ніжно пощипую лютню дощу:
чую – єнот скавулить до плачу
і кораблі допливають до бухти
сам серед ночі як палець – один
спить на примерзлій траві теплий дім
вбраний і взутий
ще – заливає дощівка город
краплі – як стиглий зелений горох
хмари надходять під прапором вітру
звідкись сочиться курячий товщ -
жовтий ліхтар перебрався на дощ
світить і світить
втишилось в домі – колодка замок
все втихомирилось якось само
ось виноград озону
дощ на даху кукурікав й співав
крилами шаргав – гребінь тримав
царську корону
хоче щоб я прислухався – що він
може торкатися даху і стін
може світити – клювати пергамент
бачу: написане змив і склював
бо звідки на нім волохата перга
й синій атрамент?
все що написане мною за ніч
зшкрябував кігтем гострим як ніж
потім чекав мене на веранді
переступивши пілотки дахів
сказав що не буде його ноги
ні кукурікати
ні горлати
піють в Нью-Йорку нічні когути
на всі чотири кінці і кути
б’ються крильми об зашторені шиби
коли при папері живеш один
то хто б на даху не співав чи ходив –
треба дружити
