Чому більшість китайців не переймаються Великим братом

Китайці — принаймні наразі — підтримують системи соціального кредитування, які можуть встановити більшу довіру між людьми та бізнесом.

Хто сказав, що уряд не може впроваджувати інновації? В одному китайському місті судові органи нещодавно запустили аплікацію до смартфона — мапу, що вказує місцеперебування особи з урядового чорного списку боржників, якщо ця людина з'явиться в радіусі 500 метрів. Переймаєтесь, що хтось, хто сидить поруч з вами у Starbucks, не може заплатити присуджений судом штраф? Оця "Мапа дармоїдів" підтвердить ваші підозри, дасть можливість поділитися інформацією через соціальні мережі та — якщо захочете — замельдувати владі.

Ця антиутопія лякає — але тут, виглядає, таке буде цілком популярним. Китайці вже користуються цілою низкою приватних і державних систем, які збирають, агрегують і поширюють записи поведінки як в онлайні, так і оффлайні. Мережу так званих систем соціального кредитування, яка за межами Китаю виглядає як моторошний цифровий паноптикум, тут розглядають як засіб створити те, чого країні катастрофічно не вистачає: довіри. І постійне стеження та втрата приватності вважається прийнятною ціною.

Як і в багатьох країнах третього світу, економічне зростання Китаю перевищило його здатність створювати і контролювати інститути, які сприяють зміцненню довіри між громадянами і бізнесом. Наприклад, через десять років по тому, як було виявлено, що китайські виробники молока фальсифікують дитячі суміші, китайські батьки все ще уникають молочної промисловості вітчизняного виробництва, а недовіра до виробників харчування є практично всезагальною. При цьому Китай далі залишається світовою столицею контрафакту. Деякі з його найвідоміших компаній, у тому числі Alibaba, Tencent і Pinduoduo, відомі як процвітаючі ринки підробок, що підриває довіру до китайської електронної продукції в цілому.

Не краща ситуація і з міжособистісною довірою. Шахрайство й афери, в тому числі в сервісі знайомств, спрямовані на окремих осіб чи родини, є щоденною поживою для китайських новинних програм. А це лиш сприяє загальній атмосфері підозрілості.

Китайський уряд давно розглядає ці проблеми не тільки як соціальні. Розбудова "ґрунтованої на споживанні" економіки, до якої Китай вже давно прагне, вимагає споживачів з доступом до кредитів. Так, у 2014 році уряд запустив дорожню карту створення "соціально-кредитної системи" з механізмами "заохочення довіри і покарання за ненадійність".

У своїй найбільш базовій формі це може означати, що компанія вирішує ввійти у бізнес кредитної звітності та починає збирати індивідуальні споживчі фінансові дані. Інтереси ж уряду значно ширші. Наприклад, Національне бюро подорожей збирає інформацію про "нецивілізованих" мандрівників, публікує її та використовує для того, щоби ці люди не літали літаками і не їздили поїздами.

Нині в Китаї діє більше сорока систем соціального кредитування. Деякі з них є приватними: Sesame Credit, дочірня компанія Alibaba, збирає й узагальнює дані, отримані з сервісів Alibaba, як-от історію платежів клієнта і витрат часу та грошей в інтернеті, а потім виводить бали рейтингу, які використовують для розширення кредиту й інших переваг. Іншими відає уряд — наприклад, національний список осіб, які не виконали рішення суду. Перебування в ньому породжує низку обмежень: від перебування в розкішних готелях до зарахування дітей у дорогі школи. (Тепер же такі особи можуть опинитися і на "Мапі дармоїдів".)

Замість породжувати обурення, ці цифрові в'язниці боржників виявилися надзвичайно популярними. Опитування понад 2,2 тисячі громадян Китаю в 2018 році показало, що 80% респондентів приєдналися до комерційної системи соціального кредитування ("Sesame Credit", що передбачає згоду користувачів, виявився найпопулярнішим сервісом), хоча лише 7% знали про те, що вони були включені в урядову систему. Що ще дивніше, 80% респондентів схвалили (цілковито чи певним чином) системи соціального кредитування, при цьому найбільше підтримували систему літні, освічені й найбагатші міські мешканці — демографічна група, яку переважно пов'язують із такими "ліберальними" цінностями, як недоторканність приватності.

Китайці ж, принаймні в соціальних мережах, насолоджуються чорними списками соціального кредитування. В 2016 році новина, що Національне управління з туризму опублікувало імена людей, яким заборонені польоти на літаках, викликала в соціальній мережі Sina Weibo тисячі "лайків" і репостів.

Цілком можливо, багато громадян не задумуються про наслідки того, що їхнє життя так детально зафіксоване. Водночас аж 76% учасників опитування заявили, що "взаємна недовіра між громадянами" є проблемою в китайському суспільстві. Системи соціального кредитування розглядають як засіб подолання цього розриву довіри.

Дійсно, підтримка таких систем чітко виходить від тих, хто бачить у них вигоду для себе — чи кредит, чи можливість орендувати авто, чи взяти ровер без застави, чи можливість оцінити кредитоспроможність когось у смартфоновій аплікації знайомств. У цих випадках вони вважають, що за поліпшення якості життя можна заплатити ерозією приватності — особливо в країні, де цієї приватності особливо не цінують.

Звичайно, підтримуватимуть не всі системи. Важко уявити, що в "Мапи дармоїдів" є якісь вигоди, крім суспільної ганьби і жорстоких розваг. Так само, що коли китайський уряд зможе консолідувати свої різні системи у всеосяжну технологію, яка оцінюватиме людей за безліччю критеріїв, включаючи, можливо, дисидентські політичні погляди, і каратиме за неправомірні дії, то громадяни Китаю цілком можуть відвернутися від цієї ідеї. Ніхто, навіть той, хто видресируваний авторитарною владою, не хоче, щоб його життя диктувалося балами або рейтингом.