Існує переконання, дитя ХІХ століття, яке не лише збереглося, а й перетворилося на догму віри: всі біди людства, вся несправедливість, маніпуляція, насильство, нерівність чи жорстокість, є продуктом невігластва і безкультур’я. Цілком виправдана ідея для дітей ХХ століття, якщо згадати, що на початку того сторіччя в Іспанії 64% населення не вміли ні читати, ні писати, а серед жінок рівень неписьменності становив майже 70%. Минули роки, і нині вважається, що 98,3% іспанців охоплені середньою освітою – цифра, що є майже сумірною з 99% американців, у той час як в Норвегії чи Гренландії цей рівень сягає 100%. Знайомитися зі статистикою цікаво, бо разом із цими розвинутими країнами такий самий височенний відсоток письменності є в Таджикистані, Казахстані чи Азербайджані – у всіх них 99,8%. Якщо це так – і з огляду на те, що ці країни не є найбільш мирними та егалітарними на світі, – варто знову запитати себе: чи справді невігластво є матір’ю всіх пороків? Чи ж не постановили ми, що охоплення шкільним навчанням, а отже освіта, зроблять нас кращими, співчутливішими, вільнішими? Особисто я вважаю, що це прийняте всіма помилкове судження зумовлене семантичною проблемою. Занадто часто плутають виховання і культуру з освітою. Під освітою розуміють інтелектуальну і професійну підготовку людини. Це та наука, що дається в школі: знання, інформація, навики в математиці, мові, історії та інших дисциплінах. Натомість виховання, згідно з академічним словником іспанської мови, це «формування, навчання і доктрина, які даються дітям і молоді». Зверніть увагу, наскільки політично некоректним є останнє з цих трьох слів. Доктрина відразу відсилає до промивання мізків, відсутності свободи. Тож уже ніхто, ні батьки, а ще менше вихователі, не хоче впадати в такий старий гріх. Коротко кажучи, в наш час у школах не можна давати доктрину (що буквально означає готувати молодь інтелектуально, морально і професійно) – бо це обмежує її свободу. Також не дають виховання – бо це втручання у сферу батьків; тож єдине, що отримує молодь, – це інформація, а не освіта. Це в найкращому разі, бо в деяких частинах Іспанії, наприклад, у Каталонії, дістають величезні дози доктрини, та позаяк ця доктрина є політичною, а не етичною чи релігійною, вона мало що важить. Інформація, освіта, культура, виховання, настанова – це слова, які можуть мати щось спільне, однак вони є різними. Можна бути добре поінформованим – і водночас повним хамом. Натомість можна бути не надто освіченим, але дуже вихованим. Це щось, що полягає не в тому, аби добре вправлятися з ножем і виделкою (як думають сноби), а попросту в тому, аби навчитися поважати ближнього. Усього цього колись вчили вдома, та нинішні батьки думають, що вони тут для іншого. Для того, аби дітям жилося супер, щоби вони розважалися, щоби не зазнавали травм. З іншого боку, в школах також не клопочуться вихованням і добрими манерами, бо думають, що це робота батьків. От і маємо: де багато господинь, там хата (а в ширшому сенсі – все суспільство) неметена.

Carmen Posadas
Y la casa sin barrer
XL Semanal, 11.03.2019
Зреферувала Галина Грабовська