Львів, 5-го лютого

 

Це вже така притаманна риса людської природи — після скінченої праці, чи у перерві або якій-небудь вільній хвилині трохи розважитись, піти — як говорять — "між люди". Так є тепер, так і було колись. А найкраще вступити на хвилину до гостинниці або до якогось ресторану та при столику за шклянчиною шляхетного напитку поговорити зі знайомими, довідатись про цікаве, порадитись чи "добити" торг.

 

Головно в нашому старовинному Львові, де так гарно розвинене товариське життя, де у святочні дні майже все насесення виходить у розкішні львівські городи і парки, чи до театрів, або кінотеатри, чи взагалі денебудь "між люди"; щоб разом в гурті розважитись, звеселитись, — вже від давніх часів населення привикло до товариського, суспільного життя і цю благородну привичку плекає дальше.

 

Немалу ролю в цьому товариському співжитті сповняли і сновняють каварні, касина, гостинниці, ресторани. Ще в недавному минулому шумно та гучно було в цих приміщеннях розваги та гамору. Найповажніші громадяни нашого міста мали улюблений куточок у якійсь каварні, чи ресторані та й там почували себе навіть краще, як дома. Там мали вони зв'язок з людьми, зі світом.

 

Це така давня традиція. Вже в XVІ-му сторіччі записали хроніки гарну славу львівських гостинниць, а найкраще вони згадують винарню славного нашого мецената, члена та добродія Ставропіґії — Константина Корнякта. Грек з походження — з острова Кандії — Константин Корнякт збагатився на видержавлюванні мита в Галичині та на торгівлі рибою, всякими товарами — а головно вином. Вино здобуло велику славу Корняктінській винарні, як сам господар здобув собі славу, популярність і любов завдяки своїм громадським прикметам. Він же більше відомий нам, як меценат Ставропігійського Братства, як фундатор славної вежі Корнякта, що є окрасою нашого рідного міста, як визначний, прикладний громадянин нашої української львівської громади.

 

Але в часах, коли його навіяна повагою постать переходила ринком аж до славної Руської вулиці — до пишної Успенської церкви, в якій цей побожний християнин кожного дня ніс подяку Богові за свої життєві успіхи, славу несли йому теж його вина і його винарня.

 

Приміщувалась ця винарня — як і слід такій приємній інституції — в самому ринку у власній, славній і тепер камениці Корнякта. Вже з надвору запрошував до винарні зелений вінок, який коливався під вітром над входовою брамою. До винарні входилося через сіни. До просторої склепової кімнати вели масивні дубові двері. Тут від ранку до вечора було гамірно і людно. Зустріти можна було тут різні львівські величності, що при збанку вина весело проводили час. Підчас ярмарків заходили туди і далекі чужоземні купці. Нераз доводилось їм тут закінчувати свій торг, сполікуючи викричані підчас ярмарків горла благословенним напоєм. Придавлену склепінням кімнату освітлювали чотири каганці, прикріплені масивними гаками до стелі. На дубових столах красувались пишно перед кожним гостем дзбанки, шклянки, чи інші посуди з вином.

 

Подавала вино гостям струнка грекиня — Соня, за якою пожадливо гляділи неодні очі. Розумний муж — Корнякт — навіть дещо "змоторизував" доставу вина, бо побудував з пивниці вінду, якою витягали звідтам вина на партер. А були тут різнородні винні напитки, які могли задоволити найвибагливіших смакунів: і кримські, і італійські, і мадярські, і навіть французькі. Тому з таким вдоволенням відвідували давні львівські міщани Корняктівську винарню. Навіть воліли радше зайти тут, як до славної господи Гехта, який вів гостинницю на місці теперішнього університетського будинку біля Єзуїтського городу, чи теж до Жоржа. Тут не лише близько було кожному, бо ж це в самому осередку міста — у Ринку, але й приємно було побувати в господі пaнa Корнякта — багатого міщанина і шляхтича (через подружжя з українською шляхтянкою Ганною Дідушицькою отримав Корнякт шляхетство).

 

З роками камениця Корнякта змінила власника, потім другого і третього. Вкінці 1908 року купило її місто та оснувало тут музей. У просторій кімнаті, де колись була Корняктівська винарня, яку й дотепер звуть "корняктівською залею", уставлено великий стіл і дубові крісла; тут відбувались наукові засідання. В понурій ренесансовій залі, освітленій вікнами від подвір'я, ще тепер — здається — живуть ці колишні наші предки, давні львівські міщани, горді та постійні члени нашої львівської громади. Давня винарня стала тепер менше практичною та більше вартісною і знатною, підносячи ще вище заслуги та славу Корнякта. Місця для товариських зустрічей при шкляночці доброго напитку знайшлось у щораз більшому Львові багато, ба навіть багато, його для цієї цілі віддало в самому Ринку. Тут і в багатьох інших місцях львівські міщани продовжували традицію своїх славних предків і в історії цієї традиції вписували нові сторінки.

 

Львівські вісті

 

06.02.1944