Про переговори української делєґації з місією Антанти в справі українсько-польського перемиря одержуємо з Державного Секретаріяту закордонних справ отсей комунікат:
Мериторичні конференції української делєґації з представниками місії Антанти почалися дня 26. лютого 1919 р. Того дня українські повновласники на домагання місії Антанти зобразили теперішне політичне і військове положення української держави, починаючи від державного перевороту з дня 1. падолиста 1918 р. Власною волею і силою — говорив речник української делєґації — український нарід виконуючи право самоозначення по думці прінціпів Вільзона, усунув давну австрійську владу на своїй етноґрафічній области і побудував свою власну державність. Щоби утворити одностайну національну державу проголосила Українська Національна Рада 3. січня 1919 р. злуку обох українських Републик, Української Народньої Републики і Західньо-Української Народньої Републики. Тут пояснено членам місії відношення Державного Секретаріяту і Української Національної Ради до Київського правительства, а з окрема вказано на те, що за Державним Секретаріятом і Українською Національною Радою залишається рішаючий голос в справах, що торкаються відношення України до Польщі.
В країні — сказано дальше — панує лад і порядок, нарід відложив полагодження всіх справ, що торкаються його житєвих інтересів, як справу аґрарної реформи, здійснення соціяльних реформ на будуче, присвячуючи всі свої сили обороні своєї землі перед ворогом. Тільки повне забезпечення української державности перед Польщею, а з окрема признання Україні лінії ріки Сяну, як тимчасової демаркаційної лінії моглоби бути нагородою для народу за його дотеперішні кріваві зусиля і жертви та моглоби обернути український воєнний фронт проти походу большевиків.
Після того предложила українська делєґація на другій конференції, яка відбулася того самого дня пополудни, свою демаркаційну лінію, яка мала-би бути так установлена, щоб ріка Сян на час евентуального польсько-українського перемиря відмежовувала польську від української терирорії. Се предложення мотивовано історичними та статистичними датами.
Після покінчення конференції з місією Антанти, почала українська делєґація переговори з представниками польської сторони. Від нас предложено Полякам лінію Сяну як демаркаційну лінію, Поляки поставили від себе як такуж лінію ріку Збруч, та опісля — мовляв — поступили з того первісного домагання о стільки, що для улекшення компромісу заявили свою остаточну згоду на лінію: гора Попадя, Калуш, Галич, Рогатин, Перемишляни, Буск, Берестечко. Наслідком такого становища Поляків переговори з ними покінчилися без успіху.
Дня 27. лютого с. р. удалася коаліційна місія до Ходорова, щоб там відвідати голову Директорії Симона Петлюру та дізнатися про його погляд на справу, що була предметом переговорів. Туди виїхала того дня і українська делєґація. Конференція з Головою Директорії оберталася в головному довкола питання про сучасне воєнне і політичне положення на київській Україні. Після свого реферату голова Директорії поставив домагання, щоб Антанта долагоджуючи польсько-український спір мала на увазі те, що тільки рішення вдоволяюче українську суспільність може стати основою ладу та нормальних відносин на сході Европи.
Після короткої стрічі членів коаліційної місії з президентом Української Національної Ради д-ром Петрушевичем та президентом Державного Секретаріяту д-ром Голубовичем, яка обмежилася тільки до взаїмних привітів, місія а з нею і українські делєґати відїхали назад до Львова.
