У треті роковини смерти

(Біографічний нарис)

Львів, 19-го квітня.

Творчий сілует Труша формували час і обставини, що в них він жив і працював. І коли творчість багатьох мистців зумовляється іноді різними суто інтимними психологічними факторами, то Труш являється твором свого середовища, бардом його недолі і страждань. І не багато залишається місця в його картинах на власне "я". Ніцшеанська філософія, впливи сецесіонізму, а то й наївний психологізм в рамах яких він, під впливом моди хотів кристалізувати свій творчий світогляд, для уважливого сприймача Трушової спадщини являються тільки не завжди щасливим теоретизуванням, яке по суті мало незначне відношення до основних вартостей, що повставали на його творчому верстаті.

Треба міцно підкреслити: Труш, як мало котрий з українських мистців довоєнної епохи, органічно врослий творчими коріннями в свою землю, свого часу ані не попередив, ані не запізнив, в сотнях малих, скромних етюдиків залишив по собі читкий образ дійсности, що була суджена його вужчій батьківщині, Галичині. Не у великих полотнах, не в багатоперсонажних побутових композиціях, лише у невеликих форматами картониках зі самітними соснами, пеньками і пейзажами, розповідає нам Труш ті самі сумовиті істини, що найшли в літературі розповідачів таких як Франко, Стефаник, Черемшина і в народній творчості сам галицько-український народ.

Друга цінність Труша, це винятковість його появи у свій час. Труш — це перший галицько-український мистець, прекрасно озброєний не лише фаховим знанням і майстерством, але і глибокою освіченістю, широким кругозором. Різко виділяючись з фона тогочасного інтелігентського середовища, він не випадково зійшовся з Іваном Франком, з яким згодом здружився.

Врешті Труш — це перший український мистець, громадянський діяч. Цілою молодечою силою темпераменту, глибиною і непохитністю переконань, вірою в народ і любов до нього, він круто повернув історію галицького образотворчого мистецтва від неграмотної сантиментально-історичної лубоччини та салонного трафарету на европейський шлях.

Особиста доля Труша така ж невесела, як і доля його народу. Може і тому образи самітних сосен, зрубаних дерев і далеких обріїв, куди лине тужлива душа шукати кращих світів, так переконливо і глибоко діють на сприймача.

***

Народився Іван Іванович Труш в 1869 р. на Брідщині (Галичина) в сім'ї малоземельного селянина, який згодом покинув рільництво, бо з нього не міг прожити, і перекинувся на кравецтво. Як згадує в своїй автобіографії мистець, батько його в кравецтві був мистцем. Він любив прикрашувати різними цяцьками народний одяг, що виходив з під його голки. В цьому він був вигадливий і робив це з великим смаком. Вихованню сина він приділяв багато уваги і поважні розмови з батьком та його романтичні оповідання, у великій мірі формували світогляд майбутнього мистця. Глибоко запали в душу хлопчини вражіння від природи, яку вперше побачили його очі. Брідщина, — це піщана рівнинна околиця і над меланхолійним її пейзажем височать де-не-де сосни.

Іноді пустирі переживають свої трагедії. Це тоді, коли гостра сокира дровосіка безжалісно стинає одну з самітних сосен. Тоді обрій стає на тому місці ще пустіший, а в піску лишається стікаючий живицею пень.

Хлопчину надзвичайно хвилювали ці тихі драми в природі, він очоловікотворював її явища і переживав їх як людські події. Згодом, коли доля виведе його з під батьківської, почорнілої, солом'яної стріхи в широкий світ, і призначить його співцем цих сосен, пнів, далеких обріїв, тихих драм в природі, він зробить їх символом недолі свого народу.

Мистецьку освіту почав Труш набувати вчасно, в нижчих клясах середньої школи. Але для прожитку доводиться і талантом, і набутим знанням зловживати: за мізерну плату він малює з фотографій портрети. Треба дивуватись що за цією роботою не покинула його охота стати мистцем.

Суха програма навчання і його ненайкращі методи не притягали до шкільної науки Труша. Він погано вчився. Проте справжню освіту набував дома, читаючи класиків світової літератури. Для характеристики цього періоду не від речі буде навести слова мистця з його автобіографії: "Тоді я збагнув від відомого автора Корнеліюса Непоса, яке велике значення мають в розвитку людства енергійні, розумні і чесні індивідуальності. Тут вперше зародилась у мене думка — своїми силами підносити культуру мого народу:... Гомер заставив мене поглянути в той бік життя, де виступають могутні духовні й фізичні сили. Тут я перший раз помітив мистецьке поняття реальних подій. Софокль відкрив переді мною моральну складність в конфліктах людських характерів і дій, показав мені, яку велику ролю відіграв людський інтелект в мистецькій творчості. І німецька класична література була поважним чинником в моєму духовному мистецькому вихованні; Шіллер дав мені своїми драмами знамениті зразки мистецьких композицій і все манив своїми свободолюбивими ідеями. Знання німецької мови дало мені можливість познайомитись з французькою, італійською перекладною літературою"...

