Нарід, котрий має між собою богато свідомих одиниць визначається сильною і твердою волею і витревалостию. Коли такий нарід рішиться на яке діло, коли возьметься до чого, то так довго не устає, доки не осягне своєї ціли. Коли менше свідомі одиниці починають забувати про свої обовязки, починають ухилятися від праці і трудів тоді свідомійші люди звертають їм на се увагу, кличуть їх напоминають а навіть змушують їх до сповнювання тих обовязків, які накладає на них воля цілого народу. Сильна і тверда воля народу і витревалість конечно потрібні в хвилях, коли нарід находиться в небезпеці, коли ворог наступає на його землю, щоб їх заняти, щоб цілий нарід поневолити. Наш нарід веде війну з дуже завзятим і небезпечним ворогом. Тим ворогом є Поляки. Та не тому небезпечні і страшні для нас Поляки, щоб були від нас сильнійші, лишень тому, що у них більше свідомих одиниць як у нас, а через те у них більше завзяття і витревалости. Полякам не потреба щодня пригадувати, що вони постановили заняти українські землі, не потреба Полякам поясняти, які користи дасть їм їх вітчина, не потреба кликати кождого з осібна до зброї, до боротьби. У Поляків вистарчає одно слово, один приказ і цілий нарід, йде за тим голосом, і повинується йому так довго, поки не осягне того, що постановив, або поки не зломить його чужа сила. Сила Поляків не в числі а в тім, що кождий з них ні на хвилинку не забуває, що Польща веде з Україною війну. Сила Поляків в тім, що кождий з них прийшовши раз до переконання, що треба провадити війну, більше про це не говорить, не радиться, не нарікає а робить своє діло терпеливо і витревало зносить, всі труди, біду і невигоди, які конечно є звязані з війною.

Що до числа ми о много сильнійші від Поляків. Нам, якби удалося зібрати всі сили покликані до війська і ударити ними на Поляків, то без великих cтpaт в короткім часі прогналиби ми Поляків з своєї вітчини і малиби вже давно мир і спокій. Але нам бракує витревалости і терпеливости. Ми знаємо що в цілій Галичині нема ні одного Українця, який не бувби переконаний, що треба конче боронити землю від захланности і напасти Поляків. Нема у нас ні одного Українця, котрий не знавби, що до оборони вітчини і рідної землі, потреба сильної і здисціплінованої армії, потреба війська. Але коли приходиться йти до війська, починають ся нарікання, скарги, починаються многі отягати, ховати, родиться невдоволеннє і неохота. З того виходить тихе, що з покликаних до військової служби половина стає в ряди війська а половина остається в дома. Але і ті, то зголосилися до війська не видержують довго на своїм становиску.

Задля браку витревалости і терпеливости покидають вони свої ряди, забувають на свої обовязки і вертають домів. Щоб оправдати себе перед своєю совістию, перед своїми знакомими і сусідами вони розширяють ріжні брехні, сплетні і своїм поступком роблять подвійну шкоду. А старі люди, їх знакомі, кревні та сусіди місто опамятати їх, загріти до витревалости, пригадати їм їх обовязок і конечну потребу, ховають їх, слухають їх а навіть їм притакують, думаючи що все те, що дезертир, говорить, то правда. Їм навіть не прийде на думку, що дезертир інакше говорити не буде, коли хоче, щоб його люде з села не гонили а помагали йому ховатися.

З тим мусить вже раз бути конець. Коли цілий нарід сказав раз, що мусимо прогнати Ляхів зі свого краю, то мусить бути військо. Мусить кождий покликаний до війська брати кріс і йти боронити вітрину, гнати вopогa з рідної землі. Кождий Українець, чи то дитина, чи жінка чи чоловік мусить день і ніч памятати і ніколи це забувати, що ми провадило війну за рідну землю з дуже хитрим завзятим і витревалим ворогом, яким є Поляки. Коли хочемо цего відвічного ворога нашого селянського народу побороти то мусимо бути не тілько осторожні, але так само як він хитрі і завзяті. Мусимо узброїти себе не тілько наші руки в кріси але і нашу волю в витревалість і терпеливість і довіря.

Український голос