944 — 1944
Найдавнішими українськими історичними джерелами являються умови, заведені Візантією з київськими князями і в слов'янськім перекладі з грецької мови збережені в нашому "Початковому Літописі" (Повісті временних літ). Усіх їх маємо ми цілих, з одної тільки фраґмент, а саме: умови з часів Олега (907 р. фрагмент, 911 р. в цілості), Ігоря (944 р. в цілості) й Святослава (971 р. в цілості). Сучасна наука поставила їх автентичність вище всяких закидів. З погляду історії права (а з цього погляду їх переважно розбирали) одні вчені — і то більшість — бачать в них пам'ятки руского звичаєвого права, інші (як проф. Серґєєвич) признають переважний вплив грецького права.
В цьому році минає тисячоліття, як за князювання Ігоря заведено в 944 р. втретє умову з Візантією. Та, щоб вирозуміти якслід основи цеї умови, ми приневолені завернути нашими думками дещо назад, в часи князя Олега, за якого заведено з Візантією дві перші того періоду умови, в 907 і 911 р.
Академ. Михайло Грушевський так характеризує кількома ядерними реченнями часи князювання Олега в Києві: "Початок X. в. — це час "віщого" Олега, час великих успіхів київської політики, вінчаних незвичайно щасливим походом на Візантію, з нечуваною здобиччю й торговельними вигодами для Руси. Багато переказів зв'язано було з тим походом — про дивні способи, зa які взявся Олег коло Царгороду, поставивши свої човни як колеса та під'їхавши під вітрилами під царгородські мури, про всякі йoгo забаганки — як пошиття на руські кораблі шовкових вітрил з грецької здобичі або повішення на царгородській брамі щитів на знак побіди".
Результатом цього незвичайно щасливого походу Олега на візантійські землі (бо про його похід на самий Царгород нема ніяких певних основ говорити) була умова з греками в 907 р., яка збереглася тільки у фраґментах. Але й із цих фраґментів бачимо, що греки мусіли пристати на контрибуцію для Олевого війська і "уклади" (контрибуції) для руських князів, Олегових підручних; руським купцям дали право вільної торгівлі без оплати мита; протягом шістьох місяців ті купці мали діставати удержання в Царгороді й потрібні корабельні припаси на дорогу. Але вони мали мешкати не в самім Царгороді, а на передмістю коло церкви св. Маманта ("у св. Мами"), візантійські урядовці мали вести їx реєстр і до міста дозволялось їм вступати ватагами не більше 50 людa і без зброї. З цього було б ясно, що перед тим руські купці в Царгороді щось наброїли, а це дало привід до таких поліційних обмежень з боку грецького уряду.
Мабуть доповненням до теперішньої умови з 907 р. була захована в повній основі умова Олега з греками з 2-го вересня 911 р. Ця нова умова займається спеціяльно установленням правних норм в різних справах, що могли заходити між Руссю і греками в їx торговельних взаєминах, особливо в купецьких кольоніях по грецьких і руських містах. Тут установлено форми процесу і кари для таких мішаних процесів; спеціяльні постанови дано щодо корабельних пригод коло руського берега, про викуп невілників і про спадщину по русинах, що перебували на службі візантійського імператора; на випадок смерти без завішання застерігається, що спадщина має йти своякам небіжчика на Руси; в окремій статті обіцюють руські князі не боронити своїм дружинникам вступати до візантійського війська. Взагалі ця умова становить незвичайно важне джерело для історії руського права і дає виразне свідоцтво різнородних і живих взаємин тодішньої Руси з Візантією.
Та за князювання Ігоря відносини між Руссю й Візантією основно змінилися і то в некористь Руси. Приводом до цього був нещасний похід Ігоря на Царгород, в 941 р., коли руську фльоту, що загналася була аж до Царгородської протоки, знищила грецька ескадра т. зв. "ясним вогнем" частинно, а в дальших боях майже зовсім. Серед таких змінених обставин в 944 р. (мабуть в останніх його чотирьох місяцях) відновлено згоду й уложено союзну й торговельну умову, якої зміст виразно свідчить про затрату переваги руської сторони над грецькою.
