Ми булиб щасливі, навіть дуже щасливі, колиб в нашім політичнім словарі не було під нинішну хвилю отсего фатального слова "орієнтація". І завидувалиб нам инші народи, колиб ми, почуваючи за собою самими один політичний фронт і реальну силу, не потребували оглядатися на инших.

 

Колиб... та дарма — куди не повернешся, де не зявишся, зараз таки вчуєш розмову про орієнтацію, зараз питають тебе добрі люди, пописуючись політичним таланом і здібностями неначеб то від них всьо залежало і тільки незавидна доля не покликала їх до кермування державними справами: куди ти йдеш, за ким прямуєш, чи з большовиками меш миритися, чи перед Антантою вдариш чолом?

 

І як зачнуть тобі розказувати і доказувати і як зачнуть пописуватись політичним досвідом і дипльоматичною зрілостю — маєш одно вражіннє: не якунебудь орієнтацію ширять добрі люди, а повну дісорієнтацію.

 

Витворюється у нас політиканство в своїх гірших обявах, політиканство поверховне, плитке. Властиво не витворюється, бо воно вже й давнійше було тільки поглублюється, поширяється на щораз більші круги. Кождий, покликаний і передовсім непокликаний, занимається державними питаннями, внутрішньою і заграничною політикою, справами фінансовими і економічними, питанням земельним і робітничим, взагалі річами, з якими ніколи не мав до діла і або дуже мало, або й зовсім з ними не обзнакомлений. Словом цвите у нас політиканство, а зараз вибрало воно собі заграничну політику і розбираючи на всі сторони рішає її, неначеб то тільки воно було покликане справді до її вирішення.

 

Га — коли вже орієнтація у нас мусить бути, коли конечна вона, так нехай буде. Тільки не берімся рішати про неї і то з цілости кождий з нас. Це річ нашого правительства і його обовязок, який ми на нього зложили. Правительство мабуть краще від нас знає, кудою йти; йому певно більше відомі всі обставини, які складаються на наше нинішнє положеннє; воно напевно розбирається краще від нас в цім, чи триматися сеї чи иншої орієнтації; йому напевно відомі наші добрі і злі сторони, відоме наше політичне і військове становище, знані міждержавні конюнктури. Правительство цілком ясно здає собі справу, що робить і як робить і є відвічальне за свою роботу. А дуже богато річий, які знає правительство, для нас є тайною і нею мусить бути, і ми не знаючи про них, не можемо забрати голосу і рішати: так буде добре а так зле. Що більше про річи невідомі нам ми взагалі говорити не можемо.

 

Політиканство не вийшло і не вийде нікому на користь навіть тоді, коли воно поперте псевдоплітичними виступами і іншими експіріментами. А орієнтація у нас, от тут на провінції, є, повинна і мусить бути тільки одна: бути творчим, працьовитим, повним посвяти чинником при будові держави. Чесно і совісно сповняти вложені на кожнього обовязки. Про них говорити, в них вложити свою душу, їм віддатися.

 

І їх чесно, совісно сповняти і щераз сповняти.

 

Політику лишім одиницям, яких завданнєм є політика — хай ведуть і занимаються нею. Це річ великої ваги і нехай спочиває вона в відповідних руках. Орієнтаціями не журімся, бо вислідом нашої журби буде дісорієнтація. А щоб до неї не допустити, мусимо відвикнути від потітиканства. Тоді будемо щасливі, напевно будемо щасливі.

 

Український голос

13.04.1919