Соціял-демократи признають кожному народові право на культурне і політичне самоозначення. Це значить, що кожна нація має право означити своє відношення до держави, в якої склад вона входить. Кожна нація має право завести у себе такий державний лад, такі земельні і соціяльні порядки, які вважає найкращими. Держава не повинна перешкаджати націям, що входять в єї склад, виявити свою волю навіть в тому разі, колиб нація висловилась за відокремленням від держави. Хто підтримує право нації на самоозначення, той признає за нею волю відокремлення її від держави. — Такі гарні слова голосили провідники польської соціял-демократії перед війною, коли то самовизначення народів було ще мрією, музикою далекої будущини.
Війнa доконала чуда і мрія стала приймати постать дійсности. Вільзон, перший з державних мужів, признав право народів на самоозначення і проголосив його цілому світові. Треба було і польській соціял-демократії перейти від слів до діла...
Що-до самоозначення польського народа, то очевидно польська соціял-демократія зажадала від Німців і Чехів признання його без застереження, стоячи рішучо при тім, що польська більшість має рішати про державну пpинaлежність території, а меншости мусять вдоволитися можністю культурно-національного розвитку, бо так каже Вільзон тай соціял-демократична проґрама. І досі було все гарно, проґрамово...
Але право на самоозначення зареклямував для себе також і український народ у своїх сусідів — отже і у Поляків. Здавалобися, що польська соціял-демократія буде уважати це як річ, що розуміється сама собою, і привітає бажання українського народа з сімпатією, по проґрамі... Адже на прапорі єі виписані слова про свободу народів, про "braterstwo ludów"... Так нi! Бажання Українців то — по думці польських соціялістів — "со іnnego", то націоналізм, шовінізм. І в тому місці зачинається комедіянство і лукавство польської соціял-демократії, а свідком його становише преси тієї партії супроти Українців, а з'окрема діскусія над границею Польщі і України в найповажнійшому орґані польської соціял-демократії, варшавському "Robotnіk"-y.
Якийсь соціял-дем. теоретик, як називає його редакція "Robotnika", боліє над проливом крови і радить при визначуванню українсько-польської границі прийняти засаду — голова за голову: кілько Поляків в укр. державі, тільки Українців повинно бути в польській. Тим робом визначує границі Польщі на лінії Буга. Колижби це показалось неможливим з причин засадничих, радить із Східньої Галичини утворити "невтральну державу". Другий теоретик Голуфка дораджує утворити укр. державу "czy dziś, czy później, to rzecz wtóra", в якої склад входилаби часть Східньої Галичини "wyłączając Lwów dla uniknięcia nieporozumień, muszę to zaznaczyć" — додає автор в страху перед підозрінням о "herezyę narodową". А укр. держава потрібна Голуфці на те, щоб забезпечала Польщу перед Росією.
Та коли ті два артикули попри своє крутарство і лукавство дискретно намагаються укрити задні думки, то третий артикул якогось Semproniusa в ч. 167. "Robotnik"-a характеристичний своїм безстидним цинізмом. Цей соціялістичний панок домагається, щоби польсько-українська границя зачиналася на границі Карпат, коло жерела Опору, протягалася вздовж правого берега Опору і Стрия до Дністра, звідтам через Бібрку, Глиняни, Буск до Топорова над Стирок, а звідтам руслом Стиру аж до Припеті. Начеркнувши ті границі, автор відтворює таку будущину тієї частини української землі під панованнєм Польщі:
"Осередня Галичина, між Сяном а Стриєм є країною, що має українську більшість, поперетикану численними (?) польськими оселями. Займає вона такий перворядний осередок польського міщанства, яким є Львів, і такий могутній осередок польської гірничої праці, яким є Борислав з Тустановичами і поблизьким Дрогобичем. В тій країні більше-менше половина орної землі находиться в руках великих власників. Викуповуючи і парцелюючи ту землю, можемо помістити тут пів міліона польської людности. А розвиваючи сіть залізниць і водних доріг та роблячи приступними природні багацтва тієї країни, що має много лісів і гірських потоків як і неторканих ще нафтових теренів, можемо там помістити міліон польської людности промислової. А в такому разі та країна матиме "bardzo wybitną" більшість польську."
"Західний Волинь, між Бугом а Стиром, то переважно ще дуже назадницька, відлюдна країна, де людська праця що-йно зачала зміняти первісний вид землі. Великанські простори покривають там багна, котрих ще ніхто не пробував обсушити, пісковатиці, яких ще не справлювано під засів, а передусім пустирі, які ніколи ще не зазнали новітньої господарки лісної. Обсушуючи ті багна, роблячи жизними пісковатиці і курчуючи пустарі, можемо утворити місце для значно більшої скількости Поляків як там коли-небудь Укранців було, іменно для "około miliona polskich włоscian".
Думаємо, що цей уривок артикулу вповні вистарчає, щоб пізнати тенденцію цілого. Гарна перспектива нашої будущини! Гакатисти мали такі самісінькі пляни що-до Познанщини, але відомо, як рішучо протестували польські соціялдемократи проти кольонізації і як обжаловували Прусаків перед цілим світом за те, що намагалися зробити з Познанщини німецький край з "bardzo wybitną" німецькою більшістю. Але на те польська соц.-демократія має готовий арґумент "to co innego."
Оттак ставляться польські соціялісти до самоозначення українського народа, так розуміють "równość і braterstwo ludów."
Такими то вони являються, коли від гарних слів треба перейти до діла...
Український голос (Перемишль)