Здається, вже сьогодні ми маємо всі шанси дізнатись їхню остаточну чи хоч би близьку до остаточної кількість. Що вона буде рекордна, ми знали ще позавчора. Рекордно висока й рекордно абсурдна. Курам та іншим птахам і націям на сміх: станом на вчорашній вечір у цій країні вже зареєстрували 42 (!) кандидатів у президенти. Виходячи з того, що загалом заяви до ЦВК занесли 80 (!) осіб (зокрема 3 лютого, в останній день подання документів – більше десяти), маємо всі підстави з жахом очікувати в лавах учасників дальшого поповнення. Перспектива отримати 50-60 зареєстрованих кандидатів, на жаль, аж ніяк не виглядає перебільшенням.

 

 

Це такий дитинізм чи кретинізм? Вони всі що, божевільні? Чи вважають божевільними українських виборців, тобто нас? 35 з половиною мільйонів божевільних – чи не забагато для країни, що її кожне з них зібралось ощасливити своїм правлінням?

 

При цьому навіть горобці знають, що насправді їх, кандидатів, троє. Реально все вирішиться у трикутнику. Крапка.

 

Ну добре, є ще двоє-троє таких, які з розгону (за інерцією) й далі вдають, ніби вірять у власну конкурентоздатність і не занести документів не могли. Доплюсуймо їх до тих трьох – маємо п’ять або від сили шість кандидатів у президенти. Десь по стільки їх і буває в нормальних і притомних країнах у першому турі – п’ять або шість. Але ж не в десять разів більше! Не п’ятдесят або шістдесят!

 

Хто пам’ятає перші вибори президента України у 1991 році? Кандидатів було шість. Культурно й цивілізовано, ніби Франція якась або Польща принаймні, якщо вже Франція задалеко. Шість кандидатів у президенти – яка краса. Коли ми її втратили, ту нормальність? Куди поділася та політична солідність? Якого дідька скотилися ми в цей абсурд, гротеск, у це посміховисько для народів світу, а передусім – для раша-тб?

 

Можливо, це такий флеш-моб? Давайте-но всі наввипередки позаносимо папери до ЦВК – і наржемося до всирачки з онучі бюлетеня? Свідоме доведення ситуації до безглуздя? Свідоме приниження 35 мільйонів лохів?

 

Я дивлюсь у список на їхні прізвища – й починаю відчитувати якісь потаємні знаки. Здебільшого фонетичні, але не тільки. Може, в цьому – в поєднанні одних прізвищ із другими – якісь важливі приховані месиджі? Може, Світовий Дух через їхні прізвища вправляється в іронічній поезії? Придивімось до поєднань і внутрішніх переходів. Може, сенс у них?

 

Богомолець і Богословська. Шевченко і Шевченко. Мураєв, Насіров і Насраєв. Корнацький і Кошулинський. Кривенко і Кривонос. Смешко, Ляшко і Скоцик. Вілкул, Габер і Тарута. Дерев’янко і Носенко (до цих двох мені бракує Буратіно, але у списку не знаходжу). Наливайченко і Каплін. Балашов і Журавльов. Добродомов і Ригованов.

 

Ригати вам, за перепрошенням, від цих персонажів не хочеться? Що це за мультик такий тупий, що за лялькова вистава в інтернаті для розумово відсталих?

 

Технічні кандидати, пояснюють мені. Сторони трикутника, в якому все вирішиться, запасаються цими пішаками й шістками, підставними кандидатами задля всім відомих трюків під час голосування та підрахунку.    

 

Ну гаразд. Якщо ми про трюки, то я ще можу зрозуміти присутність у списку кандидата Ю. В. Тимошенка. Трюк, звичайно, ще той, морально застарілий уже років із 15 тому. Але класика є класика – хай уже Ю. В. Тимошенко був би сьомим, тут хоч якась мотивація проглядається – шахрайська, та все ж.

 

Але от, скажімо, навіщо йде в кандидати О. О. Мороз? Йому що, знову 1999 рік надворі? Поет цілковито втратив зв’язок із реальністю?

 

Зате він принесе два з половиною мільйони гривень у казну, скажуть деякі. Якщо їх, кандидатів, буде ще більше, ніж тепер, то ми на них розбагатіємо. От буде їх 50 – то це треба 48 помножити на два з половиною. 120 мільйонів у наш державний бюджет!

 

Ніби ті 120 мільйонів не з наших же кишень і витягнуто.

 

А втім, що таке 120 мільйонів для такої країни? Дурниця, пшик. Ні, наступного разу, до наступних виборів президента (якщо в нас узагалі вони все ще будуть і наступного разу) слід радикально підняти грошову заставу. Не два з половиною, а 25 мільйонів! Цікаво, скільки їх побіжить реєструватися в такому разі? А якщо не 25, а 250 мільйонів? 250 мільйонів з носа, уявляєте?

 

Чомусь у мене доволі стійке враження, що й тоді їх не поменшає.

 

Бо ввійшли у смак. А дехто в азарт. А декому просто хочеться біґ-бордів зі собою великим.

 

Такі великі діти. Сини й доньки народу. Цілковита педагогічна занедбаність.  

 

08.02.2019