Як видно з наведеного, Труш рано почав заглиблюватися в складні проблеми життя, пізнаючи їх з творів найпередовіших письменників і філософів. Та невідомо, чи дякуючи дещо однобічному паперовому вихованню, чи власному вродженому рефлексіонізмові, в світогляді Труша переважає інтелектуальний елемент. І цей, дещо перерослий, інтелектуалізм позначався не завжди додатньо на його творчості, головно останніх часів.

В 1891 р. поступає Труш в Kpаківську академію, де зразу ж звертає увагу професорів на свій талант. Педагогами його були добрі майстри і талановиті мистці: Фалат, Вичулковський, Станіславський, Геримський. Під кінець академічного навчання він одержує державну стипендію на виїзд за кордон у Мюнхен, де не довелось, однако, довго побувати. Після повороту у Польщу, він вперше ближче знайомиться з різними політичними течіями, що з західної Европи просякали у Краків: зустрічається з демократами, захоплюється політичною літературою, між іншим, пильно слідкує за статтями Мих. Драгоманова, друкованими в тижневику "Народ". Все це остаточно формує в нього політичний світогляд, зароджує тягу до громадської діяльности, а стихійну любов перетворює в свідоме і з’ясоване почуття обов'язку.

В 1897 р. поселюється Труш у Львові. Відсіль виїжджає декілька разів у Київ, до Криму, Венеції, Риму, а згодом на двомісячний побут до Єгипту та Єрусалиму. З Єгипту привозить чималу кількість малих етюдів, які потім довгі роки опрацьовує в львівській майстерні. В 1904 р. влаштовує першу самостійну виставку. В 1905 р. його старанням відкривається перша всеукраїнська виставка галицьких і наддніпрянських мистців, де крім малярства були показані кращі зразки народного мистецтва: гуцульські різьби і наддніпрянський текстильний промисел.

[Львівський голос, 20.04.1944]

Львівський голос, 21.04.1944

В. Ласовський.

Іван Труш

У треті роковини смерти

(Біографічний нарис)

ІІ.

В тому ж часі він гарячково працює над тим, щоб з його словами "...причинитися чимбудь до зросту поступового руху серед українського громадянства." Він читає низку прилюдних лекцій з ділянки мистецтва і літератури. Крім цього на власні кошти, добуті з продажу картин на виставі, редагує з допомогою українського композитора Станислава Людкевича, журнал "Артистичний вісник", в якому з запалом розпочинає систематичну роботу над навчанням відсталих земляків, про вагу образотворчого мистецтва і його виховне значення. На жаль, дякуючи цілковитій байдужості наших "патріотів" до великої справи зачатої ідейним мистцем, журнал після появи кількох чисел провалився, а з ним провалюється на довгі роки ця перша спроба вивести галицьку плястичну культуру на европейський шлях.

Тут необхідно кількома словами накреслити підложжя, на якому виступає Труш, як мистець і громадський діяч.

Молодість Труша припадає в роки, коли в свідомості села ще свіжі були спогади панщини. Проте неосвічений український селянин здоровим інстинктом вповні відчував значення власної інтелігенції, кров від крови, плоть від плоті селянської, яка б уміла захищати перед панською і жандармською сваволею, що не спинились після скасування панщини, його, темного хлопа, несвідомого тих мінімальних прав і привілеїв, які надавала йому змінена політика польських панів. І село інтенсивно заповнює середні і вищі учбові заклади. Спольонізоване дощенту за декілька століть польською шляхтою та австpійськими намісниками галицькі міста, під напором сільського живла повільно українізуються. Реактивується українське міщанство, робітничі і ремісничі стани. Українське слово все сміливіше починає звучати на вулицях старовинного Львова. Коротко кажучи, становище галицького українства почало різко мінятись на користь.

