Львів, 5-го лютого.

 

У статті п. н. "Від слів до діла", поміщеній у нашому часописі в 15. числі з цього року, ми згадали про те, як формувалася перша українська професійна театральна трупа в Галичині та про те, що першу виставу визначив український театр на день 29-го березня 1864-го року. Мала йти "Маруся", мелодрама, перероблена на сценічний твір Олександром Ґолембйовським з повісти Гр. Квітки-Основ'яненка під тим самим наголовком.

 

Легко уявити собі схвилювання між українцями Львова з приводу першої театральної вистави. В номері 21-му "Слово" об'явило, що квитки на виставу зачнуть продавати 24-го березня в директора театру. Білетів було всього 600 і їх розібрали зразу. Провінція, мабуть, на кілька місяців наперед позамовляла собі квитки, бо з'їздилося на цю виставу священство з найдальших закутків краю. Дирекція передбачала, що квитків не стане і зразу ж оповістила другу виставу на наступний день. Але з уваги на те, що на той день визначено першу виставу в театрі Скарбка під новою дирекцією, то український театр мусів свою другу виставу переложити на день 31-го березня.

 

Врешті настав день 29-го березня. Свято відкриття першого українського театру почалося, як писало "Слово", "звичаєм благочестивого народа" Службою Божою в старовинній Успенській церкві. Службу Божу відправив у сослуженні двох діяконів і двох субдіяконів "Преімущественний Покровитель Народного Дому і головний соподвижник в ділі заведення руського театру", ВПр. крилошанин Михайло Куземський. Народу в церкві було повнісько, зокрема було дуже багато інтелігенції. Підчас Служби Божої співав хор Богословської Семінарії. Репортер "Слова" підкреслює, що в хорі були дуже добрі голоси та що виступ цього хору є "новим успіхом Руси в мистецтві співу".

 

Після Богослуження почалися в місті "встрічи і приятноє сообщеніє з приїхавшими вже або свіжо над'їжджаючими гістьми з дооколичних і дальших сторін нашої Руси".

 

Вистава мала початися в годині 8-ій вечора, а вже в 7-iй годині заля Народного Дому була битком набита публікою. "Задовго до початку вистaви — оповідали пізніше її учасники — всі коридори були переповнені публікою, що зібралася і зі Львова і з найдальших закутків Галичини. Багато священників попривозило селян. Публіка нетерпеливо чекала відчинення дверей до залі та галерії й що хвилини підіймалася така штурханина, що поліція і театральні слуги ледве могли вдержувати лад. Поліцейські на польській мові закликали до порядку, але їм кричали: "Тут не вільно говорити по-польськи! тут Русь!" І між обома сторонами зав'язувалася суперечка, яка кінчалася побідою українців і — поліціянти говорили по-українськи. Врешті двері відчинилися. Заля і галерія в одній хвилині набилися битком, але всі зміститися не могли і багато людей вернулося".

 

В годині 7.30 появився в залі намісник Галичини граф Менсдорф, а з ним багато всяких інших урядовців, — "самі найвизначніші особи нашого города, начальники найвищих краєвих цивільних і військових властей".

 

Як тільки вони зайняли перші ряди канап, оркестра під проводом Г. Ляйбольда заграла вступну симфонію "нашого Вербицького". Після того відкрилася завіса і на сцені стояв гурт святково одітих дівчат і хлопців, а перед ними студент Лонгин Бучацький, який виголосив "Пролог". Вірш цей написав на відкриття українського театру Омелян Огоновський. "Пролог" мусів промовляти до сердець, бо від нього віяло духом відродження, свіжости і молодої віри. На вступі автор вірша згадував про наше пробудження, дальше про перебуті недавно злидні, про жертвенність наших селян, про заснування театру, про його завдання, врешті віщував автор розвиток українського театру і кінчав вірш подякою для основника театру, Ю. Лаврівського.

 

Цей пролог зробив на зібрану публіку величезне вражіння. Після нього оркестра заграла державний гимн, який всі вислухали стоячи. Тоді піднеслася в глибині друга завіса й на екрані відбився освітлений образ "з ликом Його Величества" укладу Корнила Устияновича: довкола образу — вінок з дітей, прибраних за ангелів, вітав цісаря.

 

Після всіх тих вступів почалася вистава "Марусі". Між поодинокими діями оркестра виконала ще увертюру з "Гальки", увертюру Тітля, коломийку Тимольського та аpiю з опери Верді р. н. "Аттиля".

 

Степан Чарнецький у своєму "Нарисі історії українського театру в Галичині" пише, м. ін., про згадану виставу, що "публіка з запалом, повна піднесеного настрою, виявляла своє вдоволення і признання гарячими оплесками, що не вмовкали, а схоплювалися деколи просто зі силою бурі".

 

Так відбулася "одна із великих подій в справі подвигнення і розвою руської народности, іменно — торжественне отворення руського народного театру". "Слово" пишучи звідомлення в спеціяльному фейлетоні, так починає: "Приємно, о, і як приємно нам, що відкривається тут нова постійна рубрика в нашім "Слові", яка має подавати любопитним родимцям справоздання і рецензії про русько-народний театр наш, отворений з таким торжеством для користи народної 29-го марта с. р.".

 

Усім здавалося, що перша вистава не матиме успіху, висловлювалися побоювання, що "нашим дилетантам прийдеться випрошувати собі особливших зглядів, ба, може навіть милосердія у ласкавої публіки". Але показалося, що ті дилетанти "представили вже на перше явлення, як совершенні труженики мистецтва, доробляющіся заслуженої хвали о власних силах".

 

Не тільки львівське "Слово" писало про першу виставу українського професійного театру в Галичині в високих тонах, не знаходячи зокрема слів похвали для гри Теофілі Бачинської, але теж і чужа преса зустріла виставу українського театру дуже прихильно.

 

Львівські вісті

 

06.02.1944