних).*)
Що ж являє собою поет на сьогодні в його цілості? Який шлях пройшов він? Якими соками живився? Яке місце посів серед наших поетів і куди змагає його поетичний лет?
Перші збірки С. Гординського ("Барви і лінії" — і "Буруни" — 1936) становлять собою початковий і, з погляду лектури й творчих шукань, характеристичний етап творчости молодого автора.
На сірому й одноманітному, за двома, трьома винятками, тлі західньо-української поезії з одного боку, і з другого на тлі масового, фізичного і духового, розстрілу української поезії Східньої Украни, коли там уже була відгреміла героїчна, золота доба "Штурм унд Дранґу" в поезії і в наслідок цього почався її виразний духовний та мистецький спад, на тлі одописної, катохвальної, нещирої і безкольорової щодо форми і стилю, уніфікованої і підстриженої під один гребінець поезії — ці дві перші збірки С. Гординського дуже вигідно вирізнялися.
Цілком свідомо відмежовуючись від "Літературних сурмачів", від "ритмованої публіцистики" поетів Західньої України, він з неменшим обмерзінням ставиться до бридкого, сервілістичного тону поезії Східньої України. І хоч ці збірки мали багато помилок поета-початківця, і хоч були вони ще тільки етапом його творчих шукань, випробовуванням (не завжди може й вдалим) різнородного розміру, ритміки, евфонії, словом, всіх наймодерніших літературних напрямків, — ці збірки, власне навіть і перша з них, свідчили, що маємо перед собою поета не буденного, поета мислящого і з лектурою широкого розмаху.
Замилування у французьких парнасцях, з їх вимогою надзвичайної філігранности віршової форми, структурної різьблености і словної добірности, він в однаковій мірі вчиться і в українських неоклясиків (М. Зеров, М. Рильський); на його творчі юнацькі шукання кладе своє тавро поезія Бодлєра, Вергарна, — ширше, французьких символістів, яких він добре знає не з перекладів, але він не чужий і Блоківським мотивам, особливо доби "Возмездія"; захоплений сюрреалізмом — літературним напрямком, що найпотужніше проявив себе в французькій поезії тридцятих років, де Льотрсамена з його алогізмом поетичного мислення, стихійністю образів, асоціяцій, потужним ліризмом та силою метафори, — визнано за геніяльного попередника — С. Гординський у рівній мірі не байдужий до поезії активного романтизму в особі найкращих його представників (Є. Маланюка, О. Влизька, Ю. Яновського, М. Бажана).
***
В сонеті "Автопортрет" ("Барви і лінії" ст. 19) автор декляративно, ніби виголошуючи своє творчо-мистецьке "кредо", писав:
Одного лиш боюсь: впадати в трафарет
Аж надто в нас кому затуплювати пера!
Я хочу, щоб кохав однаково поет
І буревій доби, і квіти, й мародера
Та найважніше, щоб, зриваючись у лет,
Мав кришечку бодай фантазії Бодлера!
Творчо-поетичні принципи незаперечливі. Справді-бо, який поет може сподіватися на популярність, йдучи второваним шляхом? Хто не уміє поєднати високі ідеї доби і квіти, техніку і глибоку фантазію?
Але чи зумів те все зреалізувати в своїй поетичній практиці автор "деклярації"?
Маємо спроби, натяки, пориви; маємо стилеву, ритмічну строкатість, сміливість творчих шукань, випробовувань, але не маємо, в повному розумінні, поетичної синтези мислення, де тема, ідея, слово і обряд, в їх багатогранних формах вияву, доходили б до завершеної єдности — постуляту такого імперативного для поета, що дійшов зеніту.
Відмежовуючись від "бляшаного патосу" "ритмованої публіцистики", поет щe не зумів створити такої синтетичної поезії, яка б в емоційній єдності форми і змісту (ідеї) була б виявом "буревію доби" в мистецьких образах і її можна було б протиставити цій ритмованій публіцистиці.
Він більше акцентував свою увагу на мотивах філософсько-споглядальних, урбаністично-пейзажних, лірично-суб'єктивних.
