З Городка.
День 1. н. ст. марта с. р. остане на завсїгди памятним днем для городецких Русинів, бо в тім дни віддано почесть памяти Маркіяна Шашкевича так величаво і світло, як того наш Городок ще не затямив.
Точно о 10-ій годинї зачалось в міскій церкві поминальне богослуженє, до котрого станув Впр. декан Кульматицкій в сослуженю чотирох священиків і двох діяконів. Хор міщаньскої читальнї під досвідним проводом сотрудника о. Лаголи відспівав цїле богослуженє в гармонїйнім квартетї та свої, душу пориваючим співом много причинив ся до звеличеня торжества. Мило то було дивитись, як навколо Маркіянової могили, окрашеної єго портретом, прекрасно обложеної мохом, та зеленим, невмирущим барвінком, уставили ся члени братства церковного дївиць з горючим світлом в руках та з своїми відзнаками братскими, червоними шарфами. По єванґелію виголосив поминальне слово о. М. Царь, парох Малкович, котре зібраний дуже численно нарід вислухав з великою увагою та побожним настроєм духа.
Лиш немило всїх вразило невеличке число священиків з околицї, котрих прибуло ино пять на пятнацять запрошених. Єсть се мабуть звичайна "рутеньска" апатія, яка загнїзнилась як би постійно в нашім городецкім повітї. Один из запрошених каже за євангельским шкаралупником: "Село купих, молю ти ся, имій мя отречена". Другій каже: "Парафіянинови я обіцяв водосвятє на той день — тож годї приїхати". Третій просить ся: "Змилуйте ся! Я що-йно роздобув від доброго сусїда новеньку шкаралупку, а в нїй так тепленько, так любо дрімає ся — як ту їхати в таку бизгарну дорогу!" Но маймо надїю, що иншим разом окаже ся з сеї сторони більше патріотизму, а менше вузкоглядности та байдужности.
Вечерок вокально-декляматорскій розпочав ся сего-ж дня о 7 годинї відчитом про Маркіяна, котрий виголосив о. М. Ц. перед публикою переважно польскою, бо з околицї явило ся лиш кількох священиків, а селян майже не було нїяких, хотяй впрочім саля хорошо пристроєна і заквітчана виповнилась гостями по самі береги. Як би на потвердженє слів відчиту, де було піднесено з наголосом, що Маркіян був собі положив за цїль свого, на жаль, так короткого житя: плекати руске слово, руску думку та руску пісню, — виголосив мужескій хор читальнї першу свою вокальну продукцію: "Руска пісня благовістна, гармонійна, мила"... а повні, чарівні єї тони понеслись по сали та причарували слухачів своєю милозвучностію.
До виконаня третої точки проґрами явилась на естрадї для акомпаніованя на фортепянї панї Озаркевичева в народнім строю та викликала именно сим хорошим строєм межи красним полом сензацію, бо тут в нашім богоспасаємім Городку невидана та нечувана річ, щоби яка панї або панна вбрала на себе гуцульскій киптар, голову завязала селяньскою хусткою та підперезалась простим поясом; тож цїкаві шепти публики перестали аж тогди, коли роздались тенорові звуки пісеньки: "Цвітка дрібная", котру відспівав старанно п. С. Мельник [півець церковний] симпатичним, гнучким голосом. По скінченю сеї піснї на рясні оплески і "Фора" докинув ще другу цвітку: "Помарнїла наша доля".
Відтак знов наступила продукція хору, котрий виконав знану думку Воробкевича: "Над Прутом" з такою-ж докладностію, як першу пісню.
Тепер яко точка пята проґрами слїдувала деклямація стихотворного панеґірика Николая Устияновича п. заг. "Згадка за Маркіяна Шашкевича в вічную єго память". На естраду виступила молоденька панночка Е. Корчиньска [донька учителя з Мшани, учениця VІ. кляси тутешної женьскої школи]. В сали зробилось тихенько, хоч мак сїй, коли відозвав ся нїжненькій голос декляматорки, одягненої в гарний народний стрій. Цїлу досить довгу деклямацію вислухала публика з напруженою увагою, бо-ж і модуляція голосу була всюда одвітно примінена, та й з способу виголошеня пробивав ся виразно жар патріотичний, як именно при передпослїдній строфі:
"О Маркіяне, небесний віщуне!
Будь-кудась нинї, на воздухах хмари,
Чи в лучах сонця, чи в полисках луни,
Чи в зорі ранній, чи в вечерній згари,
Чи в звіздах світа границї;
Я днесь печально на Твій гріб ставаю,
І на крест Божій, міра упованє,
Горестну думу, жаль мій розвішаю,
Братнії слези, матерне риданє,
І гадку рускої землицї."
Дальша точка проґрами именно Лисенкова "Думка Шумка" в интерпретації правдиво артистичній панї Озаркевичевої, яко рутинованої пяністки, випала дуже гарно. Заслуженою нагородою були щирі оплески і оклики "славно", котрі дали ся чути між слухачами по скінченю продукції. На тім місци най менї буде вільно піднести невтомимий труд і значний кошт, якій понесли Вп. панство Озаркевичі, взявши на себе устроєнє салї та приєм священиків замісцевих. Честь правдивому патріотизмови!
Коли по відспіваню хором квартету "Крилець", домагалась публика повтореня сеї пісни, відспівав хор народну пісню з басовим сольом: "Стоїть явір над водою".
Дальшу точку: Павфлера "Сон", сольо басове, виконав п. А. Нижанківскій, урядник маґістрату зі Львова, з всякою прецизією. На домаганє публики обдарив нас ще одною піснею, котра рівно-ж була виконана поправно. Жаль лиш оден мали би ми до концертанта, що не дав нам почути яку композицію з нашої питомої, народної левади, яких у нас не брак, ино запродукував якусь цвітку з далеких, мраками повитих верховин Даґестану...
Послїдна точка проґрами: "Закувала та сива зозуля" випала менше поправно, бо другій тенор пустив ся був на оманцї, но коли на жаданє публики повторено єї з акомпаніяментом фортепяну, указалась сеся нестаріюча ся композиція Нїщиньского в повній своїй красї.
По вичерпаню проґрами вечерка відчитав д-р Озаркевич дві привітні телєґрами: одну від "Академ. Кружка", а другу від о. Качмарского, пароха Опірця.
Був се першій виступ нашої читальнї перед ширшою публикою, котрий, після осуду всїх присутних, вповнї удав ся. Се може бути лиш заохотою так для щирих наших читальників як і для патріотичної интеліґенції місцевої, щоб не переставали в праци на так вдячнім поли народнім, вказанім памятію незабутного Маркіяна!
Дѣло
06.03.1894