Оксфордські нотатки

 „You are here because you are excellent!“ – такими словами нас, нових студентів і докторантів OSGA, зустрічає декан коледжу, сорокарічний доглянутий чоловік з акуратно нагельованою зачіскою. В невеличкій світлій аудиторії, в якій дві стіни зроблені з вікон, сидить рівно п’ятнадцять новачків. Навпроти – четверо професорів, вони один за одним представлятимуть свої навчальні курси. Всі в костюмах, всі без краваток. Найстарший серед них – професор історії, який приїхав на зустріч на велосипеді. Він у кросівках.  

 

Радко Мокрик, історик, культуролог, стипендіат програми REES в Oxford School of Global and Area Studies (OSGA

 

Декан одразу налаштовує нас на непросту роботу: «Від сьогодні ви – частина одного з найкращих університетів світу. Те, що ви сьогодні знаходитесь в цій аудиторії, означає, що ви пройшли дуже серйозний відбір, що ви – виняткові науковці. Повірте, вам тут буде важко, протягом триместру ви багато чого не встигатимете. І це нормально. Ми тут для того, щоб вам допомогти, щоби зробити вас ще кращими».

 

Попри деяку патетичність цих слів, сприймаються вони цілком нормально – у кімнаті дружня, навіть жартівлива атмосфера. Зрештою, це ж Оксфорд, тут, мабуть, і має бути важко.

 

Вже протягом перших тижнів навчання стає зрозумілим, що теза про «допомогти і зробити студентів кращими» – не пусті слова. Це переконання в Оксфорді наскрізне, цій тезі підпорядкований не лише навчальний процес, а й усе навколишнє середовище. На практиці це означає, що для вас відкриті всі бібліотеки й інститути з усіма книгами та джерелами. Ви можете в будь-який момент написати емайл будь-кому, незалежно від наукового ступеню чи статусу: як декану й професору, так і секретарю, або ж у відділ техпідтримки, натомість отримавши не лише відповідь протягом декількох годин, а й відчуття, що «вас почули». Можете домовитися про консультацію практично з будь-яким професором з іншого коледжу – будьте певні, що він вам не відмовить. Бо його ключове завдання – «зробити вас кращим».

 

Бібліотека Radcliffe camera всередині

 

***

 

«Професоре Г., можна Вас на хвилинку?» – підходжу під час перерви на каву між парами до викладача – це все той же декан коледжу, він проводить у нас семінари зі статистики. Декан тримає одну руку в кишені, другою притримує горнятко з кавою: «Так, звичайно! Як Ваші справи?». Пояснюю, що виникли якісь бюрократичні складнощі – я вже тиждень в Оксфорді, але картка все ще не повністю працює (ID-картка університету – це альфа й омега навчального процесу, без неї в Оксфорді як без рук: нею, в прямому і переносному значенні слова, відкриваються двері бібліотек та коледжів, замовляються книжки та отримується доступ до внутрішньої електронної системи університету, куди викладачі викладають свої презентації, завдання на семінари і т.д.), тому я не маю матеріалів для наступного семінару.

 

«Так нема питань, я вам все перешлю зараз», – професор відставляє в бік недопиту каву, одразу ж при мені витягує з сумки ноутбук і починає копіювати потрібні файли. Як людина, привчена до перманентної зверхності українських секретарок та дрібних адміністраторів, такого ентузіазму від оксфордського професора я не очікував.

 

— «Маєте ще якісь запитання?»

— «Ну, я дивився деякі домашні завдання на наступний семінар зі статистики...»

 

Декан розуміюче всміхається. Курс статистики, який ґрунтується на математичних формулах, для мене, як і для багатьох моїх однокурсників-гуманітаріїв, подекуди перетворювався на нічне жахіття.

 

«Не морочте собі голови. Якщо для Вас це складні завдання – будемо розбиратися на семінарах. Якщо ж вирішите, що для Вас це справді важливо – можемо зустрітися і я Вам поясню цю тему окремо. Але я б не хотів, щоби Ви витрачали надто багато часу над цією статистикою – зрештою, це ж не Ваш основний профіль. Мені важливо, щоби навчання тут було для Вас ефективним та корисним».

 

Ефективність – ключове слово в Оксфорді. Весь процес заточений на те, щоб ви отримали максимальну користь для власного розвитку та своєї наукової роботи. Зрештою, таке всебічне сприяння не є «грою в одні ворота» – взамін за свою підтримку університет вимагає максимальної віддачі з боку студентів. Втім, з цим проблеми немає.

