В половині лютого були в нашім місті заворушення. Вже тоді схоплено слід, що тими заворушеннями кермують ворожі польські руки. Зрадник, котрий запродався був Ляхам за 16 000 корон, зістав покараний. Не можна було однак відкрити властивого виновника, котрий давав на це гроші і всім тим кермував. Були сліди, схоплено нитку але до клубка годі було дійти. Вина в тему і по нашій стороні. Через нерозум і сліпоту, деякі наші люди не хотіли виявляти тих, що намовляли їх до заворушень, тих, що ширять невдоволеннє представляючи похибки і надужиття людий не на те, щоб рану гоїти, щоб уздоровляти, але на те, щоб ту рану ще більше розятрити, щоб кинулася ґанґрена і затроїлася кров в нашім народнім орґанізмі, щоб самі Українці знищили свою державу.
І закриваний нашими людьми ворог сміявся і затроював дальше наше тіло. Приходили до нас люди знані, щирі Українці і розповідали страшні річи, які мають діятися в нашім краю. Вони клялися, присягали, що це все правда, бо чули це від наочних свідків. Такі скарги і нарікання що раз більше повтарялися і власти почали слідити і знов натрафили на слід, котрий вів до того маcового місця, що й попередний.
Ворог не спочивав а робив своє і готовився до послідного удару. По заворушеннях тернопільських прийшли бережанські, золочівські. Та тут і злапався. Люди отверезіли і помогли властям схопити їдовиту змію в її гнізді. В відповідній порі обступили наші жовніри невеликий будинок в Золочеві і відкрили тайну орґанізацію Поляків в хвилі, коли польський делєґат з Т. здавав звіт з своєї діяльности в тім місті.
Поки-що можемо сказати лишень те. Цілею тайної польської орґанізації було приготованнє бунту українського населення проти своєї власти. Він мав початися різнею української інтеліґенції як цивільної так і військової. Мали це зробити самі Українці підбурені до того платними агітаторами. Ся різня найсвідомійших одиниць народу мала відбути ся рівночасно ві всіх повітових містах Східної Галичини дня 28. марта.
День перед тим мав наступити сильний наступ польських військ з під Рави Руської. Цей наступ мав перервати наш фронт і польські лєґіони мали увійти до наших міст і робити порядок між збунтованими проти своєї власти Українцями.
Польська орґанізація мала бути поділена на 4 секції, дві військові "фронтова" і "запольна" і дві цивільні "селянська" і "мійська". Кожда секція мала своїх делєґатів і аґентів і вони мали: 1) купувати аґітаторів за гроші; 2) спокушувати українські власти і провідників грішми до ріжних надужить, перекупств і спекуляцій, щоб мати "докази" в руках і ними підбурювати нарід проти властий і інтеліґенції; 3) Всякі події представити простим людям так, щоб воно виглядало, якби було роблено на народну шкоду і зраду; 4) відкуповувати і збирати зброю і муніцію та орґанізувати польські відділи, які кождої хвилі булиби готові до виступу.
Тайна польська орґанізація так була певна своєї ціли, що кілька днів перед 28. марта пустила в світ вістку, що в Галичині вибух бунт, що поарештовано і поубивано українських провідників і ті вісти видруковали заграничні ґазети але польські орґанізатори сиділи вже тоді під ключем.
Ось так провадять Поляки боротьбу. Так робить нарід, що має: богато "хитрих практичних" людий, котрі в своїй "розумній" голові видумують такі способи, про які ми "непрактичні" і поняття не маємо.
Про велику справність, проворність, хитрість і практичність Поляків не маємо поняття. Так само не маємо поняття, як велика є наша легкодушність і непрактичність. Поляки записують собі такі дрібниці, на які ніхто з наших людий не звернув би уваги. Знаємо, що наші молоді люди в своїх розмовах з польськими дівчатами говорять їм такі речі, які з "любовію" не мають нічого спільного.
