Jeden naród.

Під сим заголовком помістила найсправедливійша для Русинів зі всїх часописей польских Gazeta Przemyska ось-таку статью з нагоди папскої енцикліки до польских епископів, де — як интерпретують загально часописи польскі — папа узнав, що Русини... naród polski. Отже Gazeta Przemyska пише на той темат так:

З енциклики папскої похопили наші часописи дуже поквапно фразу про "різнородність" нашого народу, фразу, котра лучить в одну етноґрафічну цїлість всї народи (nb. католицкі!), що замешкують територію давної річипосполитої польскої і розснували рожеву пряжу мрій на ту свою умовлену тему. Отже все ще тота нещасна оказія політична, се дитинне уперте вмовлюванє в когось против єго волї, що єсть тої а не иншої народности.

Фраза папска єсть на жаль за слабим цементом, щоби могла злїпити до себе кілька окремішностей народних, витворених не рескриптом дипльоматичним, але ходом прадавних подїй историчних, не даючих ся перемінити. Против хибної і шкідної для здорового розвою нашої суспільности теорії о "різнороднім" з походженя, а однім de facto народї польскім, зложенім з Поляків, Русинів, Жмудинів, Лотишів і т. д. писали ми вже нераз, отже й тепер, коли дневники пояснюючи папску енцикліку заспівали на свій старий улюблений лад, уважаємо нашим обовязком висказати кілька уваг.

Передовсїм завдаймо собі питанє, чи суть які небудь дані, щоби уважати ті народи, що живуть на території бувшої річи-посполитої, за різнородний походженєм і обрядом, а одноцїльний етноґрафічно нарід польскій? Нї, таких даних цїлком нема. А противно суть обставини, котрі вказують, що ті народи становлять цїлком окремі орґанізації народні. Наведемо лише дві обставини, що повинні цїлком вистати: Ото, що ті народи не говорять язиком польским і зовсїм не признають себе Поляками. Здавалось би, що супротив тих двох фактів єсть дискусія просто смішна, як смішним єсть вже само підношенє питаня при кінци 19-го столїтя, чи сей або той нарід єсть дїйстно тим народом, за котрий сам себе уважає, чи може иншим? Колись дуже звичайним а деякими часописями й до нинїшного дня тихо віруваним поглядом єсть, що Русини суть польским племенем, що говорять лише окремим нарічем. Поминувши, що се польске племя цїлком не хоче бути польским, творить собі осібний літературний язик, пише исторію окрему від польскої і єсть о кілька міліонів численнїйше від головного племени, варта запитати, длячого анектатори Русинів не подумали доси о заанектованю Чехів, Словаків, Хорватів і Сербів, котрих мови різнять ся від польскої лише тілько, що руска.

Ще гірша річ з Литовцями. Ту вже великі наші патріоти з-під прапорів Dziennik-ів і Narodów-ок показують цїлковите незнанє етноґрафії, бо-ж не знають о тім, що Литовцї, Жмудини і Лотиші становлять окрему родину летоньску, цїлком відмінну від славяньскої, отже в нїякій спосіб не можуть бути складовою частію народу польского. Тих панів відослати треба конечно до шкільних підручників ґеоґрафії, щоби там поинформували ся заки подібні знамениті дурачества випустять у світ. З обовязку дневникарского повинні щось знати про рух, що у нас звичайно називає ся "сепаратистичний", між Литовцями. Они видають книжки і часописи, котрих не порозумів би певно нї крихти анї один з тих всїх віроисповідників теорії о "різнородности" польского народу, а що найважнїйше они (Литовцї — Ред.) попадають в лють, коли им хто скаже, що они не суть окремим народом литовским. Пригадуємо собі свіжій факт з Крожами. Вимордувані Клінґерберґом хлопи були Литовцями. У нас, з причини, що на точцї ґеографії панують такі мрачні понятя, що не маємо чого висмівати Французів, принято, що повбивано польских хлопів на Литві і — конець. Тимчасом якась відтинка галицкої ґазети дістала ся на Литву і викликала протест в одній литовскій ґазетцї, видаваній у всхідній Прусії, де живе 150.000 Литовцїв. В Nоw-ій Rеform-ї і инших дневниках посипали ся громи на "сепаратистичного" Литовця, що хоче дїлити і дробити один нарід. О мудрі голови політичні! Загляньте до исторії і спитайте, чи Ятвяги, Прусаки і Литовцї, що більш одного столїтя лупили Польщу, сїяли також "сепаратизм" в "різнороднім" народї чи може становили народи окремі язиком, походженєм і цивілізацією.

Доходимо до кінця. Вже бачимо наперед благородне обуренє деяких вирослих на нашім галицкім грунтї "патріотів", чуємо з далека тон переграної аж до нехочу мельодії про втисканє Польщі в тїсні границї "етноґрафічні" і закиди шкодженя народній справі. Різно піймає ся патріотизм, різно шкодженє або нешкодженє справі народній. На наш погляд то власне примусове анектованє чужих племен на нашу користь, що викликує розяренє і ненависть а не приносить нам нїякого реального пожитку, єсть нещастєм для польского народу. Литовцїв, Русинів нї Жмудинів не спольщимо, а натомість помножать ся лише ряди наших ворогів навіть між тими, котрі могли бути нашими добрими приятелями. Єсли Литовцї з під Ковна і Русини з-під Львова суть Поляками, то длячого випирають ся сего? Де єсть на земли нарід, котрий громадно встидавсь би признати ся до свого властивого имени? Длячого Поляк, що мешкає в Познани і Варшаві, не каже, що він Хинець, лише "Поляки" з Литви і Русини говорять о собі, що суть Русинами і Литовцями? Просимо о відповідь на ті питаня.

Суть такі, що хотять конечно, щоби нарід польскій світив, правдивою чи мнимою, все одно, цифрою населеня і ті творять леґенди о 20 і 30 міліонах. Поминувши, що се пахне неуцтвом, бо дїйстно виказує нас статистика 17 міліонів, то що за дивна якась хороблива амбіція руководить тими людьми. Як би то нашій народній гордости могло принести нечесть, що єсть нас о тілько а тілько міліонів менше, як наших сусїдів, як коли би не сума добутку цивілізаційного, але мертві і случайні або силою пястука добуті цифри рішали о моральній вартости народів; атже нїхто не заперечить, що 50-міліоновий нарід францускій стоїть о цїле небо висше від закостенїлих і пережовуючих передтисячлїтну культуру Хинцїв, котрі становлять третю часть цїлої людскости.

"Тїсні границї етноґрафічні" не виглядають так страшно, як видає ся на око. Не йде о се, щоби зашкарупіти в своїй території, бо-ж взаїмна виміна відносин єсть найкраснїйшим здобутком цивілізації. Але полишім нашим братям волю розпоряджати собою, будьмо консеквентні в жаданю, щоби і нам полишено вільні руки господарити на своїм грунтї, не дразнїм нїкого пустою балаканиною о приналежности до польского народу, а себе не наркотизуймо непотрібно сею балаканиною. Тим же панам, що з оголошеної свіжо енцикліки папскої хопили мотив до арґументації на сю стару і збанкротовану тему в очах всїх розумних людей, відповімо: папа єсть безперечно повагою в річах реліґії і церкви, однакож в справах різниць народних єсть знов повагою етноґрафія!

Дѣло