З великим інтересом прочитав я Ваші статі "Згода" в 10. і 11. чч. Сподіваюсь, що ради важности справи Ви дасте місце і моїй замітцї. Boнa не буде розводитись про загальний бік справи, бо Ви рішучо з нею покінчили, сказавши в сутї, що згода між партиями Русинів можлива лишень тодї, коли всї пристануть до одної партиї — народовецкої, то-б то коли буде не згода, а злив у одну партию. Остає ся лишень спитати, до якої власне з народовецких фракций Ви радите приставати, чи до д. Барвіньского, котрий репрезентує згоду народовецко-паньско-клерикальну (польску), чи до д. Романчука, котрий, як видно з пунктів, предложених на з'їзді 19. марта, хоче тепер згоди народовецко-рутеньско-клерикальної.
Я спинюсь головно на тому, що Ви говорите про радикалів і поясню, якої згоди добивають ся власне вони, — і позаяк найлїпше характеризують ся ціли всякої партиї єї-ж власними словами, то почну з того, що випишу пункти згоди, предложені радикалами з'їздови 2. фебр. Ось вони:
I. З'їзд признає потребу добивати ся розширеня автономії і економічного добробиту руского народу в Австро-Угорщинї через розширенє полїтичних прав і свобід в загалї і прав демосу специяльно.
II. З'їзд признає, що ті ціли можуть бути осягнені лишень сьвідомою полїтичною акциєю самого народу руского на ґрунтї конституцийнім, спільно з другими народами Австро-Угорщини.
III. Через се з'їзд виключає з гори всякі союзи з полїтичними елєментами олїґархічними і абсолютичними.
V. Ідучи до поєднаня акциї Русинів Австро-Угорщини на поли полїтичнім, з'їзд признає кождій рускій партиї повну волю думок релїґійних, етноґрафічних і лїтературних і бажає, — щоби незбіжна конкуренція партийна вела ся способами чесними: отвертого лїтературно-наукового обсуду і такої-ж пропаґанди серед громади."
Як бачите, радикали ідуть не до зливу партий, а до згоди між ними: окрім того до згоди на практичному поли полїтичному. Сим одним опридїляє ся цїли їх як до старої партиї, чи по Вашій термінолоґії до москвофілів, так і до народовцїв. Перша цїль була б: обернути акцию москвофілів, котрих не можна-ж легковажити з практичного погляду, бо вони в усякім разї творять половину на пр. галицко-рускої інтелїґенциї, більшість буковиньско-рускої і всю інтелїґенцию угро-руску, на полїтично-економічне поле, до таких справ як на пр. розширенє виборчих прав австро-руского демосу, заклад між ним економічних спілок і т. д. Не вже-ж подібні цїли не користні і для руско-україньскої национальности, котрої самостоячість і спільність радикали признають не менше коли не більше народовцїв, хоч не признають нї за собою, нї за ким другим права фанатично проклинати тих, хто має про се инчі думки, називати їх "перекиньчиками" (словом не XIX. віку), а тим паче накликати на них полїцийне переслїдуваннє?
Щодо відносин радикалів, до народовцїв — то і тут радикали держаться лишень принципа толєранциї в справах, в котрих між ними незгода, напр. в справах релїґійних і взагалї культурних. Доси незгоди між обома фракциями, котрі в национальних справах держать ся однакових думок, заострювались власне нетолєрантностю народовцїв, котрі отверто говорили про потребу "виелїмінувати радикалів із суспільности" всякими способами, включно до полїцийних, а також тим, що народовецкі печатні орґани одрікали в радикалів навіть почутє національне.