Вони росповідають їм про життє в касарни, про події в війську, про те, що діється в тій околиці відки вони приїхали і т. і. Звичайно добродушний Українець, що на серці те на язиці. Але хитрі Польки записують собі такі дрібниці, ті записки дають аґентам а ті посилають їх до орґанізації, де думають над тим, як використати ті відомости. Поляки знають кождого по імени, хто зістав при війську покараний, або є з чогось невдоволений. З такими людьми знакомляться зараз аґенти, жалують їх, співчувають, нарікають не несправедливість і в цей спосіб зискують їх довірє, стаються їх найліпшими приятелями. А молоді люди не знають, що мають коло себе укриту змію, яка починає затроювати їх кров і мозок. Такі люди звіряються своїм порогам зі всім і потім дивуємося, відки то Поляки знають скорше і ліпше про такі ріжні річи, про які ми доперва пізнійше довідуємося.
Бо Поляки всі свої сили злучили лишень в одну ціль, щоб знищити нашу державу. Бо кождий Поляк і кожда Полька навіть у сні не забуває, що нині Польща веде з Україною завзяту боротьбу на життє і смерть. Вони не нарікають, не скаржаться а зціпивши уста і не могучи руками знищити України, роблять це своїм хитрим, практичним розумом. Вони розпіячують наших людий, щоб їх в очах народу понизити, вони підсувають їм гроші щоб спокусити їх до надужить і спекуляцій і зробити їх ненависними в очах народа, щоб потім можна було говорити, які то в нас провідники, які власти і в цей спосіб підбурити нарід проти своєї і власної держави.
Так роблять хитрі Поляки.
А ми своїм молодим, непрактичним розумом, що робимо? Ми пємо ту отрую, яку вони своїм хитрим розумом виробляють і нам з "приятельською" усмішкою і лукавим співчуттєм подають. Ми пємо ту отрую і відчуваємо вдячність для них, а навіть заслонюємо їх, коли свої власти шукають за тими їдовитими зміями. Ми не то в сні але навіть на яві не підозрівємо, що Україна веде нині завзяту боротьбу з Польщею на життє і смерть.
Як не опам’ятаємося, як не отверезіємо, то пропадемо! Та отруя, яку скрито подають нам Поляки така страшна, що як з неї не вилічимося, то вона збурить нам кров, змішає розум і ми, як божевільні кинемося на себе, будемо гризтися як скажені пси, будемо бурити і валити те, що з любовію і героїчним пожертвованнєм зачалисьмо будувати. А люта, їдовита змія вилізе тоді з своєї криївки, злорадно сичати ме і розведе своє їдовите племя серед наших руїн і трупів.
Щож нам робити? Ми молоді і ще не так високо практичні як Поляки. А таких гнізд як в Золочеві богато ще на нашій землі. Хитростю і розумом не легко буде їх побороти.
Одиноке лікарство, яке можемо подати, це сціпити уста, замкнути очи, заткати уха не нарікати а совісно сповняти свій обовязок наложений на нас теперішною великою хвилею. Сповняти свої обовязки навіть тоді, якби це діяло ся хочби з особистою кривдою і несправедливостю. Порахунки між собою за всякі кривди, за несправедливість, за надужиття, за лайдацтва і спекуляції відложім на пізнійше, як скінчить ся війна як буде забезпечена наша вітчина, — одиноке лікарство на цю отрую.
Воно, правда, гірке — але іншого і нема. Добре лікарство все гірке і терпке. Лишень нерозумна дитина не хоче його пити. Але розумні родичі силою вливають дитині лікарство до уст хоч воно бідне тручається, плаче, нарікає. Не будьмо нерозумною дитиною, бо ми не дитина а народ могучий і сильний, котрий веде завзяту боротьбу з ворогом о право на життя.
І коли ми того гіркого лікарства добровільно не зажиємо, то ніхто нам його силою в уста не вляє, а тоді отруя, яку впускає ворог в наше тіло спричинить те, що та могуча сила, яка є в нашім народі, замість убити ворога, розсадить, знищить убє cебе саму.
Добре лікарство все гірке, терпке. Але розумний його не відказує, коли це лікарство подає йому його рідший брат — лікар.
Український голос