Це три основні мотиви, що своїм поетичним звучанням визначають в значній мірі, і першу, і другу збірку С. Гординського. І це аж занадто звужувало поетичний діяпазон поета.
Нові мотиви (збірка "Буруни"), що виникли в автора в наслідок, сказати б, мандрівки у клясичний світ (Рим, Греція, Царгород, Егейське море), не виходять за межі споглядально-філософської лірики. І це була б не біда, коли б автор, на руїнах стародавнього, клясичного світу, відчував себе в більшій мірі нашим сучасником. Але тут — автор — турист, закоханий в еліністичний світ, філософує, емоційно рефлексує "сприводу", без жодної проєкції на сучасність. Скам'яніла в віках, для багатьох дуже далека і мало знана старовина, вимагає від поета-сучасника, сказати б фіґурально, її оживлення. Тут йому це не вдалося. Він зумів досягти цього лише пізніше в своїх Римських ямбах ("Слова на каменях"). Тому маємо тут інколи чудесну, справді таки філіґранну, поезію ("Флоренція", "Атени"), яка свідчить, що автор формально робить великий крок уперед, але не маємо ще справжньої, заповіданої в його "автопортреті", хвилюючої поезії.
*) 1. "Барви і лінії". 1933 р. Львів.
2. "Буруни" 1936 р. Львів.
3. "Слово о полку". Переспів 1936. Львів.
4. "Слова на каменях". 1937 р. Львів.
5. "Вітер над полями", поема. — 1933 р. Львів.
6. "Сновидів". Лірична поема. — 1933 р. Львів.
7. "Сім літ", поема. 1939 р. Львів.
8. "Легенди гір". 1939 р. Львів.
9. "Сурми днів". Поезії 1940 р. У. В. Краків.
10. "Перший вал". Нотатки еміґранта". 1941 р. У. В. Краків.
11. "Ліра і Меч". Переспіви з Кернера. 1911, Краків.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 11.05.1944]
(Продовження)
Такий поетичний тон, такий звужений діяпазон поета, дав підставу тоді критиці твердити, що "поезія С. Гординського майже ніколи не виходить поза рямки артизму" (М. Гнатишак; там-же), а деякі почали були говорити про народження поезії, а то й напрямку далекого від життя, його змагань, поривів, прагнень — поезії — "Л'яр — пур — Л'яртизму".
***
Але не ті були часи. Мистецтво для мистецтва — дієве гасло великого символічного зриву на початку XX. cт., вже пережив себе. "Не може бути зірваний контакт з ритмом сучасности без великої шкоди для літератури". — "Шукання поезії в чистому стані — це нищення її", — ніби застерігаючи молодих наших поетів, писав саме тоді критик Юрій Липа ("Бій за українську літературу", ст. ст. 127, 189). І це безсумнівно справедливо. Проте, ці симптоми "Л’яр-пур-л'яртизму", що були в Б. Антонича, Ю. Косача і в даному разі у С. Гординського, не були органічним виявом їхнього світовідчування. Це було скоріше виявом їх протесту проти, мовляв М. Зеров, "Сентиментальної кваші", проти поетичної "Флеґми і сірі", проти поетичної "Флеґми і сіряка". Це було конкретно для С. Гординського, нащупування власних творчих шляхів, випробовування всіх можливих, найнебезпечніших засобів. Поет з обмеженими поетичними даними міг був закостеніти в цій естетичній позі. З С. Гординським цього не трапилось. Вже в "Бурунах" маємо нові, незначні, або слабо звучачі досі, нотки поезії, що не-інде прориваються. Образ безстрашного, юного мандрівника, що полонить моря і світи, не пасивного обсерватора екзотики, а прагнучого і діючого нашого сучасника, що знає волю і чин ("Про мандрівки", "Моряцькі дороги"), соціяльні та національні мотиви широкого розміру, публіцистичність, але не в стилі бляшаного патосу, все це починає пробиватися в його поезії доби "Бурунів" ("Пам'яті Миколи Хвильового", "Вірш про Влизька", "До польських постів", тощо).
