Ще о посольскій тактицї політичній.

У Львові, дня 21 н. ст. лютого 1894.

Від часу, як посол Романчук перед своїми виборцями в Бібрцї проголосив засаду політики прінципіяльної — не перестають аж до дня нинїшного сипати ся на него громи в дневниках польских, львівских і краківских. "Романчук покинув свій прапор національний!" — отсе нинї трубить стома трубами майже цїле дневникарство польске.

Річ певна, що самі Поляки не вірять в те, що розголошують, а Русини знов дуже добре розуміють, що Полякам потрібно якоїсь видумки, щоби нею замаскувати правдиве нинї положенє політичне в краю, котре вийшло яко результат тої — як усе називав посол Романчук — проби зробленої в соймі перед трема роками.

Посол Романчук мав нагоду [при відповіди на промову Є. Е. митрополита] заявити перед кількома днями прилюдно в соймі, що він анї не думав анї не думає покидати свого прапору і своїх прінципів, отже не о покиданю прапора або о змінї прінципів може бути мова, а лиш о тактицї політичній. І се для кождого Русина річ так ясна, що шкода й слів тратити на близше пояснюванє.

Послїдні громи в дневниках польских посипались на посла Романчука за те, що соймовий клюб під єго проводом переговорював і сеї сесії [так само як попередної] з другим клюбом, котрий остає під проводом сов. Рожанковского — чи би не дало ся перевести сполученє руских послів соймових з обох клюбів на основі проґрами національної, за чим — як звістно — заявили ся два недавні віча народні: в Дрогобичи і в Жовкви. Переговори — як се відкрила Neue freie Presse — не довели до результату, бо з послів клюбу так званої старої партії тілько голова клюбу сов. Рожанковскій і д-р Король згодились на основу проґрами національної, ярі москвофіли д-р Антоневич і Кулачковскій — як ceгo можна було надїятись — рішучо спротивили ся, а п. Герасимович і Барабаш заявляли охоту, але покищо [мабуть з огляду на атаки москвофілів] ще не зважили ся рішитись.

Отже сам факт переговорів обох клюбів дав причину польским дневникам ударити безпамятно на посла Романчука — без огляду на основу, на якій мали би посли обох клюбів сполучити ся. Розуміє ся, наших опікунів не може се тїшити, що прецїнь бодай уже частина послів т. зв. старої партії готова подати руку народовцям і спільно з ними, на основі народній, трудити ся для добра й сили Руси...

Дѣло