 

St. Anthony`s college, на базі якого відбувається навчання в Oxford School of Global and Area Studies

 

***

 

 — «Знаєш, я до останнього не була впевнена, чи слід їхати, адже задоволення це не з дешевих, доведеться витратити геть всі заощадження…»

— «Але ж це Оксфорд! Яка може бути краща інвестиція, ніж у власне навчання в Оксфорді?» 

 

Ми сидимо з однокурсниками в невеличкій британській кав’ярні в центрі Оксфорда, за вікном жовтень і  перший тиждень триместру, ми поки лише знайомимося. Про інвестицію говорить молодий чоловік з Бельгії. Раніше навчався в Глазго, сьогодні він – докторант в Оксфорді, займається проблематикою Східної Європи. Слово «інвестиція», мабуть, найбільш вдале для опису відносин між студентами й університетом – в цьому є справді багато від бізнес-підходу. Студенти вкладають у навчання не лише гроші, а й час та енергію. Молоді люди приїжджають сюди за максимальною користю, «халяви» тут ніхто не хоче і не очікує. Все, чого вони очікують, – це ефективності від власної роботи.

 

Тому процес навчання проходить максимально напружено – це каруселі семінарів, дедлайнів та консультацій. Нормою в Оксфорді вважається 40 годин інтенсивного навчання на тиждень – цілком прийнятна статистика: з перервами на обіди та прокрастинацію це, фактично, повноцінний робочий тиждень. У проміжках між триместрами – на канікулах – студент має достатньо часу, щоб займатися безпосередньо власним науковим проектом.

 

На ранкові семінари всі приходять підготовленими, навіть якщо вчора був День подяки, і ви всі разом святкували ледь не до ранку. Власне, не варто уявляти собі Оксфорд як місто, в якому всі ходять у краватках та метеликах і цілодобово сидять у бібліотеках. Оксфорд – студентське місто. А це означає, що нічні клуби тут заповнені практично завжди – так само, як і магазини з алкоголем. Але це все поєднується з головним пріоритетом – навчанням.

 

Аудиторії Examination Schools, в яких відбуваються загальноуніверситетські лекції

 

Саме навчання – це суцільна конфронтація думок, ідей та поглядів. У гуманітарних науках взагалі важко оперувати категоричними судженнями, тому семінари зазвичай виглядають як дружня бесіда людей зі спільними інтересами. Викладач залюбки дає вільний хід дискусії, всміхається і лише час від часу спрямовує розмову. Ця дружня дискусія – звичайно, лише верхівка айсберга, адже перед кожним семінаром усі студенти повинні прочитати з десяток статей та праць, вміти обґрунтувати власну думку. На основі цих семінарів студенти постійно пишуть есеї – це, мабуть, чи не найпопулярніша форма звітності в Оксфорді. Цілком логічно, адже навички формулювати та викладати власні думки на письмі матимуть ключове значення для майбутнього випускника і в спеціалізованій професійній площині, і при продовженні академічної кар’єри. Варто зауважити, що оксфордське есе – це не просто «політ думки», а регламентований текст із чіткими відповідями на поставлені запитання, написаний на основі опрацьованих джерел з верхньою та нижньою межею кількості слів. Лаконічність та чіткість аргументації тут у пошані.

 

Все ж Оксфордський університет – це не про екзамени та семінари. Це про середовище та комунікацію. Університет – це передусім простір для обміну ідеями та думками. Середовище, в якому стираються відмінності між професорами та студентами, адже ви всі – колеги. Подекуди вечірні семінари завершуються невеличкими фуршетами, де ви всі разом можете випити вина з закусками та поспілкуватися з лектором, який щойно стояв за кафедрою, вже за неформальних обставин. Спілкування з викладачами, дискусії з одногрупниками – це ключове, що студент бере від навчання в університеті.

 

Bodleian Library головний корпус університетської бібліотеки

 

Усе це відбувається на тлі середньовічного університетського міста, в середовищі, яке гармонійно поєднує консерватизм і традицію з максимально вільною сучасною атмосферою. З одного боку Оксфорд – це вечері в «їдальнях», в яких можна знімати продовження Гаррі Поттера, та офіційні заходи, на які студенти приходять у мантіях – чоловіки в метеликах та смокінгах, жінки у вечірніх сукнях. З іншого боку – це максимально демократична поведінка в будні дні, коли студенти навчаються так, як їм зручно, сидячи на сходах коледжів чи підвіконнях у старих бібліотеках. Тут дозволено все, що прямо не перешкоджає іншим. При всьому своєму напускному консерватизмі, в Оксфорді дбають передусім про зміст і суть навчального процесу, а не про його зовнішню форму. Мабуть, саме це вміння балансувати між традицією та сучасністю робить Оксфорд Оксфордом.  

07.03.2019