Станиславів, 13. марта 1919.

"Жовніри! Памятайте, що з отсих пірамід дивиться на вас сорок віків!" — отсими словами звернувся був Наполєон до своїх військ безпосередно перед памятною битвою під пірамідами, бажаючи викликати серед військ настрій, який огортає чоловіка, коли він свідомий того, що переживає історичний момент, що стоїть — так сказатиб — перед обличчям історії.

Такий високо історичний момент переживає, перед обличчям історії стоїть як раз сучасне покоління українського народу. Наслідники наші з завистю згадуватимуть колись про нас так, як з завистю згадуємо ми про покоління, які мали щастя жити у великих моментах нашого минулого.

Та згадуючи про них, ми в особі історії ставимо одночасно важке питання на адресу їх: Як знайшлися вони, отсі щасливці долі, в моменті, який приходить раз на століття і від якого залежать цілі століття? Чи сповнили вони свій обовязок перед Рідним Кpaєм, чи сповнили його аж до краю — тоді, коли від сповнення його залежала доля Рідного Краю, доля міліонів грядучих поколінь?

Питання такі поставлять колись і до нас, сучасників нинішнього перелому, грядучі покоління, поставить — історія.

Як знайшлося нинішнє покоління в моменті, коли кувалася доля нашого народу на століття, яку ролю відіграли ми — всі разом і кождий з окрема — в закладанню основ під національну державу, в будуванню будуччини України?

Чи треба аж звертати увагу українського громадянства на вагу відповіди на поставлені питання, на вагу того, як згадуватимуть про нас грядучі покоління, який присуд видасть про нас колись історія?

Стоїмо перед обличчям історії.

І свідомі незвичайно великої відвічальности перед історією за теперішній момент ми всі — і кождий з окрема — повинні поступати нині так, щоби грядучі покоління не кинули колись на нас проклоном, щоби історія не осудила нас за те, що змарнували момент, який може і не повториться більше.

Памятаймо, — щоб спарафразувати слова Наполєона з під пірамід — що на нас дивляться грядучі покоління, що на нас дивиться — історія!

Република