Над солоними джерелами

(З минулого Долини)

 

Долина, 29-го лютого.

 

"Соленосна долина прославилася на схід, захід, північ і південь" — так, за словами старовинного переказу про повстання солеварень у Долині, заявив єрей поганського божка Перуна, якого святиня стояла в відомому на все Підкарпаття Бубнищі. Ми знаємо, що в переказах та легендах чимало видумки, але сама їх основа опирається на правдивих подіях. Тому згадка про Перунового єрея-віщуна дає привід до ствердження, що відкриття й використовування солоних джерел у Долині сягає в сиву давнину, в доісторичні часи. Інакше воно й не могло бути. На наявність соли в джерелах сьогоднішньої Долини мусіли звернути увагу вже перші пожильці цих околиць. До соли тягнеться людина й тварина, сіль — це великий скарб, не дарма в вислові "сіль землі" скривається признання високої вартости. Сталося так, як заповіло віщування. Долинська сіль стала відома на всі сторони світу. З далеких околиць котилися до Долини безконечні валки підвод: У далекі місцевості розводили сіль своєрідні галицькі та волинські чумаки-"солярі". Досить поширені в наші часи родові прізвища "Соляр" засвідчують існування колишнього солярського звання. Здавен-давна возили сіль долинські селяни й міщани на Волинь і Поділля. В хлібних околицях вимінювали вони її за муку, крупи й інші харчові продукти. Був час, коли долинські "пpaсоли" (назва торгівців сіллю) користувалися окремими привілеями. Напр. в XVI. стол. мешканці колишнього Белзького та Волинського воєвідств не мали дозволу купувати сіль деінде, тільки в долинській жупі. Згадує про це документ про скасування згаданого привілею в 1578 році.

 

Як зберігся переказ про виникнення долинських солеварень. 127-річний дідуган Івор, який своєю пам'яттю сягав часів відкриття солоних джерел, розказав про це Танасові Горбі, що в свою чергу передав це літописцеві Вacиліянcькoго монастиря отцеві Теоктистові. Теоктист збірав і списував важніші роди й легенди, що кружляли серед простолюддя. Виникнення долинських солеварень дуже його цікавило. Манастир Василіян стояв на горі Знесіння, під якою випливають солоні джерела. Тепер ця гoра нага й безлісна, але з неї розлягається чудовий вид на всю Долину з її довгими передмістями. Записки монастиря про відкриття джерел повстали, за свідченням пізніших реляцій, у 1112 році. Мова документу була здогадно церковно-слов'янська. Учитель і громадський секретар Федір Белецький переклав його на німецьку мову і залишив його в аpxіві солеварні. Опубліковано його в 1907 році в книжечці інж. Пістрака "Монографічний нарис долинських салін" (польською мовою). Але оригіналу не найдено дотепер, на жаль ні в архівах міської управи, ні в актах місцевої церкви. Зміст переказу, що його вміщав у собі василіянський документ, такий: В Ілемні (село недалеко Долини) жив князь Андрієвич. Йому належали лісові обширі: між Дністром, Свічею, Чечвою і гірськими хребтами біля Сенечова та Вишкова. На полонинах паслися отари княжих овець. Якось, коли чабани пригнали отару в околиці Липової, найстарший баран відстав від отари і помчався на північ, а за ним побігла решта овець. Князь, шукаючи за отарою, натрапив на солоні джерела, на берегах яких іскрилася сіль, мов сніг. Збудовано шатра і почалося виварювання соли в казанах. Сіль збивали ("топтали") в коробках з березової кори і сушили на сонці. Форми, яку одержувала сіль, називали "топками". (Сіль продавали в Галичині топками аж до 1914-го року). З великим вантажем соли вернувся князь до Ілемні і в подяку богам звелів палити по горах жертовні вогні. В Андрієвича був друг, князь Ратілло. Оба вирішили віднайти солоне джерело і продовжувати виварювання соли. Але, джерело мов запалося під землю, шукання було даремне. Тоді князь, порадившись з досвідченими людьми, вибрався на прощу до Бубнища, де жертвував Перунові 5 топок соли і 40 ягниць. Перунів єрей дав таку відповідь: "Ті самі очі і ті ж ноги, що запровадили князя Андрієвича до соленосної долини, запровадить його туди й удруге". Так і сталося. Восени цього ж року, коли отару переганяли з гір Аршиці до Ілемні, знов баран побіг на північ, а за ним подалося стадо з пастухами. Баран спинився над солоними джерелами. На березі почалося знов виварювання соли. Та тим разом Андрієвич вдомашнився тут на постійно. На горі Знесіння він звелів побудувати вежу, а між солеварнею та Ілемною просікти ліси і промостити проїздний шлях. Його приятель поселився в недалекім селі Рахиня. Біля солеварень у долині річки Сивки та Турі повстала нова місцевість, яку й прозвали Долиною.

 

Львівські вісті

 

01.03.1944