Хлопскі кожухи.

 

[Причинок до исторії галицкого фіскалізму.]

 

Жиє собі в Лисиничах під Львовом горожанин именем Василь Москва. Имя вправдї на тепер неполітичне, але сповняє він обовязки горожаньскі зовсїм точно, бо ото служив в войску шість лїт і три місяцї і то цуґсфірером, — і платить все незвичайно точно всїлякі податки від грунту, котрого сам доробив ся власною працею.

 

В роцї 1890, дня 10 жовтня, прийшов Москва до уряду податкового у Львові в похвальнім намірі заплатити податок грунтовий. Порахували єму, що належить ся по кінець 1890 р. 2 зр. 37 кр., він заплатив тую квоту і маючи в кишени поквітованє, де виразно стоїть написано, що по конець року 1890 податок заплачений, йде собі до дому і жиє супокійно, як пристало примірному горожанинови. Але біда не спить. Дня 19 сїчня 1891 їде він до млина, — а в єго неприсутности приносить до єго жінки екзекутор податковий разом з війтом Сеньком Коновкою дві карти упоминаючі за залеглий податок. Одна карта упоминає о заплаченє єго власного податку грунтового за рік 1890 в квотї 5 зр. 66 кр., а друга о заплаченє податку від арендованого ним грунту якоїсь Катерини Хомицкої. Комісія хоче зараз грабити. Жінка каже смирно, що чоловік податок заплатив, — а єсли ще що належить ся, так она має гроші і може зараз заплатити. То не помагає — і граблять два кожухи, забирають их з собою і складають в урядї громадскім.

 

Вертає чоловік з млина, — жінка розповідає єму все — він йде зараз 20 сїчня 1891 до уряду податкового до Львова, і питає, що то всьо має значити, — відповідають єму, що від него дїйстно ще належить ся податку 5 зр. 66 кр., бо в жовтни при рахунку сталась похибка. Москва платить тих 5 зр. 66 кр., дістає поквитованє — йде до війта, показує, що заплатив податок, жадає звороту кожухів — але війт на се освідчає, що не вміє нї читати нї писати, а Москва най собі йде робити справу до екзекутора. Не йде Москва до екзекутора, бо не знає, де він, а йде до начальника суду в Винниках, але той каже, що справа не належить до суду. Йде Москва дальше до уряду податкового до Львова. Оповідає про кожухи. Тут відсилають єго до инспектора податкового. Иде він до инспектора при старостві львівскім. Оповідає устно — кажуть єму подати на письмі. Подає — просить о зворот кожухів. Резолюції не дістає жадної, хоть устно о тую-ж урґує кілька разів. Подає другій раз до староства на письмі і ходить знов кілька разів — а відповіди як нема так нема. Приходить лїто, — радить єму хтось, аби подав до видїлу краєвого. Подає просьбу 10 липня 1891 р. Відповіди з видїлу не має. Заскаржив також війта до суду і в Винниках о зворот кожухів — термін в липни — програє справу — і платить війтови коштів около 5 зр. — Аж в вересни 1891 р. дістає візванє, аби ставив ся до староства на 15 вересня 1891 р. — і то від разу під карою 5 зр., хоч знали, що Москва так напруго о той термін добивав ся. Йде він на той термін — тут списують протокол — а потім оголошує єму комісар ухвалу, що він має сидїти 24 годин в арештї і заплатити 2 зр. кари.

 

Москві се не конче подобаєсь. На другій день 16 вересня иде до намістника на авдієнцію. Розповідає про кожухи і вручає свою жалобу на письмі. На завізванє иде 19 вересня знов до староства на термін — але ту з ним не роблять жадного протоколу. Москва жде на резолюцію — місяць — два — три, але на дармо. Міркує, що то гріхи єго так здержують резолюцію, иде до сповіди і сповідаєсь на тую интенцію — і жде дальше — але надармо. Міркував — нїкуди вже не ходити і не подавати. Витримав так цїлий 1892 рік — сповідав ся єще два рази на интенцію кожухів — аж прийшов март 1893 — не витерпів довше — і иде знов на авдієнцію до намістника. Розповідає всьо з кінця — має і жалобу на письмі. Намістник відсилає Москву до староства, бо "oni tam muszą zrobić". Пише Москва дня 20 марта 1893 нове поданє до староства — долучує до него і жалобу приготовлену для намістника і долучує контракт що-до аренди грунту від Катерини Хомицкої, котрим виказує, що поминувши вже правні постанови, він і по мисли того контракту не обовязаний за Хомицку податку платити. Визначують термін в старостві на 15 цвітня 1893. Сходять ся урядово на термінї першій раз Москва і війт Коновка. Пишуть протокол — обіцюють скоро полагодити справу. Жде Москва на тоє — не приходить; — ходить зі 6 разів і урґує — аж в перших днях червня 1893, отже за півтретя року, дістає вже резолюцію! Тїшить ся Москва нею як дитиною — ставить на тую интенцію свічки в церкві, бо прецїнь дочекав ся резолюції.

 

Однак резолюція Москві не сподобалась, бо в нїй кажесь, що війт в справі цїлій нїчого не винен, а лиш має видати кожухи Москві. Кожухи тимчасом, все лежали в урядї громадскім, за півтретя року погодували добре молїв і вже цїлком нїчого не були варті. Вносить Москва рекурс против резолюції староства. Внїс рекурс до протоколу староства — звернули єму і казали внести впрост до намістництва. Иде він з тим рекурсом на авдієнцію до намістника. Намістника нема, а віцепрезідент намістництва приймає рекурс і обіцює справу полагодити по предложеню актів через староство. З намістництва через староство дістає Москва резолюцію з 4 вересня 1893 ч. 64661. Нею потверджено резолюцію староства, а заразом відступлено акти справи краєвій дирекції скарбу "do zbadania, о ile w danym wypadku nie zaszły nieprawidłowości ze strony organów skarbowych". Иде Москва дальше до краєвої дирекції скарбу. Довідуєсь тут, що акти єго справи відступлено до полагодженя староству львівскому. Иде він до староства, раз і другій раз 18 грудня 1893. Одержує відповідь, що черга на полагодженє єго справи ще не прийшла. Жде він троха, і висилає під конець сїчня 1894 адвоката до староства. Адвокат довідуєсь, що до полагодженя справи потрібно ще якогось акту з уряду податкового львівского, і в тім взглядї до того-ж уряду вже кілька раз писано, але він нїчо не відповідає. Иде адвокат до уряду податкового, — тут обіцюють дати вже відповідь староству.

 

На тім справа тепер стоїть.

 

Дорога з Лисинич до Львова не конче близька. Москва до своїх пропалих кожухів, сходив ще зо дві пари чобіт, наплатив ся за різні поданя, рекурси, супліки, скарги — заплатив війтови кошти процесові — платить свому адвокатови — лазить по різних урядах так, що єго вже майже всюди викидають — і за три роки з верхом не то що не дістає своїх кожухів, або відшкодованя за них, але навіть не може дочекатись якоїсь остаточної резолюції. Цїла тота исторія по просту смішна, — як би не була так надто сумна. Чи Москва допустив ся ту може "неморальности" з точки погляду податково-скарбового? Чи п. презідент Коритовскій знає, як то в практицї виглядає "моральність податкова"?

 

Дѣло

31.01.1894

До теми