Візантія й руські князі обов'язалися взаємно ненарушати володінь другої сторони в Криму й на Азовському морі, навпаки, помагати їx удержувати. Руські князі зобов'язалися давати Візантії військову поміч, коли в умові з 911 року руський князь тільки "дозволяє'' своїм дружинникам вступати до візантійського війська; це показує ясно різницю в обставинах, в яких ті дві умови уложені. Справедливо зауважено також, що коли в умові з 911 р. руському князеві дано титул "світлости", в умові з 944 р. (як і в умові з 971 р.) цього нема вже. Відновлено торговельні постанови, одначе з деякими обмеженнями давніших прав для руських купців, признаних за Олега; загострено також контролю над руськими купцями у Візантії, заборонено їм залишатися на зиму в Царгороді й т. п. Це, мабуть, тому, що Візантія побоювалась якихось нових прикростей від тих купців. З другого боку застереження, які робить в умові Візантія проти руських вимог на її кримські землі, наводять на гадку, що вже тоді Русь підіймала руку на тутешні візантійські землі. Це зовсім зрозуміло: стоячи одною ногою на устю Дніпра, а другою — на Азовській просторі, мореходна й торговельна Русь мусіла все звертати увагу й глядіти зависним оком на Крим і пізніший похід Володимира Великого на Херсонес певно мав свої прецеденси.
Коли брати на увагу ще дальші різниці між обома Олеговими умовами й умовою Ігоря, то вчені звертають увагу на те, що в обох Олегових умовах нема ніякої згадки про християн між Руссю, коли навпаки, в Ігоревій умові виступає вже Русь — християни. Олег та його мужі "по Рускому закону кляшася оружжям своїм, i Перунoм, богом своїм, і Волосом скотьїм богом". Зате в Ігоревій умові скрізь між руссю розрізняються християни й нехристияни, чого не було в попередніх умовах. Християнські члени Ігоревого посольства заявляють у грамоті; "кляхомся церковью святою Ільї в зборній церкві і предлежащих честним креcтoм", "А нехрещеная Русь да полагають щити своя і мечі своя нагі і обручьі свої і прочая оружья і да клянуться о всем". "Аще ли же ктo от князь і от людий Руских, іли крестьян, іли нехрещений, переступить все єже написано на харотьї сей... да будеть проклят от Бога і от Перуна, і яко преступа свою клятву". Коли Ігореві посли прибули з Візантії разом із грецькими послами в Київ, тоді "наутрія призва Ігор посли, і приде на холми, кде стояше Перун, і покладоша оружья своя і щити, і золото, і ходи Ігор роті і мужі єгo, і єлико погания Руси; а христьяную Русь водили в церков святаго Ільї... се бо бi сборная церков, многі бо біша Варязи христьяни".
З усього вище поданого бачимо на основі умови Ігоря з 944 р., що в його часах була на Русі вже доволі сильна християнська організація. Як відомо, вдова Ігоря, княгиня Ольга, охрестилася в Царгороді. Одначе її син Святослав залишився далі поганином. В його умові з греками з 971 р. нема вже ніякої згадки про християн і вона кінчиться словами: "да імієм клятву от Бога, в неже віруєм, в Перуна і в Волоса, бога скотья".
Умова Ігоря з 944 р. кидає замітне світло на внутрішній склад Київської держави. На її основі бачимо, яка то велика вже й складна була політична система: яких з двадцять "світлих і великих князів", що сиділи по різних волостях і землях, признавали зверхність "великого князя руського", не рахуючи земель, що правилися правильними князями, з обов'язком дана, і земель союзних.
На закінчення згадаю, що з yкpaїнців-галичан дав про згадані вище умови цінну працю д-р Микола Шухевич: "О договорах Руси з греками". (Часопись правнича, том II, Львів, 1890).
[Львівські вісті, 05.02.1944]