Кожний раз, коли йдеш на концерт Українського Мішаного Хору в Празі, не знаєш, яку милу несподіванку Хор приготовив для своїх гостей. Такою несподіванкою на концерті колядок і щедрівок, що відбувся другої днини Різдвяних свят, була привітальна промова організатора й душі Хору, його дириґента, проф. О. Приходька. Вітаючи зі святами численних гостей, проф. О. Приходько коротко, ядерними словами вказав на чар різдвяної традиції, це своєрідне Євшан-Зілля, що на чужині для українців є рідні наші колядки й щедрівки. Від розкішної китиці колядок і щедрівок, зібраних вправною рукою з усіх земель України, справді повіяло ніколи незабутним чаром і пахощами рідної землі та батьківської хати у Свят-Вечір.
І.
Подіюм також уявляло собою приємну несподіванку: хористки в гарній народній одежі — дівчата в квітчастих вінках, молодиці — в барвистих очіпках. Зпереду одна з хористок тримала традиційну колядницьку звізду. Не менш цікаво було бачити обличчя виповненої до останнього місця великої концертової залі. Приявні, наче очаровані, очей не спускали зі сцени і з придушеним віддихом ловили кожне слово промовця і кожний звук Хору. Між приявними на залі, всуміш старші заслужені громадяни, молодь і діти з рядів давньої еміґраїції та сучасні втікачі від "новітнього Ірода"...
II.
"Ой, видить Бог, видить Творець, що мир погибає" — за стародавнім звичаєм, що має за собою вікову традицію, цею колядкою привітав проф. О. Приходько гостей. Співали її давні спудеї Києво-Могилянської Академії, вітаючи з Різдвом свого ректора, чи київського митрополита, співали цю величну коляду козаки славного Війська Запорізького, вітаючи свого кошового, співала й співає її вся Україна. Але кожний наш край має свої влюблені колядки й щедрівки, й вони міцно тримаються в своїх рідних околицях. Галицька земля має свою традиційну коляду: "Бог Предвічній народився", Київщина: "Нова радість стала" Котляревського, Полтавщина: "Днесь поюще, купно іграймо", а сонячне Поділля — "Небо і земля нині торжествують", журливе волинське Полісся — "Була вдовійка кінець села" і т. д. Своєрідну й багату різдвяну романтику має Буковина, Гуцульщина й Лемківщина, і певно, що кожний закарпатець зазнає щирого зворушення, коли чує теплу свою карпато-українську коляду "Коли ясна звізда світу засвітила"...
III.
Рідна колядка, рідна мелодія, що ми її чули в дитячих роках, це для кожного з нас — чарівне Євшан-Зілля, що своїми пахощами пригадує і рідний край, і батьківську хату, і святу вечерю в родині, та найдорожче й наймиліше для нас — теплу руку матері, що ту вечерю подавала... Коли колядка й щедрівка має таке значіння в нашім особистім житті, в наших інтимних переживаннях, то далеко більше значіння має вона для нас, як для народу. По-перше, колядка відзеркалює глибоку релігійність українського народу, по-друге — вона перейнята любов'ю до рідної землі, по-третє — колядка високо підносить культ родинного життя. Справді, осередком Різдва й народженого Христа є родина: батько, мати, діти — ясен місяць — пан господар, красне сонце — жона його, дрібні зірки — його дітки, — як чуємо в колядці.
IV.
Чи можна зробити могутніше й сугестивніше порівняння? Чи можна піднести ще на вищий п'єдестал значіння родини? Як прекрасні й непорушні на синім небі сонце, місяць, зорі, так і на землі нема нічого кращого, як щаслива родина, що виховує чесних і корисних для свого суспільства громадян. Але батько родини — не тільки батько, він перш за все — господар, і не просто господар, але пан господар на своїй власній землі. Він любить свою землю, він живе за своєю землею й природою в повній гармонії. А такого господаря земля любить і щедро обдаровує його своїми дарами й багатством у нього столи застелені килимами, а на столах калачі з ярої пшениці, й паляниці з медом, і вином, а ластівка щебече під вікном і викликає господаря, щоб він подивився на кошару, де овечки покотились, а ягнички народились, за що буде мати мірку грошей...
Цей багатий і щасливий господар має виконати і найбільший громадський обов'язок: коли Україні загрожує небезпека, залишає він свого плуга, бере в руки гостру шабельку й перетворюється в лицаря-козака, що до загину боронить свою святу землю. Все це яскраво малює колядка "Ой, там за горою, там за кам'яною, пан Володимир коника сідлає та стріляє на царів", не зважаючи на всі дарунки, в обороні рідного краю боронить віру й свою правду та волю. Служба рідному краєві, тій правді й волі — ось найвищий народний ідеал.
V.
На закінчення привітальної промови проф. О. Приходько, звертаючись до приданих в імені Українського Мішаного Хору, сказав: "Серед наших гостей бачимо сьогодні багато сивоголових громадян і громадянок, що ціле своє життя присвятили службі для рідної землі. В пошані до тих заслужених діячів схиляємо чоло й вітаємо їх найсердечніше зі святом Христового народження!"
Після цього Хор під проводом проф. П. Росіневич-Щуровської відкрив перед приявними нашу народну скарбницю і своїм мистецьким виконанням показав її неоцінені скарби. Програма концерту складалася з клясичних, а також і з мало досі Знаних широкій публиці, колядок і щедрівок, а саме: К. Стеценко — "Ой, видить Бог", "По горі, горі пави ходили", "Ой, сивая та й зо зуленька", "А в Куцівці церкву будують", "Ой, за горою", "Днесь поюще"; О. Кошиць — "Народився нам Спаситель", "Нова радість стала", "Три товариші"; М. Гайворонський — "Ой, зайшли ангели", "Ой, з-за горочки" та П. Росаневич-Щуровська — "Час радости". Зокрема довго і рясно оплескували "Народився нам Спаситель" у гарному виконанні жіночого ансамблю, та "Щедрик" Леонтовича, у виконанні мішаного хору (поза програмою).
VI.
У великій залі Міської Бібліотеки відбувся вже не один гарний з мистецького боку концерт. Сміло можна сказати, що ця перша українська імпреза 1944 р. в Празі — концерт колядок і щедрівок — безперечно належить до найкращих. Його багата, зі смаком складена та мистецьки переведена програма зробила на всіх сильне вражіння. Українці в Празі, в теперішню грізну для нашого народу годину, уявляли собою одну велику родину, яка з глибокою вірою в серці, спільно славила народження Предвічного Бога, що прийшов на землю, щоб спасти увесь люд.
Краківські вісті