Швейцарія Близького Сходу

Про політику на Близькому Сході, осмислення громадянської війни, впливи культурного розмаїття та релігії на повсякденне життя Лівану, роль діаспори Ельзара Галімова розмовляє з професором факультету гуманітарних наук Університету Нотрдам (Ліван) Едвардом Аламом.

 

Про ставлення до біженців у Ліванській Республіці та Європі

 

Професоре, як геополітична ситуація на Близькому Сході та війна в Сирії впливають на життя в Лівані?

 

— Ліван – дуже маленька країна з населенням 4 млн людей. У результаті війни в Сирії у Лівані від 2011 року перебуває майже 2 млн біженців. ООН називає офіційні цифри в 1,2 млн людей – тих, яким надавали певні послуги, але, думаю, що реальна цифра близька до двох мільйонів.

 

У нас немає мільйона біженців, які живуть у наметах. Частина таких є, але у загальному сирійські біженці поселилися поміж релігійними громадами Лівану.

 

Коли кількість біженців вимірюється третиною населення країни – це безпрецедентно. Крім того, ми маємо півмільйона палестинців-біженців з Ізраїлю. Ситуація дуже складна. Немає ніякого плану надання громадянства біженцям, особливо палестинцям, хоча зрозуміло, що вони не можуть повернутися до своєї країни. Принаймні найближчим часом через ситуацію на Західному березі річки Йордан.

 

Одне з поселень сирійських біженців у Лівані

 

Всі експерти казали, що якщо війна в Сирії триватиме більше року, вона пошириться на Ліван. Всі інгредієнти, які підтримують вогонь війни у Сирії, присутні в Лівані. Й були люди, які активно хотіли почати цю війну. Але минуло вісім років – і війни немає. Це диво. Люди, які могли б почати громадянську війну в Лівані, чітко вирішили цього не робити. Вони вивчили урок про громадянські війни.

 

До розмови долучається друг професора Алама історик Джозеф Рахме з Лівану.

 

Проф. Рахме: Війна в Сирії розпочалась у 2011 році і досі не добігає до завершення. Іран став активним учасником цієї війни. Це ускладнило ситуацію, адже Ізраїль виступає проти таких дій і відчуває загрозу національній безпеці своєї країни. Тому зараз ми спостерігаємо більше бомбардувань і військових атак Сирії з боку Ізраїлю. Крім того, у війну в Сирії втрутилися росіяни. Росія має прагнення там залишатися, адже історично вона хотіла мати вихід до Середземного моря. Зараз вони його мають і хочуть посунутися далі.

 

Сирія займає важливу частину так званого «шиїтського півмісяця», до якого входять Іран, Ірак, Сирія та Ліван. Зараз регіон більш вразливий політично, враховуючи ситуацію довкола Ірану та його ядерної програми.

 

 

Великий відсоток біженців дестабілізує ситуацію, виснажує державу на всіх рівнях: освіта, інфраструктура, рівень злочинності. Ця довготривала присутність певним чином підриває нашу країну. Позитивний бік ситуації – дешева робоча сила. Багато ліванців зараз беруть на роботу сирійських працівників, тому що вони не такі вимогливі, їм не треба сплачувати страхівку, вони готові більше працювати за меншу плату. Однак це створило проблеми самим ліванцям, адже вони втрачають робочі місця на користь сирійців. У Лівані високий рівень безробіття, багато ліванців покинули країну.

 

Для декого така сирійська присутність на користь, адже якщо хоча б частина сирійців стануть громадянами Лівану, це змінить демографічний релігійний розподіл у країні. Більшість сирійських біженців – суніти, а дехто з ліванських сунітів хотіли б, щоб завдяки сирійцям зросла кількість сунітського населення. Після війни в Іраку конфлікт між сунітами та шиїтами став яскравою рисою політики регіону.

 

Як змінити ставлення європейців до біженців із Сирії?

 

Проф. Рахме: Міграція є важливим глобальним питанням, а Сирія має 10 млн мігрантів. Половина населення Сирії покинула країну. Біженців сприймають у Європі особливо негативно, тому що місцеві вважають, що втрачають роботи через них. Але, на мою думку, тут сильніше впливають відмінності у культурі, оскільки більшість біженців є мусульманами, які мають інакші цінності, дуже сильну прив'язаність до сім'ї, багато дітей та не надто велике бажання інтегруватися в культуру. Присутність біженців створює підґрунтя для радикальних правих популістських рухів по всій Європі. Через це є певні напруження у європейських країнах.

 

Німеччина, на мою думку, найкраще справляється з інтеграцією біженців. У них є цілі програми з інкультурації, мета яких – щоби біженці стали частиною суспільства. Але й вони не можуть запобігти негативному ставленню громадян. Насправді рівень злочинності серед сирійців дуже низький, але до них прикута увага через їхнє мігрантське походження. Франція провалилась у питаннях інкультурації. Деякі райони перетворилися на мусульманські гетто, не інтегровані у суспільство. У США такої проблеми немає, адже мусульмани – частина суспільства.