Та не минула в перші часи однієї небезпеки молода українська інтелігенція, — впливу здеправованого польського панства, впливу його гнилого світогляду, пишної пози і зовнішного блеску, що прикривала повну, духову гнилість. Душу селянських синів, що вийшли "в пани", часто розкладає жадоба затерти своє "хлопське", низьке походження. І значна частина тодішньої української інтелігенції піддалася впливам культури та побуту польського міщанського "гайлайфу" переймаючи його "блеск" і його тупість. Українською вона була лише настільки, щоби за допомогою патріотичних фраз і рідної мови не втратити в селянстві своєї матеріяльної бази. Ясно, що таким людцям не селянська культура лежала на серці і не в інтересах її було політичне освідомлення і освіта широких народних мас!

Довгі роки просидів отак Труш за своїм мистецьким верстатом, не відводячи від своїх полотен уваги, дарма, що в тому світі, що не дозволив йому здійснити мріяної культурної місії, і завдав йому стільки розчарувань і образ, пройшло чимало змін. У березні 1941 р. помер мистець, напередодні великої, ретроспективної вистави, що стала посмертним білянсом його творчих надбань.

Майбутній монограф Трушової творчості не матиме надто складних завдань, як і нескладний творчий шлях, яким пройшов мистець. Шлях цей рівний хода мистця по ньому розміряна. Труш ані переоцінював, ані не недооцінював своїх сил. У нього не було творчих вибухів, заблуджень, нecпoдіваних знахідок, ані безповоротних втрат. Він знав свої сили і відповідно до них ставив собі завдання. Коли ж і з'являлася у нього жадоба стихійних поривань, підхмарних льотів без огляду на небезпеку і риск, то суворе, тверде життя в зародку вбивало ці пориви. Галицькі політично-економічні обставини, а зокрема популярне колтунство деяких кол параліжувало найбуйніші таланти, то в ній виводились, і нещадно їх нівечило. Тогочасна Галичина — це цвинтари ще надійних поетів, критиків, музикантів, вчених і мистців, які по перших кроках по творчому шляху, збивалися з нього і топили свої таланти або в чарці горілки або в морі зневіри і мізантропії.

Ранній період Трушової творчості знаменується глибоким ліризмом. Його манять росяні ранки, густі коліри погідних вечорів, на своїй палітрі він вишукує звучних гам, якими передає безпосередньо і щиро свої настрої і вражіння. Малі етюдики з того часу чарують нас своєю простотою, поетичним ліризмом і майстерним вирішуванням малярських проблем. Нові шляхи і завдання перед малярством, що їх відкрив французький імпресіонізм, не були чужі Трушові. На них він відгукнувся низкою прекрасних картин, з яких почесне місце займає "Захід сонця у лісі". У цьому полотні мистець поєднав глибокий реалізм з поетичним ліризмом, розмашну простоту з вишуканою тонкістю.

Те не по цій лінії пішов мистець, мабуть міркуючи, що тим способом він не зможе передати свого світогляду і таким чином сповнити свою громадянську місію. В його полотна вкрадається епічний тон. Він попадає в колористий аскетизм. Колір ламається брудами, зубожиться, палітра пригасає.

[Львівський голос, 21.04.1944]

Львів, 21-го квітня.

III.

Треба згадати, що дев'ятсоті роки в Австрії були часом розквіту віденського "модерну" — сецесії з усіма її сумними непорозуміннями і несмачними витівками. В літературі вона позначалася символізмом, містикою та вихолощеним естетизмом. Архітектуру обвантажувала найхімернішими нефункціональними прикрасами. По малярству ударила літературщиною і всякими немалярськими вигадками.

Труш піддався впливам сецесії. Притягає його до неї переконання, що символом, метафорою він зможе більше сказати і тим прислужитись свому народові краще, як плеканням "одірваної" чистої, малярської культури.

Треба признати, що перехід Труша на нові малярські позиції був зовсім органічний, тісно зв'язаний з еволюцією його світогляду і світовідчуванням. Словом, це не була лабораторна, надумана метаморфоза. Може і тому вся пізніша творчість, що являеться наслідком цих змін, схвильовує глядача не лише естетично, але і силою свого ідейного змісту. І так з'являється у мистця ідея циклів картин, які в символічних "персонажах", мали розвивати якусь думку, снувати якусь розповідь. "Персонажами" цих картин були викорчовані пні, самітні cocни, надгробки, Дніпрові води, та далекі з перламутровою імлою обрії. З'являється ідея своєрідної композиційної побудови картини. Непорушну дію своїх рослинних геологічних "персонажів" наснажує він за допомогою відповідної розв'язки малярської площини, драматичним напруженням. Цього ефекту досягає, більш обтяжуючи темними кольоровими партіями верхню частину картини. Звичайно, в очах досвідченого глядача малярського твору цей спосіб, так мовити, недозволений. Він викликає неприємне враження, що в картині верхня партія падає, обвисає. Та мистець зручно виминав цей неестетичний момент, зв'язуючи обі частини картини сильною, майже чорною плямою, напр. сосни, пня чи каменя, залишаючи, однак, почуття якоїсь напружености, внутрішньої драматичної дії.

