замість поправляти ся — як того щиро бажали і бажають миролюбиві Русини — що раз більше погіршують ся. Сумна се річ — і кождий безпристрастний а здорово мислячій обиватель краю мусить над тим лиш сожалїти.
Русини в трох остатних роках зі своєї сторони робили все можливе, щоби довести — коли вже не до згоди обох народів краю, то бодай до мирного пожитя, до спокійного розвою обох народів. Була надїя, що друга сторона хиба лиш утїшить ся тою охотою і доброю волею Русинів та й зі свого боку буде поступати так само... прецїнь же згода або бодай мир між сусїдами вийти може лиш на обопільне добро! Та надїя завела Русинів! В тих именно трех роках друга сторона, замість звернутись на дорогу вирозумілости і толєранції, почала йти ще більше аґресивно против Русинів і вкінци посунулась аж до того, що по-при спір національний викликала новий спір — реліґійний в рускій части краю, викликала на-ново борбу, котра через кілька десяток лїт була вже пригасла. І річ характеристична, що борбу ту реліґійну викликано як-раз в такій порі, коли на митрополичім престолї засїдає Русин идучій в своїм бажаню згоди до найдальших, часом аж до майже неможливих границь!
Хід тої нової борби відомий загально. Насамперед Тучапи... Потім безпамятна аґітація в польскій консервативно-клєрикальній прасї з зневагами руского духовеньства ["popów"], з клеветами на него, з голошенєм, що нїби лиш латиньскі костели на Руси — "твердинї католицизму". Аґітація тая в теперішних часах, коли-то уми Поляків сильно зворушені роковинами роздїлу Польщі та повстаня Костюшківского, не остала ся без впливу, а сумні наслїдки єї вже проявили ся і раз-на-раз проявляють ся скрізь у всхідній Галичинї сумними фактами розгорілого нагле роздору між синами одної церкви а двох обрядів. Багато фактів було вже оголошених, а прибувають що-раз нові. Ми маємо в своїй тецї і незабаром оголосимо факти, що свідчать вже не лиш о роздорі, але о ненависти... Аж жах бере, подумавши, до чого все те може довести в нещастній тій Руси галицкій, коли злощастна аґітація пійде дальше...
Спинити сю аґітацію і запобігти тяжкому нещастю могла би найновійша енцикліка папи Льва XIII. до польских епископів, де папа накликує до мира і згоди польского клира з руским. Кажемо: могла би спинити — але чи дїйстно спинить, се велике питанє. Того рода накликувань пап римских було вже від часу принятя унії Русинами дуже богато, а мимо того ворогованє не переставало, укладали ся оден за другим projekty na zniszczenie Rusi... Поляки за кождий раз уміли підсунути словам папи инше значінє, аби лиш не таке, яке відповідало добру церкви рускої. Те саме бачимо й тепер. З уступу папи Льва XIII про Русинів польска праса вичитала лиш те, що "папа задекретовує Польщу в давних єї границях політичних, Русь зове Польщею і узнає єї за складову часть Польщі будущої"...
От що вичитала польска праса з папскої енцикліки! Того можна було й сподївати ся. І доти не буде инакше, доки в Римі не прийдуть до того пересвідченя, що на поправу відносин міжобрядових в Галичинї єдиний спосіб можливий — то чини для піддержаня і піднесеня руского обряду, бо слова, хоч-би й найщирше золоті, не помагають, як о тім свідчить триста лїт исторії аж до нинїшного дня — до найновійшої интерпретації слів папи Льва XIII.
Длятого то всї Русини з такою нетерпеливостію дожидали рішеня в Римі справи тучапскої — та, на жаль, міліони Русинів уніятів не мають там серед міродайних кругів свого — що так скажемо — мужа довірія, котрий міг би бути таким речником справ руско католицкої церкви, якого мають Поляки в особі кардинала rodaka Лєдоховского...
Дѣло
31.03.1894