командантови поль. військ ґен. Розвадовському.
Дня 4. січня с. р. вислав митрополит А. Шептицький до ґенерала Розвадовського відповідь на його відкрите письмо. Сю відповідь можемо доперва сьогодня опублікувати:
Львів, дня 4. січня 1919.
Ексцелєнціє!
Високоповажаний Пане Ґенерале!
Вчора віддано мені письмо Вашої Ексцелєнції, а нині читаю в ґазеті урядовий коментар до нього. Маю честь відповісти рівночасно на обі сі енунціяції. Форма відкритого листа і опублікування офіціяльного коментара спонукує мене подати і мою відповідь до прилюдної відомости.
Мушу зачати від закидів, які Пан Ґенерал підносять проти греко-католицького духовенства, немов воно підсичувалоб штучну ненависть Українців до Поляків. Офіціяльний коментар робить греко-католицьке духовенство морально відповідальним за всьо, що діється з української сторони. Сю відповідальність малоб воно поносити тому, бо мнимо "стоїть в сталім контакті і порозумінню з кермуючими українськими сферами". В виду того називає відтак мовчання зі сторони клиру "каригідним" і вислідом "не случайної абстиненції, але співділання Українців по обох сторонах боєвої лінії."
Лишаючи на разі на боці питання чи і які "гідні пожалування акти насильства" є вже достаточно доказані зглядно чи були лише односторонні, мушу зазначити, що війна обняла досі не більше, як сотну частину парохій львівської архиепархії. Що до сеї частини духовенства, яке зі мною є тепер під владою польського війська мимо арештувань, мимо ревізій раз ураз повторюваних (часом і по кільканайцять разів) у кожного зі священиків в кожній духовній інституції і в кожнім монастирі мужеськім і женськім, о скільки мені відомо, нічого не найдено і нічого не доказано, що могло би бути підставою закидів або що мотивувалоби примінення навіть тих мір, які вже предпринято. Ані закид підюджування, ані каригідного мовчання (коли оба ті закиди можуть рівночасно бути піднесені проти одних і тих самих людий), не дотикає греко-католицького духовенства у Львові і околиці, занятої польськими військами, бо за підюджування булиб зістали певно укарані, а мовчали, бо не мали перед собою тих, яких евентуально треба було перестерігати перед надужиттями. Рішучо мушу також відперти твердження, немовби ми, львівські священики "стояли в сталім контакті і порозумінню з кермуючими українськими сферами", і немовби дотеперішне мовчання було "вислідом співділання Українців по обох сторонах боєвої лінії". Стверджую, що ми не лиш не є в сталім контакті з кермуючими сферами, але не маємо можности якого будь порозуміння. — Через те фактичне відтяття і недостачу якихбудь інших інформацій крім тих, які дає нам польська преса, не маємо вибору і мусимо мовчати, бо передовсім не маємо доступу до тих, до яких в данім случаю малиби ми промовляти, а відтак не маємо можности обєктивного справдження закидів. Впрочім ті закиди підносять не проти цивільного населення відданого проводови духовенства, але проти армії; а навіть як читаємо в депеші ТПК. до правительства коаліції з 2. січня с. р.: "проти большевицьких і австро-німецьких відділів". Зглядом нашого цивільного населення, котрому впрочім ніхто не робить ніяких закидів, наше духовенство по тій і тамтій стороні фронту не перестає сповняти своїх обовязків, тому й учить і перестерігає перед злом.
Закид підсичування штучної ненависти Українців проти Поляків є піднесений Вашою Ексцелєнцією проти греко-католицького духовенства в так загальній формі, що мушу просити, щоб команда польської армії зволила ласкаво подати, хто з духовенства, коли і як допустився такого підюджування; бо без сумніву підюджуваннє до ненависти заслугує на осудженнє, тим паче у духовних. Коли одначе бесіда уже про підюджування, то мушу запримітити, що той закид, здається, радше мігби бути звернений проти польської преси у Львові. Сама зовнішна, стереотипно нею принята форма виражуванняся про все, що українське, нехай наразі вистане за доказ.
(Кінець буде).
[Република, 09.02.1919]
(Докінчення)
Переходячи до мерітум бажання, чи як каже коментар, жадання начальної команди польської армії, се є до мойого старання про злагодження форм теперішньої війни, мушу завважити, що слідує: "Незбиті докази та документи", на які опираються закиди офіціяльного комунікату з 1. січня с. р. і на які відкликуються Ваша Ексцелєнція в письмі до мене, не є мені знані, але навіть коли булиб мені знані, я мусівби до вироблення собі дефінітивного суду вислухати після знаного прінціпу і другу сторону. Знаю з заграничної преси, що українська команда підносить закиди проти способу ведення війни зі сторони польської армії. І до мене доходять такі факти, які заслугувалиби на осудження, про які одначе не можу судити, бо не маю можности дійти до повного їх ствердження. Одиноким відповідним судією про всі такі взаїмні закиди може бути, після моєї гадки, лиш міжнародня комісія, яка, розслідивши матеріяли з обох сторін, видалаб фахове оречення після приписів міжнароднього права. Я суддею в тій справі не можу бути, — бо я не є знатоком міжнароднього права і тому, бо в спірній справі поміж двома сторонами не можна бути суддею лише для одної сторони, не будучи рівночасно властивим суддею для другої.