 

Про вплив релігії на життя Лівану

 

Яким чином пов’язані релігія та політика у Лівані?

 

Проф. Алам: Ліван – конфесіональна республіка. До головних релігійних громад належать християни, більшість з яких мароніти, які є апостольською антіохійською Церквою, а також православні, греко-католики, мусульманські громади шиїтів, сунітів, друзів. Іудеїв залишилося дуже мало, хоча в певний період іудеї були важливою частиною населення Лівану.

 

Конфесіоналізм полягає у розподілі влади між основними релігійними групами. Від 1943 року було розроблено неписане правило, згідно з яким президентом мав бути християнин-мароніт, прем’єр-міністром – мусульманин-суніт, а спікером парламенту – мусульманин-шиїт. Після останньої Ліванської війни християни стали менш вагомою політичною силою. Хоча поділ влади закріплений конституцією, сьогодні влада перейшла від президента до прем’єр-міністра, який є сунітом. Суніти зараз мають найбільшу владу за законом, але де-факто більше влади належить шиїтам, адже у їхньому розпорядженні потужна «міліція» (парамілітарна організація) – Хізболла. Хоча сьогодні Хізболла потужна також на освітньому, соціальному, політичному рівні та є частиною уряду.

 

 

Конфесійна мапа Лівану для детального перегляду клацніть на зображення

 

Кожна з релігійних груп налаштована по-різному щодо союзників за межами Лівану. Так, шиїти пов’язують себе з Іраном, суніти – з Саудівською Аравією. Християни поділені, дехто підтримує президента та його зв'язок з Хізболлою, а тому й Іраном, а деякі підтримують прем'єра та цей дивний зв'язок із Саудівською Аравією, Ізраїлем та США з їхніми новими політиками на Середньому Заході.

 

Ліван – це розмаїття релігій та етнічних меншин, яке сягає в тисячолітню історію. Тоді перші християни-мароніти, які підтримували Халкедонський собор та імператора Візантії, прийшли на цю територію в результаті гонінь з боку інших християн.

 

Схожу ситуацію можна знайти у появі шиїтів, сунітів та друзів у Лівані після розквіту ісламу. Ліван стає землею, де всі меншини проживають разом і якимось чином симпатизують одне одній, оскільки мають схожу історію. Ліван завжди був мультиконфесіональним, але Османська імперія під час свого правління загострила різницю між релігійними громадами. У 19 столітті це стає інструментом контролю Лівану, особливо через те, що союзниками маронітів були Італія та Франція.

 

Яка роль релігії сьогодні? Наскільки вона впливає на життя громадян?

 

Проф. Алам: У Лівані немає розділення церкви та держави, як на Заході. Публічний простір належить усім, але кожен входить до нього зі своєю релігійною ідентичністю. Це не залежить від того, чи є людина на персональному рівні релігійною чи ні. Ти можеш не бути віруючим християнином, але на публіці тебе сприймають все одно як християнина. Тому релігія досі грає величезну роль у питаннях ідентичності та політики.

 

Баланс у розподілі влади стосується не тільки різних її гілок, а й самого парламенту, де половину депутатів становлять мусульмани, а половину – християни. Всі міністри також мають представляти цю рівність. На юридичному та політичному рівні релігія відіграє найважливішу роль, але на питання, наскільки глибокими є релігійні вірування людей, що ми розуміємо під вірою, як релігія впливає на щоденне життя, може бути інша відповідь.

 

Я не впевнений, наскільки глибоко релігія на духовному рівні ввійшла до політики у Лівані, оскільки у нас високий рівень корупції (у 2018 році Ліван посів 138 місце зі 180 у рейтингу корупції Transparency InternationalZ.). Різниця між корупцією в Лівані та, скажімо, у Росії полягає в тому, корупція в Росії виглядає як моноліт, вона зосереджена в одній людині та одній політичній силі. Ліванська корупція теж конфесійна. Корупцію кожної релігійної групи відслідковує інша релігійна група та зупиняє її. Саме через це не існує диктатора, який має цілковиту владу.

 

У грудні 2013 року під час Революції гідності священики Михайлівського собору у Києві відчинили браму монастиря для поранених протестувальників, де надавали їм допомогу. Як релігійні лідери поводилися під час громадянської війни у Лівані?

 

Проф. Алам: Наш випадок сильно відрізнявся від українського. Деякі релігійні лідери фактично грали подвійну роль та ставали лідерами мілітарними. Як бачимо, знову не було розділення Церкви та держави, адже релігійний лідер також міг бути політичним лідером. Це як зараз Хасан Насралла, лідер Хізболли, для шиїтів. У нас не було такого, щоб, як в Україні, якась православна громада підтримала низовий місцевий рух людей за права та гідність.

 

Православний собор у центрі Бейрута

 

Про переосмислення громадянської війни в Лівані

 

Чи існує в Лівані єдиний історичний наратив стосовно громадянської війни?

