Культурна реальність може бути альтернативою телевізійній і стати імунітетом від радикалізацїі та популізму. Але для цього потрібно наполегливо працювати, та не переоцінювати свої сили, вважає кураторка освітнього проекту для менеджерів культури LWOWRO Катажина Зєлінська. Одна із сесій проекту пройшла у Львові на початку квітня в Інституті стратегії культури.

 

Катажина Зєлінська, старша координаторка культурних подій Wroclaw Culture Zone, організації, яка була співорганізатором титулу Вроцлав – Європейська столиця культури-2016. Загальна кількість культурних проектів, які реалізували у місті того року, склала 425, що, у свою чергу, означало близько 2000 подій за 12 місяців, та ще 5 500 подій, напряму пов’язаних з ЄСК, але пройшли пізніше. 

 

Z розпитав Катажину Зєлінську про роботу над проектом Вроцлав-ЄСК 2016 та польські реалії роботи у сфері культури.

 

– Коли Ти приєдналася у Вроцлаві до роботи над участю міста у конкурсному відборі Європейська столиця культури? Що мотивувало тебе взятися за цей проект?

– Я увійшла у команду як менеджерка у 2011 році, після того, як Вроцлав уже дістався фіналу. Чимало польських міст прийняло участь у відборі, змагання було не з легких. Я пройшла співбесіду і отримала роботу. Давненько це було, цілих вісім років тому. Коли ми писали проекти для другого етапу відбору, нашою ключовою мотивацією було зробити культуру у місті більш соціальною, більш доступною для людей. Ми дослідили місто і дійшли до висновку, що мешканців можна поділити умовно на кілька типів аудиторії. Та переважно люди бояться брати участь у культурних подіях, адже вони схильні думати, що є недостатньо освіченими чи щось подібного. Також важливим є економічний фактор, коли певні події чи заходи є або! здаються надто дорогими для відвідування. Втім, здивувало нас те, що ключовим був саме оцей страх бути «непідходящими» для культури. Відтак фокус проектів та ідей ми змістили на менш масштабний (хоча великі фестивалі та події теж були у програмі), почали займатися такою собі зміною дихання, ритму цих всіх подій. Водночас було бажання зробити так багато проектів власне для мешканців Вроцлава, скільки буде можливо.

 

 

– І ця риса була однією із прикметних, у випадку Вроцлава, чи не так? Поставити у центр мешканця міста, а не туриста.

– Так. Львів мені у цьому розумінні нагадує Вроцлав, бо у вас чимало культурних інституцій, місто вважається «культурною столицею» країни у такому традиційному ключі мислення. На момент, коли Вроцлав отримав титул ЄСК, у нас теж було що показати, місто не є тихим, так звані загальнокультурні події проводилися часто. Але престижний титул Європейської столиці культури дає певну «видимість» на мапі Європи, присутність у контексті: можливість партнерства із іншими країнами Європи, мережі співпраці та реалізації проектів, інструменти для роботи.

 

– Як щодо фінансування титулу Європейської столиці культури? Чи отримує місто мільйони євро від ЄС, чи держава тут має бути інвестором?

– Титул є радше опосередкованим інструментом залучення коштів, а не прямим. Так, місто отримує певну суму як премію імені Меліни Меркюрі, але цього не досить. Може здатися, що коли місто отримало титул ЄСК та подає проекти на грант від ЄС, то вони автоматично у пріоритеті, втім — ні, це не так. Це така фінансова боротьба, аби залучити потрібні кошти, бо коли місто отримує титул, воно також отримує амбіції реалізації складних проектів, добрих проектів, і часто, що у принципі є закономірним, проектів досить дорогих.

 

– Що змінив титул ЄСК у інфраструктурі Вроцлава?

– Дещо робилося раніше, та титул і змагання за нього стали добрячим копняком, аби творення нових та перетворення старих просторів у місті пришвидшилося. Скажімо, у нас був великий кінофестиваль New Horizons Cinema, і ось завдяки цьому конкурсу місто та фундація, що заснувала фестиваль, вирішили відкрити студію артхаусного кіно.

 

Афіша проекту «Баски»

 

– Чи міський голова підтримував культурних менеджерів під час змагання за титул Європейської столиці культури? Чи приймав він участь у процесах підготовки?

– О, так. Він особисто відвідував наради, засідання членів журі, зустрічався із менеджерами. Він або його заступник були залучені на всіх рівнях підготовки.

Ідея Європейської столиці культури у тому, що це не політичний проект,  та якби мер міста був проти, він зміг би загальмувати все, що робила громада.

 

– Які проекти із тих, що вдалося втілити упродовж ЄСК, запам’яталися найбільше?

– Перший, це проект, що називався «Баски». Щороку два міста отримують титул, і нашим містом-побратимом стало іспанське місто Сан Себастьян, що у країні Басків. Ми почали думати, як влучно ретранслювати їхню культуру, і вирішили зробити це через воркшопи, кіно, показати сучасну культуру, а не лише традиційні елементи, мовляв дівчата у костюмах танцюють народні танці. Етно елементи можуть бути присутні, та ми заохочували їх обговорювати і намагатися зрозуміти, а не просто дивитися. Почався проект ще у 2014 році і закінчився в 2016-му. Це міні фестиваль, проходить влітку, у дивних, часто закинутих місцях, які начебто і для культури не підходять. Цей проект особливий для мене тим, що після трьох днів у році, які ми проводимо на щоразу інших локаціях, вони отримують нове життя у культурі міста.

 

Проект «Львівський місяць»

 

Другий проект був пов’язаний із вашим містом, він називався «Львівський місяць». Львів важливий для нас не лише з історичної перспективи, а й з погляду обміну сучасною культурою. Всі ці зв’язки та нашарування живі, і це чудово, що вони тривають.

Для мене переконливим аргументом якості проекту є його тривалість після завершення формальної фази тривання. Тому третій проект — це Мікрогранти для мешканців Вроцлава. Можливість реалізації різних проектів у своїх районах міста, але не в центрі. 

Також, не можу не згадати резиденцію AIRWRO. Тут ключовим моментом є люди, яких ти зустрічаєш у процесі творення. І наявність міської резиденції є ефективним інструментом залучення людей.

 

– Який урок ти винесла із такого масштабного проекту, як ЄСК 2016?

– Це мабуть те, що не варто брати на себе забагато. У певний момент ідей та проектів зібралася ціла лавина. І можливо, треба було трохи збавити темп.

 

– Якими є настрої у Польщі після того, що сталося із Павлом Адамовічем? Чи немає розчарування?

– Я виросла у середовищі, де культура та повага одне до одного завжди є важливою. Та в час, коли популізм і радикальні настрої звучать в країні все голосніше, як ніколи розумію цінність того, що ми робимо. Вчимо людей та вчимося самі говорити одне з одним не через кліше та стереотипи, а очі в очі. Те, що сталося у Гданську, розбило мені серце. Водночас це показує те, що роботи попереду для порозуміння ще чимало, а культура тут є сильним інструментом.

 

Виставка «Український зріз» в рамках проекту «Львівський місяць»

 

Розмовляла Анастасія Чупринська

06.05.2019