Одначе радо написав би я письмо, котрим би завізвав духовенство, щоби з христіянського становища усильно старалося зменшати й лагодити нещасні наслідки війни, але се письмо повинно бути звернене до тих, що є по тамтій стороні фронту, які мають можність в тім напрямі впливати. Бо ті, що є тут зі мною, не можуть в нічім до того причинитися. Крім того, щоби таке письмо могло осягнути дійсний успіх, мусить бути написане на підставі всестороннього знання положення. Письмо, інспіроване через команду польської армії, або писане під погрозою, засуджене булоб з гори на безуспішність.
Вплив католицького епіскопа навіть в дуже христіянських суспільностях ограничається на реліґійне життя і майже ніколи не є рішаючим в політичних справах. Досвід послідних літ показує, що навіть коли св. Отець, отже спільний церковний зверхник, робив часто христіянські старання в ціли злагодження війни, змагання його набирали звичайно проти його волі через мильну опінію людей політичної закраски і через те бували відкинені через одну або другу воюючу сторону. Щож доперва сталобися з енунціяцією епіскопа, котра булаб так виразно подиктована через противну воюючу сторону. Вона моглаби хіба тільки мати противний наміреному вислід. Одначе мимо тих трудностей і загальних і льокальних, мої бажання о стільки згоджуються з бажаннями Вашими, Пане Ґенерале, що рішучо хочу причинитися після сил до зменшення того страшного зла, яким є кожда війна і до лагодження її наслідків. Тому не хочу в нічім усуватися від зроблення всього, що лиш можу в тім напрямі, під тим одним услівєм, щоби моя акція не була з гори засуджена на безуспішність; такою акцією булоб письмо видане тепер у Львові у відповідь на отвертий Ваш лист, Пане Ґенерале. Тому, коли привязуєте вагу до чисто христіянської акції з моєї сторони, я готов, по отриманню потрібних позволень, поїхати на другу сторону боєвої лінії і по звидженню всіх місцевостей, де находяться польські полонені і заложники, доложити всяких старань, щоби в случаю потреби усунути причини справедливих зажалень і на підставі власних спостережень відізватися евентуально до духовенства і народу.
Вкінці не можу поминути мовчанням останнього уступу урядового коментара до Вашого, Пане Ґенерале, листу. Кінчиться він грозьбою, що Начальна Команда Польських Військ "буде уважати руський клир співвинним тих злочинів і витягне з того в будучности відповідні консеквенції". Опираючись на свідоцтві чистої совісти і рішенню й на будуче триматися як директиви лише принципів, обовязуючих католицький клир, принимаємо ту грозьбу зі спокоєм до відома і запевняємо, що вона в нічім на наше поступовання не в силі впливати, бо в сповненню обовязків ідемо завсігди лише за голосом совісти.
Прошу приняти вирази глубокої пошани і правдивого поважання
Андрій Шептицький, в. р. митрополит.
Р. S. Дякуючи за обітницю звернення забраних мені при ревізії паперів, ще раз прошу Вашу Ексцелєнцію про наказ сконстатування факту, що ревізія в святоюрських будинках не викрила ніякого телєфону, яким би хто міг був порозуміватися з українською армією. Неправдиві відомости, розповсюднювані по місті, а незаперечені через компетентні сфери, причиняються, як инші фальшиві подібні відомости, до роздражнювання публичної опінії.
("Вперед").
[Република, 11.02.1919]
Відповідь митр. Шептицького на відкрите письмо ґен. Розвадовського, яку ми передруковали з львівського "Впереду", викликала по словам згаданого часопису відгомін у львівській польській пресі не дуже прихильний. Одна ґазета дуже здивувалася, що сю відповідь митрополит дав щойно тепер Розвадовському. На се "Вперед" відповідає: "Для її відома подаємо, що митрополит післав ґен. Розвадовському сю відповідь на його відкрите письмо ще дн. 4. січня. Відпис сеї відповіди ми ще того самого дня помістили у "Впереді", одначе те число не побачило світла дня... Доперва перед двома днями дістали ми позволення від Начальної Команди Польських військ опублікувати її". В міжчасі зміст сеї відповіди оголосили краківські, варшавські та віденські часописи.
[Република, 12.02.1919]