Фейлєтон.

Строфа.

Новий пророк являється між нами,

І віщим серцем править нам державу,

І нас сліпих, німих, окутих снами

Веде на пир народів, в горду славу.

І перший підніма кличі великі:

Я ваш Мойсей, в країну Богом дану

Я вас веду маленькі, темні й дикі

І в водах Волги змию вашу рану.

Я ваш пророк, любовні вірші й драми

Я вам писав і вказував дорогу,

Всі инші вас вели у пропасть і до ями,

А я великим дзвоном вдарив на трівогу.

Сиджу в тюрмі, я мученик народний;

В тюрму всадили богачі й маґнати,

Глухі на се, що правив клич господний,

І віще cеpце тиснуть грубі крати.

Антістрофа.

Пророче, знана велич Твого духа,

і неприступність віщої гордині,

Но твого голосу ніхто не слуха

І бідний ти глаголиш "во пустині".

Твій жар, огонь, пророцтва всі даремні

Бо инші нам давно їх голосили,

Пиши в тюрмі елегії тюремні,

Не трать на дні ні розмаху, ні сили.

А не забудь і про любовні вірші,

Як тема є — то напиши і драму.

Від них ми певно вже не будем гірші,

Хиба що війдем до твойого храму.

Сидиш в тюрмі, ох — не журися, друже,

Куй свіжу гордість з свіжого терпіння,

Бо нам про тебе так байдуже дуже,

Що не почуєм твого голосіння.

[Український голос, 30.04.1919]