Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну реформувати систему перегляду довічного ув’язнення. На думку ЄСПЛ, сьогодні в Україні кожен довічно ув’язнений страждає, не маючи "права на надію" колись вийти на свободу. Система помилування не є ні прозорою, ні передбачуваною. В’язні не знають, що їм слід зробити, щоб сподіватися на звільнення. 

 

Про це йдеться у рішенні суду у справі "Пєтухов проти України (№2)", повідомляє Українська Гельсінська спілки з прав людини. Адвокати ЄСПЛ представляли інтереси Володимира Пєтухова в суді.

 

 

Зокрема, Європейський суд відкинув аргумент, начебто практики звільнень "довічників" дотримуються на прикладі важкохворих. ЄСПЛ відзначив, що можливість звільнення довічника за станом здоров’я еквівалентна праву "померти на волі, а не за тюремним парканом", тому що від ув'язнення звільняють зазвичай безнадійно хворих. Відтак, ця процедура не є "можливістю звільнення" в розумінні суду. "Саме тому друга можливість звільнитися – президентське помилування – підлягає особливо ретельному аналізу", – зазначив суд.

 

Суд також вказав на недосконалість "Положення про помилування", який передбачає можливість звільнення осіб, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей, "у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин". ЄСПЛ акцентував на тому, що поняття "виняткових випадків та надзвичайних обставин" є невизначеним. На погляд суду, в цьому положенні нічого не вказує на те, що до уваги береться пенологічна (виховна, реабілітаційна) необхідність тримати когось в ув’язненні. Відтак, "довічники" не знають, як їм отримати право на звільнення.

 

В суду також виникли зауваження до обрахування "строку очікування" – терміну, який слід відбути перед тим, як звертатися по помилування. Положення вимагає відбути 20 років, втім, на практиці (станом на 6 липня 2016 року) понад 70 пожиттєво ув’язнених відбули 20 років в неволі, і 40 з них вже просили в Президента про звільнення, та отримали відмову. Суд констатував неузгодженість позиції уряду України та правозастосовної практики, назвавши це "показником відсутності прозорості та певності в застосуванні помилування".

 

Суд загадав і єдиний в історії випадок звільнення довічно ув'язненої – Любові Кушинської, яка відсиділа 20 років і 2 місяці. "Принцип обрахування строків у цій справі незрозумілий", – зазначив суд. "Оскільки це єдиний подібний випадок, шанси довічника на звільнення є мізерними", – додали в Страсбурзі.

 

ЄСПЛ назвав інститут президентського помилування "сучасним еквівалентом королівської пощади", що заснована на принципі гуманності, але не є механізмом, заснованим на пенологічних підвалинах із наданням адекватних процесуальних гарантій засудженим.

 

Правозахисники особливо звертають увагу на висновок суду про те, що Україна не впоралася із завданням надати "довічникам" можливість реабілітації. В той час, коли однією з підстав для помилування є "щире каяття, особа та поведінка засудженого", Україна позбавила довічно ув’язнених осіб можливості досягти прогресу, не створивши реабілітаційних та виховних програм. 

 

Суд констатував, що в Україні пожиттєво засуджені відокремлені від інших в’язнів і проводять 23 години на день у своїх камерах без нормальних активностей та взаємодії. "Уряд не зміг пояснити, як в таких умовах в’язні повинні досягати прогресу... Україна також не надала жодної інформації щодо соціальної реабілітації засуджених до довічного ув’язнення", – зазначив суд.

 

Водночас, суд не присудив Володимиру Пєтухову компенсації за відсутність "права на надію", зазначивши, що констатація порушення є достатньою сатисфакцією.

 

13.03.2019