 

Проф. Алам: У нас таких наративів багато не тільки стосовно війни, а й історії Лівану загалом. Складно навіть домовитися, яку саме історію викладати у школі. З цієї ж причини кожен пише історію з власної перспективи. Але якщо ви – православний християнин, який пише історію Лівану, то інші ще до того, як прочитають вашу роботу, будуть знати, що ви там збиралися сказати – чи вважатимуть, що знають. Те саме стосується якоїсь «іншої» історії Лівану, написаної людьми іншої конфесії. У нас перш ніж щось читати, перепитають: «А хто це пише?»

 

Громадянська війна в Лівані

 

Тоді як же пишуться підручники?

 

Проф. Алам: Цікаве питання. У підручниках історії або оминають певні складні питання, або їх подають дуже вузько з погляду певної релігійної групи.

 

Якими є шляхи примирення в Лівані після громадянської війни?

 

Проф. Алам: Це проблема, адже ми ніколи не мали нічого на кшталт публічного примирення. Нічого, що хоча б нагадувало те, що відбувалося, наприклад, у Південній Африці. Існують недержавні громадські організації, які намагаються говорити про війну, є деякі герої, які виникли з християнського чи мусульманського боку, люди, які публічно просили прощення, які намагалися вчити прощенню та примиренню. Але все це не систематично. Чому так відбувається? Я думаю, ніхто не пояснить. Через розмаїття Лівану у нас немає центральної сили.

 

Збройний конфлікт 2006 року називають "другою ліванською війною"

 

Чи змогли люди пробачити один одному те, що заподіяла війна?

 

Проф. Алам: Знаєте, ліванці ділять публічний простір, але намагаються жити відокремлено у своїх громадах. Тобто є регіон в горах, який на 99% маронітський, інший на 99% православний, далі – на 99% сунітський чи шиїтський. Наприклад, найголовніші міста: Жунія – християнське місто, Сайда – сунітське місто, Сур – шиїтське місто. Тобто різні релігійні групи живуть у межах своєї громади. У нас мало змішаних шлюбів.

 

У публічному просторі стосунки є більшою мірою утилітарними, ми маємо поводитися добре з мусульманами – і вони будуть так само з нами. Ми маємо жити разом, щоб вижити. В одних громад до інших досі існує багато підозр. Є винятки, звісно. В нашому університеті є багато шиїтських студентів, які дружать з християнами та навпаки. Але це більше винятки, ніж правила.

 

Наскільки можливо побудувати мости між людьми різних конфесій після війни? Чи є чинники, які творять спільну ідентичність для різних мешканців країни?

 

Проф. Алам: Лівану допомагає те, що це невеличка країна з невеликою кількістю населення. Говорячи про спільну ідентичність, я думаю, що вона формується, зокрема через мистецтво та музику. Наприклад, ми маємо співачку Фейруз, яка є свого роду іконою ліванської музики. Її обожнюють усі араби у Лівані та поза Ліваном, суніти та шиїти. Так само її люблять християни, які вважають її своєю співачкою, бо вона православна християнка. Вона одружена з чоловіком, генієм її музики, який є представником маронітів. Тому ця пара одною ногою на Заході, іншою – на Сході. Вони дійсно цінують давньосирійську музику, давню арабську, але також гарно обізнані в класичній західній музиці. Їхня творчість – змішання різних традицій, яка хвилює всіх ліванців.

 

Співачку Фейруз у Лівані обожнюють і називають "матір'ю нації". Восени їй виповниться 84 роки

 

Я не зустрічав ліванця будь-якого віросповідання чи поглядів, який би не асоціював себе з музикою Фейруз – як представницею того, що називається ліванським. Навіть палестинці у Лівані асоціюють Фейруз із собою, бо деякі її пісні були про палестинців.

 

Ліван у золоті роки називали Парижем чи Швейцарією Середнього Сходу, люди приїжджали сюди кататися на лижах. Це дуже красива країна з природними пейзажами, де є море і гори, багато сонця – десь 300 з 365 днів сонячні. Вона має багату історію та культурне розмаїття. Я думаю, все це в сукупності формує цю ліванську єдність та ідентичність.

 

 

Люди відкриті до Заходу, тому що ми на морі. Але ми близькі до Азії, оскільки знаходимося на Близькому Сході. Навіть у золотому віці, коли багато суспільств після Другої світової війни, зокрема Ліван, відчували це процвітання, мир та єдність, у Лівані не було сильного центрального уряду. Його ніколи не було. У цьому і сила Лівану, і його слабкість. Це одна з причин, чому Ліван зміг вижити у страшну двадцятирічну громадянську війну, яка була такою ж страшною і брутальною, як сучасна війна у Сирії, що розриває, та й вже розірвала, цю країну на частини. Сирії ще буде потрібно років сто, щоб відійти від війни – якщо вона зможе. Ліван відійшов від війни швидко, тому що ніхто не чекав від уряду турботи та захисту. Люди мали лише свою громаду та заможних родичів із діаспори.

 

Розмовляла Ельзара Галімова

 

 

06.04.2019