Час від часу світ збуджується в передчутті приходу Антихриста і кінця світу. Яким він буде, цей син Сатани? Як його розпізнати? Яким буде його ім'я? Про це розмірковували всі европейські учені і давнього, і новітнього часу.
Польський професор, теолог і маляр Єжи Новосєльський писав: «Цілком поважно вважаю, що ситуація, в якій з'явилася можливість появи персонального зла в мистецтві, має ознаки наближення часів Антихриста. Поява позитивної під мистецьким оглядом маніфестації зла в мистецтві мене так непокоїть через те, що Антихрист вже проник у нашу свідомість». І далі: «Все наближається до катастрофи» («Moj Chrystus», Bialystok, 1993).
Персональне зло породжує персонального Антихриста. Для кожного він різний.
Сотні тисяч людей в середньовічній Європі божилися, що бачили диявола на власні очі. Житія святих і пустельників – це суцільний опис героїчних змагань побожних людей з бісами за допомогою молитов, постів, незвичних обрядів. Недарма в народі жартували: «Ми не святі, щоб до нас чорти ходили» (О. Стороженко «Мірошник»).
З середини ХІV ст. страх кінця світу і появи Антихриста охопив усю Європу. Вперше подібна хвиля страху прокотилася напередодні 1000 року. Нові історичні катаклізми та спалахи епідемій викликали нові хвилі паніки і тривогу очікування. Із міста у місто кочували мандрівні актори, які розігрували сцени з Апокаліпсису, моторошні видіння потрапили як ілюстрації до Святого Письма. По всій Європі зображення Страшного суду увійшло у велику моду. Появу Антихриста віщували різноманітні пророки, а посилював їх розкол Церкви.
Православні отці Церкви в полемічному запалі слугами сатани називали уніатів і католиків, а Папу римського – самим Антихристом. Але й католики не залишалися в боргу і тими самими епітетами хрестили православних та протестантів. Пов’язаність із дияволом приписувалося в Україні та Польщі різним народам – євреям, циганам, німцям. Чорта в нас зображали неодмінно в німецькому одязі. Ніколи в шароварах чи вишиванці.
Правда, коли дійшло до дискусії, яким чином народиться Антихрист, думки розділилися. Стефан Яворський писав, що Антихрист не може народитися від спілкування жінки з дияволом, бо «як же може неплідний диявол мати з жінкою природне спілкування? Як він може впливати на народження насіння людського, сам не маючи насіння, будучи неплідним?». Та, розміркувавши, доходить висновку, що «диявол може спочатку перетворитися на жінку і мати спілкування з чоловіком, а, взявши від нього насіння, потім перетворитися на чоловіка і, поєднавшись із жінкою, запліднити її насінням, узятим колись від людини. І тільки таким чином демон може сплодити людину, а не сам по собі своєю силою».
Минає кілька століть, і вчені запліднюють людською спермою шимпанзе в надії, що вдасться створити нову істоту для виконання важкої праці і, звісно ж, – на запчастини. Вже навіть пробували прищепити серце павіана малій дівчинці.
Напередодні 1900 року теж чекали Антихриста. Того року Оскару Вайлду, якого окремі сучасники обізвали Антихристом, обтяли черговий кавальчик прутня і приклали до рани свіжий шмат баранини, бо тодішні лікарі вважали, що це вилікує рак. Вайлд тоді ж помер у великих муках. На його могилі встановили крилатого сфінкса, який небавом вкрився слідами жіночої помади від поцілунків, бо пішла чутка, що хто поцілує сфінкса, той знайде велике кохання і ніколи його не втратить.
Того самого року Фрідріх Ніцше з'їв черговий кавальчик власного лайна, що вже увійшло у звичку протягом дванадцяти років від часу, як він у Турині сам оголосив себе Антихристом і збожеволів. А незабаром помер, втративши свідомість.
Лев Толстой, який був для Владіміра Солойова Антихристом, видає в 1900 році «Воскресіння», а сам Соловйов за одну ніч того ж року пише «Повість про Антихриста», в якій передбачив появу цілої плеяди Антихристів.
І вони не забарилися. 1900 року в Лейпцігу Антихрист Лєнін видав ПЕРШИЙ номер газети «Іскра», другий Антихрист Сталін взяв участь у ПЕРШІЙ своїй забастовці, третій Антихрист Гітлер пішов до ПЕРШОГО класу реальної школи в Лінці, яка йому дуже не сподобалася, а четвертий – Троцький опинився на ПЕРШОМУ своєму засланні в Сибіру.
Однак у повісті Соловйова нас чекає гепі-енд: проти новітнього Антихриста «вce eвpейcтвo вcтaлo кaк oдин чeлoвeк». Антихрист наказує своїй армії знищувати євреїв та християн, але його армія внаслідок землетрусу зникає в розплавленій вулканічній лаві. В Єрусалимі з'являється Христос в царському вбранні.
Широка апокаліптична картина, уявлена Соловйовим, завершилася перемогою добра над злом. Але іншу картину явив нам Сєргєй Глазьев, якому було видіння: «сегодня бесы сталкивают между собой две части русского народа». Він раптом побачив аж 20 мільйонів росіян в Україні, 100 тисяч загиблих на Донбасі, а 10 мільйонів «вынуждены были покинуть оккупированную проамериканскими неонацистами Украину. И это лучшие её граждане: инженеры, учёные, врачи – продуктивная элита народа. И его генофонд – прекрасные девчата и крепкие хлопцы, используемые сегодня в качестве рабов в Евросоюзе».
А відтак він не відкидає, що на «зачищенные от русского населения земли Юго-Востока Украины» масово переселяться євреї та християни, які втечуть від мусульман. І, тонко натякаючи на Одесу, додає: «Это, кстати, в этом регионе уже было при Екатерине, основавшей родной для новых киевских руководителей город».
І як тут не зацитувати ще раз Соловйова: «B то же время от Синая к Сиону двигалась толпа христиан, предводимых Петром, Иоанном и Павлом, а с разных сторон бежали еще иные восторженные толпы: то были все казненные Антихристом евреи и христиане. Они ожили и воцарились с Христом на тысячу лет».
Дивовижно, як Соловйов і Глазьєв зазнали однакового осяяння.
А так між нами, то в українській бароковій поезії Київ часто порівнювали з Сіоном. Недарма ж студенти Київської братської школи в панегірикові Петрові Могилі писали в 1633 році:
Нам бажалося Сіону в роксоланськім краї,
Повитому віддавна в святім обичаї...
08.05.2019