[Трошки фільософії.]

 

З тої пори, коли на світі появилась нова порода — "гроші", людскість перестала истнувати.

 

Чоловік розміняв ся на штерлінґи, ґульдени, франки, марки, рублї, ліри. Людскість розмінялась на гроші.

 

Що се ви?

 

У вас сто тисяч в кишени, тогдї ви — интересний чоловік. Ви умієте заробити на них 50 тисяч в роцї, ви — розумний чоловік. Ви тратите ті всї гроші щедро й широко, ви — приємний чоловік. Ви віддаєте 1000 зр. в користь бідних, ви — добрий чоловік. За вас переплатили купу грошей учителям, ви — образований чоловік. Ви віддаєте половину всїх грошей родинї, ви — гарний сїмянин.

 

Гроші, гроші і гроші! Гроші свідчать о ваших пороках, о добрих дїлах, о душі, розумі і серци.

 

— А кілько він тратить "не знати куди"? Ах, він — пустий чоловік!

 

— А скілько ви менї винні? Ви — нечестний чоловік!

 

Ви, то — не ви. Ви, то — ваші гроші. Ви, — руки й ноги грошей. Ви истнуєте тільки длятого, щоби брати их, віддавати, носити.

 

Ви... біс знає, яка ваша роля при тих грошах!

 

Гроші ходять, переходять, стрічають ся, розходять ся і сходять ся в різних значінях. Ви займаєте місце відповідно до тих значінь.

 

Будь ви хоч Архімед, Сократ, Байрон або Едісон, а сли у вас, кромі пятьох гелєрів нїчого в кишени нема ви...

 

Возьмім "чистого чоловіка" — в найстрожшім фільософічнім змислї "чистого чоловіка". Абсолютно чистого, котрий що-ино викупав ся в ріцї і котрому, вийшовши з води, нї в що убрати ся.

 

Будь він ґеній, талант або идіот — єго жде одна і та сама судьба. Видумай він глупість або зроби ґеніяльне відкритє — і глупість і відкритє однаково пропадуть для світа.

 

В него нема грошей, щоби купити ту одїж, в котрій можна би було явитись перед людьми і звістити им свою глупість або своє відкритє.

 

І при чім тут розум, глупість, ґеній або идіотизм, — коли они не мають для світа нїякої цїни, сли у них не найдесь пять гелєрів, хоч на рогожу!

 

Ґенія творить ґульден. Без ґульдена ґеній — нуля...

 

Иван Скотенко женить ся з Марією Товстовидою. Ха, ха, ха! Та хиба ж то Иван Скотенко женить ся з Марією Товстовидою?

 

То шістьсот ґульденів річного доходу бере тисяч ґульденів приданого!

 

А нехай би замість тисяч — десять тисяч, тогдї Ивану Скотенкови, як свого уха, не видати би Марії Товстовидої! Шістьсот гульденів річного доходу не посміли би сунутись до десять тисяч приданого!

 

І що-ж то тут Иван Скотенко і Марія Товстовида? Тут шістьсот зр. і тисяч зр.! В чім же глядати тутки щасливого союза? В чім? Таж-ж се просте "совпаденіє" цифр!

 

Цифри не "совпали" — і Олекса Голоденко застрілив ся.

 

Олекса Голоденко — то шелюг. Евлялія Дериносиківна — то міліон. Олекса Голоденко влюбив ся в Евлялію Дериносиківну. Она одвітила: — Нї!

 

Він наложив на себе руки — застрілив ся. Їй всї дорікають, що она без серця.

 

Та хиба-ж она винувата?

 

Нї, она не винувата! Отся исторія розігралась між шелюгом і міліоном! То пояснюєсь тим ґеометричним відношенєм, яке заходить між міліоном і шелюгом. То не самоубійство. То після аритметики лиш проста формула 1/200.000.000.

 

Почувши себе одною двохсот-міліоновою частію, шелюгови не оставало иншого виходу, як застрілитись.

