[Полонізація руских шкіл, — лихва, — задача священика, — поклик до руских богословів.]
Читаючи бесїди наших послів о полонізації руских шкіл і відповіди послів польских, що все "благополучно" і "най буде як бувало" — сумно стає і жаль серце стискає, що так має дальше бути. А як бувало і єсть, наведу для илюстрації кілька примірів. Отсе в недавно креованій школї в чисто рускім селї Ходовичах, пов. стрийского, настановлено учителькою паню М., котра не має понятя о рускім язицї, сама страшенно калїчить по руски а на задачах шкільних правильно написані слова: миски, горшки, лавки підчеркує і каже поправляти на мискі, горшкі, лавкі! Розуміє ся о правильнім наголосії і бесїди нема. Питаємо ся всїх і вся, що може научити така учителька рускі дїти і яку повагу може мати межи шкільною молодїжью?
Инспектор п. Мариняк (gente Ruthenus) приказує учителям строго, аби рускі дїти в руских школах виражались поправно по польски, й нехай же відтак хто подивуєсь, що наш нарід так нерадо посилає дїти до школи, що тая дитина руска мусить зразитись до науки або в найлучшім разї вийшовши зі школи, не уміє анї по руски, анї по польски. Нїмцї, Чехи, Поляки і прочі инші народи не учать ся в народних сїльских школах иншого язика крім матерного і длятого просвіта а за нею добробит розвивають ся і поступають, — тілько бідній рускій дитинї морочать голову в другім роцї науки польским язиком і жадають в цїлях wyższej polityki poprawnego wystawiania się w języku polskim. І дивно, що засади ті впровадили тії, що нарікають на ґерманізацію своїх шкіл в Познанщинї а на россійщенє в царстві польскім! Радше би памятали на христіяньску пословицю: "не чини другому, що тобі не мило", а они нам грим: "най буде, як бувало" та й маєш Русине "zgod-y"...
Тойже инспектор п. Мариняк "просить" учителїв, аби не писали квітів на пенсію по руски тілько по польски. Що така "просьба" рівняє ся приказови, признає кождий, свідомий відносин наших учителїв до инспекторів.
Процес против лихварів в Угнові кинув сумне світло на відносини нашого народу, бо то подумати, що здирано з бідного селянина 200—1400%! Подібні пауки суть скрізь по краю, тілько криють ся з своєю роботою від світла денного а их стероризовані і здеморалізовані жертви не виявляють учинків тих вампірів... От приміром в Стрию суть индівідуа, що позичають збіже на страшенну лихву; за 100 к. ячменю взятого на веснї вартости прим. 5 зр. кажуть за ½ року в осени віддати 150—200 к. або 10—12 зр.! То суть повітові шпихлїрі, до котрих нарід зубожілий через кількалїтні неврожаї горнесь як по свячену воду, а поратував би ся хиба тогдї, як би єму зародило так, як на берегах Нилю... Взагалї руїна матеріяльна нашого селянина єсть застрашаюча, особливо в тих селах, де нарід призвичаєний за давних "добрих" панщиняних часів до "świętej" коршми, шукає там осолоди в журбах щоденного житя. Там відбувають ся всякі наради, там звірює ся сусїд перед сусїдом з всяких клопотів і тайн, а то в присутности арендаря, котрий найлучше в цїлім селї знає, коли хто що і длячого мусить продати або заставити а відтак з того користає. Длятого не рідко вже находять ся по наших селах арендарі-спекулянти, що посїдають 50, 100 і висше морґів селяньского ґрунту. Нехай тілько посварять ся два брати, зять з тестем і т. п., жид арендар вже там єсть, купить одну, хоть табулярно не видїлену парцелю, а другу половину другій властитель мусить вже продати, аби не наражатись на переоранє, перекошенє, вічні провізоріяльні процеси і таки подібні приятности.
Майже загально звістна тайна, що по селах і містах истнують на більшу або меншу скалю формальні банки заставничі, по найбільше по коршмах сїльских, де на великій процент приймають в застав кожухи, сїраки, хустки і пр. Закон строго се збороняє, але наш селянин строго заховує тайну і не донесе о тім судови з боязни перед помстою лихваря.
Тут важне і велике поле до дїланя для нашого духовеньства, викривати подібного рода визиск, обманьство і лихву а своїм впливом не допускати, щоб руска селяньска земля переходила в руки жидів-лихварів і всякими законом дозволеними способами визволяти нарід з-під ярма і неволї лихварскої. Длятого священик повинен часто — не тілько в церкві — стикати ся з своїми парохіянами, их всї відношеня докладно і точно знати, і зібравши кілька певних фактів лихварского здирства, повідомити з уряду парохіяльного прокураторію державну дотичного суду окружного.
Розуміє ся, що при такім дїлї не трудно наразитись на всїлякі неприятности, підступи, доноси фальшиві, ба навіть процеси, викликані безпосередно або посередно через лихварів а також майже нїколи числити не можна на вдячність визисканих через лихварів — але се не повинно відстрашити священиків яко правдивих другів свого народа від борби з тою чорною силою. Длятого відзиваю ся до вас, братя семинаристи, аби ви підготовлялись на дорадників свого народа і у вільних від фахових занять хвилях пильно студіювали правничі популярні підручники, а така праця стане вам пізнїйше у великій пригодї і будете могли не-одну велику прислугу віддати для свого темного і так часто визискуваного народа.
Дѣло
22.02.1894