В посліднім тижні появились по деяких селах нашого повіту якісь непорозуміння, показалась якась нетерплячка і видно подекуди діла, які не вказують зовсім на добру дорогу.

 

Справа ціла іменно лучиться з ухваленням Національною Радою в Станіславові Земельного закона. Деякі села зрозуміли його в сей спосіб, що мовляв тепер вже всьо можна. І користаючи з сього, що панів-дідичів земельний закон вивласнює, пасуть худобу на сіножатях, ушкоджують будинки, рубають ліс і таке инше.

 

Це свідчить про нерозум людий. Вивласненнє дотеперішних власників великих посілостей, переняттє під управу держави їхніх земель не означає зовсім сего, щоби випасати сіножати, розтягати майно з фільварку, рубати ліс або насти в нім худобу.

 

Землі великої посілости стають державними, отже народніми і їх треба беречи. Поодиноким людям з громади не можна рядитися на власну руку і роби ти так, як їм вигідно і як їм хоче ся. Бо такі люди, що сего допускаються, вже роблять шкоду не панови-дідичеви, але цілому народови. Вони є шкідниками нашої держави. Тоді кривдять вони не одного чоловіка, але державу, нарід цілий і як такі, що допускаються зла, будуть вони через державу, що стоїть на сторожі народного добра, потягнені до строгої відвічальности.

 

Воно добре і вигідно пасти приміром вже тепер на сіножаті. Але чому сей, що так робить, не подумає про се, чим прокормить він корову в зимі?

 

Ми не сміємо думати "аби тепер добре", ми мусимо в кождій справі подбати про будуччину і забезпечитися. Тому під жадним услівєм не вільно випасати сіножати, а зібрати сіно і заховати його на зиму. Так само зі всім иншим.

 

Не запроваджуймо "камеральщини" бо добре з неї не вийдемо. Держімся ладу, порядку, послуху. Уміймо почувати себе горожанами, господарями, які уміють господарити по мудрому на ґаздівстві.

 

Не робім кождий на свою руку навчімся шанувати вже не чуже, але своє власне.

 

І не присвоюймо собі кожний зосібна того, що належатиме до всіх. Не дбаймо кожний про себе, але маймо на увазі добро загалу, добро усіх.

 

І не сходім на ту дорогу, на якій оден насильним способом збогачуєся а другому вже нічого не остає.

 

Учімося шанувати народнє добро, а під нинішну хвилю заховаймо рівновагу.

 

Український голос

 

06.05.1919