Слїд подібного одрікання видно і в Ваших статях. Ви не довольні тим, що "радикали стоять на інтернациональному становищи, хочете од них, щоб вони обмежали ся лише на працю виключно для руского народу і лишень на сїй умові признаєте можливість згоди між ними і народовцями. Трету Вашу умову, щоб "радикали схотїли пристати на загальні засади народовцїв", — я спімнув вище. Тілько-ж чи єсть в Европі яка небудь партия од часів християньских, котра-б не стояла більше чи меньше на інтернациональному становищи? Радикали наші з сего боку нїчого нового не показують з себе. Вони не одрікають ся од своєї национальности, а лишень не признають нїяких обовязкових, нї полїтичних нї культурних ідей, нї інституций, котрі другим партиям, як мoсквофілам, так і народовцям, видають ся за примусові "історичні ідеї і сьвятощі", — та ставлять национальні інтереси і інстінкти під контроль вселюдскої науки і інтересів, — та окрім того шукають помочи для свого народу в однорідних їм елєментах других народів, переважно в державах, до котрих самі належать. Та чи ж остатне не роблять всї партиї в Европі?
Про другий Ваш пункт, щоб "радикали схотїли обмежати ся лише на працю виключно для руского народу", треба сказати, що нашим радикалам не важко вдовільнити Вас, коли не зовсїм, то хоч на 9/10, бо наші радикали не так то богаті силами, щоб працювати для всeгo сьвіту, і доси працювали звісно, як уміли, майже виключно для руского народу. Коли-ж який наш радикал напише инодї статейку на чужій мові і то переважно про справи свого-ж народу, або возьме участь в якому міжнародному науковому, чи социяльно-полїтичному конґресї, — то, сподїваюсь, Ви сего єму за великий гріх не поставите.
Менї зостає ся сказати про пункт незгоди між радикалами і тими з старих партий, котрі всилюють ся поставити релїґію, і почастно унїяцку, в обовязкову точку национальної програми, як се видно і в програмі, предложеній з'їзду 19. марта, і про Ваші закиди радикалам за їх виступи проти духовеньства. І тут принцип толєранциї на боцї радикалів, і навіть принцип национальности. Не признаючи слушности постанови вірности унїяцкій церкві в програму национально-полїтичну, радикали лишень нагадують той факт, що в нашій нациї єсть люди ріжних церков, а також і безконфесийники, — і тим власне стоять на ґрунтї спільно национальнім, — окрім того що радикали признаючи вільність совісти, стоять на ґрунтї новійшої культури і навіть австрийскої конституциї. Коли хто докоряє за те радикалам, то власне показує себе фанатиком і деспотом.
Специяльно про боротьбу радикалів з духовеньством треба сказати, що се справа занадто складна, щоб єї рішати одним зачерком. Перш усего радикали винні в очах духовеньства, — по крайній мірі в очах епископів і клерикальних органів, — у тому, що дають в своїх ґазетах місце скаргам самих селян наших на надужитя ріжних духовних. Далї вони винні в тому, що, придержуючись консеквентно принципу свободи совісти, стоять за подїл церкви і держави, за вільність конфесийних і безконфесийних осіб, товариств, громад, церков. Чи може яка небудь чесна демократична ґазета не погрішити в першому пунктї?? А про другий треба сказати: що-ж робити, коли таке полїтичне credo радикалїв, котре в других цивілїзованих сторонах подїляють многі паписти, як і вільнодумцї, — і чи не слїд би розважити навіть духовеньству рускому над тим, чи не вийшло-б і єму на чесну користь, коли-б і в нас церков була оддїлена од держави?
(Дальше буде).
[Буковина, 27.04.1894]
(Конець).