Впливи модерну — сецесії видні в тих його картинах, де рисунковий момент виступає більше за малярський. Тоді рисункова стилізація знищує в картині простір, об'ємність предмету і його матеріяльність. Картина стає декоративним панно, в якому і хмари, і дерева, і постаті, все однаково обрисовано контуром, все відділено механічним способом від фону.

Так само в сецесії почерпнув мистець манеру очоловікотворювання органічної і мертвої природи. В деяких працях цей засіб стає пересадний і вражає штучністю (пейзаж зі скелями).

З літами мистець здобуває все більше і більше майстерства. Та одночасно затрачується свіжість вислову, безпосередність подачі переживання. І не дивно! Мистецькі картини пише та сама рука, що і тисячі більш, як посередніх картинок на продаж, для заробітку. В його пізніших працях ми помічаємо, що творець підсвідомо почуваючи затрату безпосередности, рівноважить її описовістю. Пильно приглянувшись до праць останнього періоду, чітко спостерігаємо цю переміну. В них іллюзорність замінюється зумовленням, емоція — епічною рефлексійністю і протокольною сухістю.

Якщо мистець усвідомлював собі свою трагедію занепаду здібності безпосереднього відчування природи, тоді зрозуміла безнадійна смуга самітної сосни, що стоїть одним-одна посеред мертвецької піскової рівнини під порожнім бездушним небом. Поступаюча глухота ще більше знесилює мистця, поглиблює почуття старечої немочі. Думки про смерть проникають у серце і бачимо цей холод у картинах останніх днів творчості Труша.

Треба признати, що — хоч є чимало недоліків в пізніших творах Труша, хоч є сухість, зумовність вражінь, переріст майстерства над мистецтвом — ці картини сильно діють на глядача. Трудно збагнути, чим саме. Темою? — Знанням ремесла? Ні! Мабуть, з усіх перечислених недоліків, з цілого довголітнього, творчого досвіду, і всіх життєвих переживань і роздумувань, вмів Труш створити такий монолітний засіб вислову, що не піддається ніякій аналізі. В цих працях Труш говорить з глибини душі щиро і просто. Говорить мовою мистця. Так само щиро і просто без складних міркувань треба їx сприймати.

***

Неправильно називати Труша тільки пейзажистом. Побіч низки професійно виконаних документальннх портретів (Франко, Драгоманів, Лисенко), він створив портрет Лесі Українки і дружини, які в кожному відношенню являються творами високої мистецької якости. Портрет Лесі Українки — це безумовно велика цінність в українському образотворчому мистецтві.

В портреті і так само в побутових, фігуральних композиціях, Труш переходить ті самі еволюції, що і в пейзажах. До того ж пейзаж згодом опановує в нього портрет і фігурну композицію. Він поглощує живу людину, і обличчя чи постать тане в ремінісценціях пнів, трав, і каменюк (напр., один з портретів Франка вперто нагадує кам'яного Сфінкса). Замітні Трушові фігурні композиції. Поглощування пейзажем чи архітектурою постаті (гагілки-пасхальні ігри, єгипетський цикл) має своє глибше значення. Мистець хоче з'єднати в них людину з природою, показати її нерозривність, органічну зв'язаність. І це він переконливо здійснює. Для прикладу взяти б його одну з гагілкових картин. Там все: і обличчя, і костюми до найменших цяцьок і деталів спаяно в гармонійну цілість. Мало того, прижмуривши злегка очі, ми починаємо в картині бачити тільки пейзаж. Всі ці цяцьки, обличчя, барвисті костюми стають деталями пейзажу. Це аж ніяк не літературщина, не спекулятивний символізм, ані неуважливість програмових імпресіоністів до людини. Митець з любов'ю і майстерством характеризує людські постаті, їхні костюми, психологічну взаємодію, поєднуючи все те в своїй творчій контемпляції з природою в одну барвисту симфонію.

***

Мистецька спадщина, залишена Трушем, велика. В ній заключені мистецькі цінності, читкі образи епохи, і, що незмірно важне, приклад молодому поколінню мистців, як треба любити свій народ і йому присв'ячувати всі свої сили і вміння. В історії української культури ім’я Труша буде завжди згадуватися з заслуженою пошаною.

[Львівські вісті, 22.04.1944]