"Так солодко у венах чути міць
П’янку, немов вино і невідому,
Що в серце наплива, кружляє день і ніч
Прибоями кипучого ґольфштрому,
Так солодко вчувати, що у дар
Усе тобі на світі цьому дано:
І далину, і переливи хмар,
І вітру свист, і лекіт гурагану,
Безкрайність вод і рокотання хвиль —
Усе, що дике, змінне, неуловне,
Ти візьмеш сам, даруючи твоїй
Невтишеній жадобі невгамовній.
("Моряцькі дороги")
Такий прозорий (ритмічно, евфонічно і емоційно) тон активного романтизму починає звучати серед поезій С. Гординського. Це свідчило, що поет почав вибиратися на власний творчий шлях, що він доходив власного стилевого довершення і пробував, здавалось, стало опертися на міцний трамплін для дальшого і вищого поетичного лету.
***
Стилева строкатість і невиразність поступово згладжуються. Збірки поезії 1937 року ("Слова на каменях") і 1938 року ("Biтeр над полями", "Сновидів") свідчать, що автор, як веселий і відважний мандрівник по бурунах літературних стилів і напрямків, нарешті, недвозначно кинув свого поетичного якоря між двома літературними течіями, що в нашій дійсності тридцятих років були основними і визначали напрямні літературного процесу — неоклясицизму і активного романтизму (романтики вітаїзму).
До неоклясицизму закономірно штовхали поета французькі Парнаси і символісти, — його, так мовити, бодлеризм. До активного романтизму, умовно кажучи, — сюрреалісти і, насамперед, допитлива вдача поета, безсумнівного романтика, органічно зв'язаного з нашою "духмяною", мовляв — М. Хвильовий, епохою, епохою змагань з вольовим, психологічним типом нашого модерного українства.
Неоклясицизм С. Гординського, в цьому дозрілому періоді його творчости, це вже не споглядально-рефлексійний, не філософічні міркування "сприводу", а зовні ніби витриманий в строго класичному (інколи) розмірі, своєю ідейно-емоційною суттю, виразно спроєктований на сучасність. Філософічні медитації туриста-обсерватора минулої величі римської культури в "Словах на каменях", вартісні насамперед, як сміливе змагання поета дійти і розкрити "невідому тайну" мистецтва минулих віків, що так потрібна нашому молодому мистецтву. Він хоче
"Торкнутисть давнини, зустрітися із нею,
Почути шум віків, що високо летять"...
і взяти звідти все, що нам потрібно, для власних творчих змагань. Бо певний він, що взяті "Мармурні слова удруге процвітуть", з новою потворною силою.
Активізм, торжество вічного і юного життя, що йому дає розгін мудра старість, це є та філософська, світоглядна основа, що давала творчу наснагу нашій літературі неповторної доби геніяльного Хвильового.
Неоклясики своєю творчістю підпирали твердження і віру М. Хвильового в "незрівняне, бадьоре й радісне грекоримське мистецтво", що в новому всеевропейському відродженні ("азіятський ренесанс") мусить зіграти велику життєдайну і творчу ролю. Але неоклясицизм не був, та, власне кажучи, не міг бути напрямним стилем такої бурхливої, такої "м'ятежної", такої жорстокої і "хижої, як вовчиця" доби. Канонічні форми старої клясичної літератури були (і є) надто немічні для відтворення соціяльних і національних катастроф і зривів. Це підсилу було тільки "бунтівничим" геніям типу М. Хвильового та його однодумців з їх засадничо проголошеним стилем активного романтизму.
[Львівські вісті, 12.05.1944]
(Докінчення).
Ніби зовнішня неповажність, грайливість, як засіб "руйнування пихи і закостенілої косности сучасних літературних засобів і форм": їдь і насмішка, гумор і тепла іронія, патос любови і ненависти, глибока лірика і філософська мудрість — це є найістотніше того стилю, що визначав і певне ще довго визначатиме нашу найновішу глибоко-національну літературу (тай не тільки літературу!).