 

Але он, глядїть, застрілив ся чоловік з голоду. Ви бачили, як вилетїв послїдний пятачок в видї ладунку з револьвера, купленого за остальні гроші. То не револьвер стріляє — то послїдний пятачок летить тому, що більше пятачків до него не прийде...

 

Ви думаєте, панї, що ви любите?

 

Нї, панї! Ваші мізерні гроші ждуть, щоб до них прийшли сотнї, тисячі, і принесли з собою всї радужні примани житя. Радужні, радужні і радужні!!

 

А ви, добродію?

 

Позвольте, я розкажу вам вашу біоґрафію. Почну ще з тих часів, котрих ви, конечно, не памятаєте.

 

Отже начну оповідати вашу біоґрафію з тої самої хвилї; коли ваша мама, цїла почервонївши, щось тихо, тихо шепнула на ухо вашому татови. Той шепіт заставив єго радістно усміхнутись, но через мінуту на єго чолї появилась морщинка.

 

Чоловік, що вміє читати по лицях людей — прочитав би, що тою морщинкою на чолї написано слово:

 

— Гроші!

 

Так, добродїю, гроші! І коли-б тогдї ви були могли увійти в нутро свого тата, були би довідались про єго тиху журбу:

 

— Тепер мій обовязок подвоїв ся, в-двоє треба старати ся, клопотатись, розважувати єї, не лякати... І де грошей на то взяти?

 

Ах, добродїю, вас ще не було на світї, коли на вас уже тратились гроші. Шились малесенькі повивачі, пеленки, якісь смішні строї і мікроскопійні чипчики.

 

Ще не знали: хто ви? — а вже на вас тратили гроші. Без помочи грошей ви ледви чи родились би. Повитуха дармо не пійде. Ви росли, набирали сили і бавились. Ви рвали свої ногавичата й сороченята. Ах, добродїю, ви рвали татові гроші.

 

Гріш за грошем перекидались в исторію, ґеоґрафію, латину, греку, математику і заповняли вашу голову. Ви зуживали гроші, щоби заробляти гроші.

 

Та лиш тогдї, коли ви стали заробляти гроші — ви рішили ся подумати про щастє. Ви женились по любови, по серцю, без приданого.

 

Але, позвольте добродїю, і то також комбінація — грошева комбінація. До цифри ваших грошей долучилась тілько нуля... але з початку.

 

Кажуть, нуля в початку цифри не значить нїчого. Не вірте, добродїю, се неправда. Ви ж самі найкрасше знаєте, що та нуля на початку зїла всю вашу цифру.

 

Идїм дальше.

 

У вас наросли розходи, вам треба було грошей що раз більше й більше. І ви, уганяючи за грішми, за грішми і все за грішми — померли скорше, нїж була пора до того.

 

І знаєте, яка мисль прийшла в голову вашим близьким, коли ви умерли?

 

— Де тепер дістати грошей на похорон? Скілько після него остало грошей? Хто буде тепер доставляти нам потрібні гроші?

 

І коли з вами покінчили всї рахунки, підійшла до вашої вдови нища-старушка і сказала:

 

— Дайте, голубочко, дайте гелєра за упокій!

 

Вас похоронили під грішми, і той гелєр — послїдна грудка землї.

 

Та вам може здаєсь, що ви умерли тепер? Нї, ви умерли вже тогдї коли на світї винайдено гроші. Та й не тільки ви тогдї померли, уся людскість минула ся, чоловік перестав истнувати...

 

__________

 

— Що се? Фільософія? Дур? Кулеша на постнім олію? — спитаєте ви.

 

Нї, то — гроші.

 

То — моя сегоднїшна мрачність розміняна на гроші.

 

Звольте ж менї виплатити за сей фейлетон належитість, пане редакторе!

 

Сотрудник.

 

[Дѣло, 28.04.1894]

28.04.1894