На день 28. лютого заповіла коаліційна місія предложення нашим представникам свого рішення в справі українсько-польського перемиря. Перед виданням згаданого рішення місія зложила через свого речника франкського ґенерала Бертелємі українській делєґації святочну заяву іменем держав Антанти отсего змісту:
Ми — себ-то представники держав Антанти а саме: Анґлії, Америки, Франції й Італії — розглянули совісно і основно справу, яку отсе рішаємо. Від обох сторін жадаємо жертв, та жертв тільки тимчасових до часу рішення мирової конференції. Ваше воєнне положення нині добре та завтра воно може змінитися на вашу некористь. Між Чехами і Поляками заключено вже перемирє, через Чехію Поляки могти-муть довозити муніцію для себе; на днях буде заключене перемирє між Німцями і Поляками, большевики не заняли ще ніякої частини польської території і ніщо не приневолює Поляків посилати зараз свої війська проти большевиків. Все те знають Поляки і в тій свідомости їх надія і сила. Коли ви не приймете нашого предложення, возьмете на себе відповідальність за той крок перед цілою Антантою. Будете мати тут війну з Поляками, яким прийде з підмогою знаменито зоружена і хоробра армія Галєра, зложена з 6 дивізій, про якої хоробрість ми особисто могли переконатися у Франції. З другої сторони йдуть на вас большевики, що взяли Київ і значну часть вашої території, та стоять в брамах ваших. Колиж ви приймете наше предложення, ми постараємося о признання вашої суверенности. Факт, що з вами говоримо і вам ставимо своє предложення вже є до певної міри признанням: не предкладається нічого тому, що не істнує. Далі ви при нашій допомозі поборете большевиків, відберете у них забрану вам тепер свою землю і не станете перед мировою конференцію з порожними руками. А наше рішення буде важне і для висліду переговорів Директорії з послами Антанти в Одесі, бо наші повновласти куди більші як одеських послів. Ми подбаємо, щоб ваших представників допущено на мировий конґрес. Пішлемо до вас свою місію, яка постійно у вас перебувала-би і здавала-би нашим державам справу про ваші домагання і потреби. Поручимо, щоби були навязані дипльоматичні зносини між державами Антанти і вашою державою. Тямте пословицю: Помагайте собі а небо вам поможе; те небо — се держави коаліції. Ваше рішення буде початком нового життя і вашого народного щастя. Не будете мати більше тої нагоди що нині. Се святочна і велика година. У ваших руках доля вашого народу.
Після сеї заяви представників Антанти покликали вони до себе польських делєґатів, яким теж мотивовано рішення Антанти. Вкінці обом делєґаціям: українській і польській вручено рішення місії Антанти в справі українсько-польського перемиря з означенням демаркаційної лінії.
Ся демаркаційна лінія визначена ось-як: здовж ріки Буга від границі Галичини аж до виливу річки, яка перепливає коло польської Язениці, відтак здовж сеї річки аж до мосту, на зелізничій дорозі Холоїв—Камінна, відтак здовж сеї зелізної дороги (часть дороги, яка належить до Українців) аж до мосту на ріці Буг (часть, яка належить до Поляків), від сего послідного мосту аж до мосту на ріці "Камінка" — дальше здовж сеї ріки аж до границі, розділяючої політичний округ (politischer Bezirk) Жовкви від політичного округа Камінки — дальше йти буде здовж сеї границі — відтак здовж границі, яка ділить політичні округи (politischer Bezirk) Львова і Камінки, дальше здовж границі, розділяючої політичні округи Львова й Перемишлян, аж до зелізної дороги Львів—Перемишляни. Відтак лінія та йти буде між округами Бібрка і Перемишляни аж до Солова (село се належить до Українців — Миколаїв до Поляків) — дальше здовж дороги Солова—Бібрка (Бібрка належить до Поляків) — дальше здовж потока Білий аж до Соколови (Соколів належить до Українців), відтак здовж дороги Соколівка аж до зелізничої стації Вибранівки (стація і місцевість належить до Поляків) — дальше здовж дороги від зелізничої стадії Вибранівка до Гути Щирецької (Гута Щирецька належить до Українців), а звідти здовж полудневої границі львівського округа — дальше східною границею округів: Дрогобич і Турка (politischer Bezirk).
До карти, на якій визначена ось-така демаркаційна лінія, долучено вироблений місією договір про перемиря, про виміну полонених та інтернованих, про тимчасове уладження правних відносин в обох областях, розділених демаркаційною лінією.
Окремою постановою забезпечено Українцям доставу з бориславських нафтових теренів за заплатою такої скількости ропи і виробів з неї, яка принеслаби Українцям ті доходи, які вони мали з нафтових теренів в місяци січни.
Представники Антанти заявили, що для відповіди оставляють Українцям речинець до 5. марта ceгo року — година 8-ма рано.
