Станиславів, 1. марта 1919.
Всесвітня війна поставила нас в такі обставини, що ми були силою відрізані від всяких зносин з державами Антанти. Се не змінилося і тоді, коли осередні держави перестали бути перешкодою для сих зносин. Наше попереднє примусове положення старалися тепер використати Поляки, представляючи нас як ворогів Антанти і жадаючи від неї для себе, як для союзників Антанти, помочи проти нас.
Ще в перших днях боїв у Львові Поляки звернулися були до Антанти з просьбою, щоб вона заявила, що польське військо вважається військом Антанти, що хто бореться проти польського війська, той бореться проти Антанти, та щоби наказала українському війську уступити негайно за лінію Буга.
Сього польського бажання Антанта не сповнила. Одначе польські заходи в ціли очорнювання нас і накликання помочи Антанти проти нас велися далі — тим енерґічнійше, чим яснійше було видно, що Поляки, оставлені на власні сили, не зможуть завоювати нашої землі.
В таких обставинах місія Антанти звернулася до нашого правительства з предложенням свого посередництва в польсько-українській війні. Хоч при теперішнім стані воєнних операцій завішення оружжя було жертвою з української сторони, одначе політичний розум наказував се посередництво приняти. Відкинути ного — значилоби дати Полякам проти нас нове оружжя в руки, позволити їм уже без ніякого стриму очорнювати нас як ворогів Антанти.
Завішення оружжя тягнеться довше, ніж се було передвиджено. Вчерашний урядовий Комунікат поясняє чому так сталося. Першого дня завішення оружжя конференція нашої делєґації з комісією Антанти могла розпочатися тільки вечером; другий день зійшов на інформування місії нашою делєґацією про наше положення; третій день на поїздку місії на конференцію з Головним Отаманом Петлюрою, а також з президентом Української Національної Ради д-ром Петрушевичем і президентом Державного Секретаріяту д-ром Голубовичем. Який вислід дали вчерашні конференції у Львові, в сій хвилі ще не знаємо.
Хоч сі конференції продовжили завішення оружжя понад сподівану міру, одначе політичний розум наказував не тільки не відмовитися від них, а навпаки використати їх як найбільше.
Конференції нашої делєґації з місією Антанти переконали нас наглядно, якою сіткою брехні і очорнення обмотали Поляки Антанту в нашій справі і коли ті конференції хоч в части прорвуть ту сітку, коли хоч зродять сумніви в правдивість польських інформацій, то користь їх — без огляду на їх вислід — буде велика.
А факт, що місія Антанти вибралася на нашу державну територію для побачення з особами, які представляють найвищу власть в нашій державі, має крім того велике міжнародно-політичне значіння.
Поляки стояли на тім, що ми "піднесли бунт" проти Польщі як союзниці Антанти. Факт приїзду місії Антанти на нашу державну територію ствердив, що Антанта вважає нас і Поляків рівнорядними воюючими сторонами.
А заяви, зложені місією Антанти на тім побаченню, говорять, що Антанта бажає також нас бачити в ряді союзних держав. Зміст сих заяв такий, що коли ми в польсько-українськім спорі приймемо тимчасове рішення місії Антанти, тоді ми входимо в ряд союзників, маємо право на моральну й матеріяльну поміч Антанти, одержимо свобідну змогу заступати наші інтереси перед Антантою й будемо допущені на мировий конґрес, яким рішить справу границь нашої держави.
Яке є становище місії Антанти в польсько-українській війні, сього ми в сій хвилі не знаємо і не знаємо, чи ми зможемо се рішення приняти. Та в кождім разі можливість безпосередних приязних зносин з Антантою має таку політичну вартість, що для того, щоб переконатися, чи така можливість істнує, треба було понести ту жертву, якою є завішення оружжя.
Можливо, що сітка інтриґ, якою оплели Поляки Антанту й особливо ту місію, з якою ми ведемо переговори занадто сильна і ми будемо примушені ще далі кровю нашою здобувати й обороняти те, що нам по всій справедливости без найменшого сумніву належиться.
Одначе ніхто не зможе нам по совісти закинути доброї волі і може бути, що те зерно, яке посіяно підчас теперішніх конференцій, — як не тепер то пізнійше принесе свій плід.
Република