Вчора окружний суд у Перемишлі оголосив вирок у справі нападу на Пикулицьку ходу 26 червня 2016 року: всіх 20 обвинувачуваних визнано винними у тому, що вони, діючи спільно та у змові, навмисно перешкодили греко-католицькій релігійній процесії, повідомляє "Наше слово".
Суд зазначив, що зловмисники образили та публічно зневажили національну гідність та самих учасників ходи, а також насильно блокували релігійну процесію.
П’ятьох чоловіків визнано додатково винними у нападі на учасника процесії Зенона Куцабу та ще трьох — на його сина Петра.
Обвинувачені, половина з яких була раніше вже суджена, отримали покарання від 6 до 14 місяців у вигляді виправних громадських робіт (від 30 до 40 годин на місяць). Це переважно молоді люди двадцять-тридцять років, тільки один із них висловив жаль з приводу злочину.
Суддя коротко пояснила своє рішення, зазначаючи, що зібрані докази, у тому числі відеозаписи з міського моніторингу, свідчать про вину обвинувачуваних. Не було жодних сумнівів стосовно правової кваліфікації вчинку: процесія мала однозначно релігійний характер. Суддя, правда, заявила, що розуміє аргументи обвинувачуваних про історичні факти та погоджується, що треба пам’ятати про жертви польсько-українського протистояння, але агресивний спосіб поведінки є абсолютно недопустимим. Водночас суддя кваліфікувала червоно-чорні барви як бандерівську символіку.
Перше засідання суду в пикулицькій справі відбулося 22 січня 2018 р. До останнього засідання в квітні 2019 р. відбулося 13 засідань. Рішення суду не є остаточним, сторони можуть оскаржити його протягом 14 днів.
Щорічна процесія в Перемишлі до Пикулицького цвинтаря пов’язана з ушануванням пам’яті понад двох тисяч інтернованих українців, вояків і старшин Армії УНР та полонених вояків УГА.
Після 1918 року три об'єкти біля казарм Перемишльської фортеці почали використовувати як табір для військовополонених, здебільшого українських вояків УГА, але також і інтернованих союзників Польщі в боротьбі проти більшовицької Росії — армії УНР. Табір діяв до весни 1921 року, до весни ж 1920 року померлих (а бували дні, коли смертність сягала сотні ув'язнених) ховали на прилеглих до табору полях. Після протестів селян для поховань вибрано місце старої австрійської порохівні на південній околиці Пикуличів. Участь у впорядкуванні цвинтаря взяло близько 10 тисяч волонтерів, сюди перезахоронили останки із сусідніх полів у Пикуличах, у Бакончицях і на теренах Засяння — всього близько двох тисяч безіменних жертв.
Через кілька років цвинтар обгородили і на кургані, насипаному на одній зі спільних могил, встановили 8-метровий пам'ятник (авторства Олени Кульчицької) у вигляді хреста з написом: «Борцям за волю України».
Починаючи з 1921 року і до 1946-го щороку 1 листопада, а потім і на Зелені свята, на цвинтарі проходили масові панахиди, що перетворювалися на релігійно-патріотичні маніфестації українців Закерзоння, а також і прибулих з інших українських етнічних територій. Після Другої світової війни цвинтар і хрест були знищені.
З ініціативи та за фінансової допомоги перемишльського підприємця Ярослава Сидора в 1989 році цвинтар був відбудований. Відновлено також і традицію спільного молебню польської та української влади на цвинтарі. 2000 року цвинтар збільшено і перенесено туди прах 47 бійців УПА, що загинули 1946 року в Бірчі і Лішній.