"Словом, — як говорилося в одній з передмов до "Літ. Ярмарку" — ми лірики, але повинні стати мудрецями" — це заповідає гасло активного романтизму, дуже близьке і С. Гординському, зокрема в його збірці "Вітер над полями", а ще більше в "Сновидові". В поезії "Сучасникам" найопукліше, може, виявлена свідомість поета великої передбурі, свідомість вольового покоління, що знає свої завдання, знає свої сили і можливості.
Почуття якогось великого всенаціонального зриву проходить червоною ниткою через усю його збірку "Вітер над полями".
В ліричній поемі "Сновидів" — наскрізь публіцистичній і полемічній, а проте чи не найдовершенішій, з боку формального, речi, свідомість поета активного романтизму знаходить своє глибоке виявлення. Пpoте тут же виразно вражає і друга, неоклясична, стилева тенденція, яка ніби змагається з першою і paз-пo-paзу заступає. З одного боку зовнішня легкість, загравання з читачем, іронія і сарказм, філіпіки на адресу уявного критика, та поетів "емоціоналістів" і "натхненників", глибокий ліричний етюд і філософські медитації, словом риси такі притаманні активним романтикам, з другого — неоклясична холодність, розсудковість і пасивна споглядальність. Це свідчило, що автор двостильовости не переборює, а навпаки, якось довільно пробує свої сили і тут, і там.
***
Останні збірки поезій С. Гординського ("Сім літ", "Сурми днів", "Перший вал") вносять дещо нове в творчі шукання поета.
"Сім літ" — оригінальна, але й не дуже вдала, спроба поета імпресіоністично відтворити в мистецьких образах першу світову війну з 1914 року, починаючи нашою національно-визвольною боротьбою, аж до катастрофи кінчаючи. Надто героїчні і трагічні роки якось зблідли в імпресіоністичних віршах поеми.
"Сурми днів" і "Перший вал" (підписані псевдонімом Юр. Буревій), що власне завершують собою десятилітній творчий шлях поета, вносять оте дещо нове в його дотеперішню творчість. Колишній непримиренний ворог "літературних сурмачів", "ритмованої публіцистики" тепер цілком одверто сам стає на позиції бойової, публіцистичної поезії. Сама назва збірки "Сурми днів" промовисто каже, що цей колишній "лярпурляртист" ніби подає руку тим своїм літературним супротивникам, проти яких колись так войовничо виступав на своєму естетичному негосі.
Тривога активного сучасника перед невідомим "завтра", що пробивається до нас крізь куряву "жорстокого часу", поета, що уважно прислухається до бойових "сурем днів" і вдивляється з хвилюючою вірою в знамена боротьби, що велично мають на сонці, це не сентиментальне розуміння сучасної нашої національної боротьби, це ясна "виструнчена путь", це рішучість "рватись і горіти".
Усе — тобі. Усе — напругу м’язів,
Вогонь душі, що крізь віки горить,
Жбурнути дням пориву та екстази
За мить одну, за довгожданну мить...
Цей бойовий тон, цей щирий патос притаманний і характеристичний для поезії С. Гординського за роки 1939—41. І це не була здача позицій, це не було замирення з тими "Літературними сурмачами", пустодзвонними і безідейно крикливими. Ні. Ця публіцистичність, бойовий ораторський тон, романтичний патос волюнтаризму молодої нації, все те, здавалось, остаточно рвало з неоклясицизмом або, як справедливо каже Є. Маланюк, "переборювало неоклясицизм" і виводило поета на шлях, що є "музикою міліонів". На шлях вічно молодих, неспокійних і допитливих письменників "бунтівничої когорти" активного романтизму.
***
Чи вдержиться С. Гординський на цих, з таким трудом завойованих стильових позиціях, — покаже майбутнє.
Насьогодні ж перед нами дозрілий, культурний і талановитий мистець-поет, вдумливий і неспокійний у своїх творчих шуканнях, який збагатив нашу національну поезію високовартісними творами і перед яким стеляться широкі, ще далеко не вичерпані, творчі перспективи.
[Львівські вісті, 13.05.1944]