Одержавши таке предложення, українська делєґація в ночи з 28. лютого на 1. марта виїхала зі Львова до Ходорова, рішивши поручити Начальній Команді українських військ, щоб вона негайно виповіла завішення оружжя, що й Начальна Команда дня 1 марта зробила. Одночасно рішила делєґація відмовити предложенню та повідомила письменно місію Антанти, що відповідь на її предложення перешле їй Держ. Секретаріят в означенім речинци.
Дня 1. марта одержала Начальна Команда від місії Антанти письмо з заявою отсего змісту: Коли Начальна Команда розпічне воєнні кроки, то переговори є зірвані. Коли до півночи 1. марта виповідження завішення оружжя не буде відкликане, то місія виїздить 2. марта зі Львова. Місія робить українську власть відповідальною перед 4 державами Антанти за дальше ведення війни, яку Антанта наказала спинити. За свій переїзд до Перемишля поїздом під фляґами Антанти робить місія особисто відповідальними українські власти, особливо Начальну Команду галицького фронту.
Дня 2. марта зібралася Рада Державних Секретарів і після вислухання звіту делєґації, рішила без дискусії відмовити предложенню Антанти, а дальше рішила: Віднестися до держав Антанти з протестом проти поведення їх місії у Львові й заявити, що предложення сеї місії не може ніяк бути принятим укр. стороною, та що в обороні своєї землі мусить Західня Область нашої держави продовжити свою війну проти Польщі; зажадати прислання нової місії для розгляду польсько-українського спору; видати урядову публікацію про переговори укр. делєґації з місією Антанти; оголосити маніфест до народу з покликом до оборони загроженої української землі.
Хай нас розсудить зелізо і кров!
Начальна Команда Галицької Армії видала слідуючий приказ військам Галичини:
Під посторонною погрозою, що прийдеться нам ще серед тяжчих умов провадити війну з Поляками за Рідний Край, Начальна Команда в порозумінню з Радою Державних Секретарів примушена була розпочати переговори з Поляками для вироблення справедливої демаркаційної лінії і перенесення через те галицького українсько-польського питання на мировий конґрес.
На третий день переговорів запропоновано нам остаточно демаркаційну лінію, яка являється образою наших найсвятійших почувань, бо на основі цеї лінії — Камінка Струмилова, Львів, Дрогобич та від тих місцевостей на захід великі простори української території малиби остати на далі в руках Поляків аж до остаточного вирішення на мировім конґресі. Рівнож до рішення мирового конґресу заборонено поділ землі великої польської власности, через що утрудненоби було переведення земельної реформи.
З чувством тяжкої образи за кров наших братів, за святу память полягших за волю і народню честь старшин, стрільців і козаків Начальна Команда примушена продовжати війну з ворогом, що не має власних сил удержатися на зрабованій нашій землі і хапається за чужу поміч, поміч держав Антанти, яких він до того, на жаль, невірно інформує.
Ми віримо, що минулі переговори не пройдуть для нас даремно тому, що представники держав Антанти мали можливість власними очима побачити наше військо і наше громадянство, та почути ту безмежну любов прагнення до вільного життя, яке живе в серці нашого народу. Наш нарід молодий, хоробрий і свідомий своєї ціли, тож добуде собі право на вільне життя у сімї вільних народів світа. Останні звіти з поля бою дали Начальній Команді запевнення в тому, що галицька армія зуміє дати нашому ворогови належну відсіч, що старшини, стрільці і козаки з подвійною енерґією і силою виконають зложений на них обовязок перед Вітчиною і тим ще більше зміцнять нашу молоду, але хоробру і сильну духом армію.
Вітаючи військо за його службу Народови, Начальна Команда закликує всіх старшин, стрільців і козаків до братерства, відваги і піднесення духа, бо переконана, що це принесе нам осягнення наших національних бажань та дасть нам повагу і належне місце між иншими народами.
До зброї Товариші-Команданти, старшини, стрільці і козаки!
Хай нас розсудить зелізо і кров!
Командуючий Галицькою Армією: Отаман Омелянович-Павленко, в. р.
Начальник штабу: Полковник Курманович, в. р.
Постій, дня 1. марта 1919.
[Република, 04.03.1919]