На рештї зостає ся ще третий пункт: те, що радикали стоять за вільність наукового досліду і мають наукові думки, незгідні з ріжними конфесійними катехизисами, і ширять ті думки. Тільки-ж хиба вільність наукового досліду не єсть основа всего новійшого поступу? Хиба оборонцї катехизисїв в свій час не засуджували і Коперника з Ґалїлеєм? Хиба лїпше-б було, коли-б нїхто не ширив думок тих учених дослїдачів природи? І в сему пунктї вина радикалів лежить лишень в тому, що вони консеквентно стоять на принципі толєрантности і ним користують ся. Зректись же своїх думок, поки і вони не перекинуті вільним же дослїдом, радикали не можуть, а ще більше не можуть лицемірствовати перед народом. В многих цивілїзованих країнах саме духовеньство стало на ґрунтї толєранциї і боре ся з противними єму думками не анахтемами, а арґументами теж науковими. Нехай же і наше духовеньство послїдує сему примірови, — і тодї, коли конкуренция між ними і вільнодумцями не перестане (се не можливо, — і навіть осьвічений деіст мусить сказати, що се противно самим замірам Бога, котрий дав людям розум), то перестане між тим фанатична боротьба і виробить ся можливість спільної працї коло полїтичних і социяльних справ людий ріжних реліґійних і наукових думок, яку ми бачимо тепер по другим країнам, напр. і в Ірляндиї, стан котрої так подібний до нашого. Наші радикальні орґани не раз предлагали духовеньству такий власне modus vivendi.
Ваш закид, що радикали неслушно піднимають клясову боротьбу, коли у нас мусить бути клясова згода для боротьби за національність, цїлком абстрактний по крайній мірі в Австрийскій Руси, власне з погляду реально-национальних обставин. Нїяких руских кляс там нема, окрім плебейского. "Дїдичів" руских Ви не налїчите там і 10: — а десяток же не кляса. Не кляси і ті урядники, професори, сьвященики рускі, про котрих Ви говорите, — бо чиновники державні не кляса. Демос — (Volksstaat) — певно, також не обійде ся без свого роду урядників, по крайній мірі довго. В усякім разї ми не знаємо приміру, щоб який радикал виступав проти професора, суддї, урядника желїзницї і т. п., коли той чесно виповняє свою службу. Про боротьбу радикалів з духовеньством, котре в нас теж бюрократия, а не кляса, ми вже сказали. Значить про сей, клясовий, пункт нема що говорити.
На конець треба сказати, що радикали, піднимаючи ранїйше других справу партийної згоди між Русинами, хоч знали, що власне їх ініциятива буде встрічена з нехіттю старшими партиями, — мали на цїли зіпхнути з мертвої точки справу, котру само життя, по кр. мірі в Галичинї, поставило на чергу. При тому радикали всего менше мають на оцї користи для їх партиї навіть з толєранциї од других. Радикали зробили своє при горячому фанатизмі проти них старших партий, котрі явно накликали на них полїцию, і в сїй точцї гірші часи радикали вже пережили. Радикали ширять свої думки між масами народу, котрі помалу прихиляють ся до них. Радикали можуть показати в проґрамах старих партий точки, котрі явно взяті у них, точки, проти котрих ще перед 1892 р. виступали старі партиї, що взагалї не бачили потреби політично-социяльних проґрам. Коли тепер радикали пізнали справу згоди, то власне для того, щоб прискорилась реалїзация тих полїтично-социяльних точок, котрі вже стали спільними всїм трьом партиям — окрім четвертої, партиї угоди з польскими маґнатами. Отверто кажучи, ми мало віруємо в те, що-б тепер згода навіть між тими трьома партиями могла влагодитись, — бо богато з старих партий одвернуть ся од пунктів згоди, предложених радикалами з'їзду 2. фебр., вже через одно те, щоб не видержати свою амбіцию перед "молодшою партиєю", хоч все реальне в пунктах, предложених з'їздови 19. марта, єсть не що инше, як менше ясний виклад пунктів радикальских. А тим часом і §.1. пунктів 19. марта грозить розбити згоду, бо нї москвофіли, нї радикали, — кожні по своїм рациям, — на него пристати не можуть, а богато з народовцїв побоять ся єго усунути.
Але в усякім разї ранїйше чи пізнїйше полїтичне житє, по крайній мірі в Галичинї, примусить розважнїйших і практичнїйших людий між старимо партиями, згодитись на щось подібне до пунктів предложених радикалами з'їздови 2. фебр.
[Буковина, 04.05.1894]