Непомітно минув 110-літній ювілей галицького художника, графіка, критика та громадського діяча Антіна Малюци.
Антін Малюца
Антін Малюца (1908–1970) – відомий український графік, живописець і мистецтвознавець, – належав до покоління художників, учнів Олекси Новаківського, котрі прийшли в мистецьке життя Галичини в 1930-х роках, та по війні, перебуваючи на вимушеній еміграції, не переставали щиро, усіма своїми талантами працювати для України.
Народився мистець 2 лютого 1908 року у селі Токи коло Збаража на Тернопільщині в багатодітній сім'ї священика о.Івана Малюци та Ольги з Чемеринських. Дитячі роки його пройшли в мальовничих селах на Поділлі (у с.Потутори та у с.Пальчинці біля Бережан), де батька призначали парохом церкви. В 1921-1926 роках. Навчаючись в Українській державній гімназії у Тернополі, юнак виявляв нахил до мистецтва. Рисував дружні шаржі на різні події гімназійного життя, поєднував їх із власними гумористичними віршами. На літні вакації часто приїжджав у Нове Село, куди в 1924 році на парохію перевели його батька. Від того часу батьківська оселя в Новому Селі впродовж багатьох років була улюбленим місцем творчої праці молодого художника, там він виконав безліч своїх малярських пейзажів та портретів.
Пластова відзнака за малюнком Антіна Малюци 1927 року
В 1926-1930 роках Антін Малюца навчається в Мистецькій школі Олекси Новаківського і від самого початку стає одним із найбільш активних учасників життя цієї школи, яку цікаво описав згодом на еміграції у книзі «Степан Луцик – мистець», посмертно виданій 1973 року у США. Разом з товаришами та вчителем О.Новаківським Антін постійно виїжджає влітку на пленерні студії в гуцульське гірське село Космач. В 1926 та 1928 роках бере участь у звітніх виставках школи в Академічному домі у Львові, а пізніше – на збірних виставках 1931, 1932 та 1934 років, організованих у місті під егідою Українського Товариства Приятелів Мистецтва (УТПМ).
Дві жінки біля воріт, 1930-і, картон, олія
По закінченні школи Новаківського А.Малюца не пориває зв’язків з товаришами та вчителем, його бачимо на чисельних групових фотографіях школи то під час Різдвяних свят у гуртожитку «Качий Діл», то на іменинах Новаківського тощо. Він незмінно позиціонує себе як «новаківець» на пересувних виставках школи, що відбувались з 1930 по 1934 рік у різних містах і містечках Галичини (в Коломиї, Станіславові, Стрию, Самборі, Перемишлі, Тернополі). Разом з товаришами по школі Новаківського А.Малюца в 1932 р. увійшов до молодіжної творчої групи «Руб», був одним х ініціаторів видання її мистецького альманаху «Карби» (Львів, 1933 р.), присвяченого ювілею 10-ліття діяльності школи. Разом з іншими учнями він надалі виїжджає влітку на Гуцульщину і, захоплений її самобутньою народною культурою, присвячує цьому краю низку своїх графічних і малярських творів («Дві жінки біля воріт», 1930-і, олія; «Замріяна», 1930-ірр. офорт та інші). Тоді ж, разом з Степаном Луциком він розписує каплицю у рідному селі Токи (1929-1930 рр.) З цієї праці збереглось лише світлина великого запрестольного образу під назвою «Хресту Твоєму покланяємось, Владико», де серед персонажів бачимо монументальну постать митрополита А.Шептицького. Другою половиною 1930-х рр. датуються також його монументальні церковні розписи у селах Лука Велика і Пліснесько біля Золочева, а також у с. Загорів'я на Лемківщині.
Портрет Лариси Сеник, 1930-і, олія
Від 1933 року А.Малюца постійно замешкує у Львові. Відчуваючи все більший потяг до графічного мистецтва, він вступає на курси графіки, що їх вів при Промисловому музею у Львові відомий педагог Людвік Тирович. Під його керівництвом А.Малюца оволодів розмаїтими техніками естампної графіки. В цьому виді мистецтва виконав низку кращих своїх творів («Молитва о чаші», 1929 р., лінорит; «Святі у храмі»,1930-і, аерографія, «Пластуни біля ватри», 1930, лінорит; «Замріяна», 1930, офорт, акватинта, «Під горіхом. Нове Село», 1929, офорт; «Дівчина з вазоном», 1929, кольор. лінорит та інші). Багато працював художник і у ділянці книжкової графіки: в 1928-1932 рр. виконав безліч рисунків для журналу «Відродження», що був у Львові друкованим органом одноіменного протиалкогольного товариства (наприклад рисунок «Святкуємо без алкоголю!»), ілюстрував часопис «Наш приятель» та видання «Кобзаря». Разом із товаришами по школі – С.Луциком, В.Ласовським та І.Атаманюком оформляв в 1932-1935 роках журнал націоналістичного напрямку «Дажбог». Низку рисунків присвятив актуальній тоді серед молоді пластунській тематиці (лінорит «Пластуни біля ватри», «Пластун в горах», гуаш та інші), виконав їх в 1937-1938 роках для львівського часопису «Дорога». Попри інтенсивну творчу роботу молодий художник продовжував удосконалювати свою мистецьку освіту: в 1935-1939 роках студіював в Державному інституті пластичного мистецтва у Львові, успішно експонував свої твори на великій Ретроспективній виставці українського мистецтва (Львів, 1935).
Пластун в горах, 1930рр. аерографія
У період німецької окупації (1941-1943 роки) А.Малюца працює викладачем і заступником директора у Державній Мистецько-Промисловій Школі у Львові, експонує свої твори на виставках 1942 і 1943 р. Спілки (праці) Українських Образотворчих Мистців (СУОМ).
Святі в храмі 1930 рр. аерографія
З наближенням Червоної Армії до Львова А.Малюца, не чекаючи неминучих репресій з боку нової влади, емігрує наприкінці 1943 року до Мюнхена (Німеччина). Тут він студіює археологію, етнографію та філософію в Українському Вільному Університеті, працює над дисертацією у галузі естетики, стає членом організованої у Мюнхені Української Спілки Українських Образотворчих Мистців (УСОМ) та експонентом її виставок у таборах для переміщених осіб. У Німеччині виконує низку олійних пейзажів («Кенігзее», «Ноймаркт»), ліноритів і монотипій («Церква з дзвіницею», «Цвинтар в Синевідську»). Але найбільшої популярності здобули його великі цикли вугільних рисунків символіко-філософського змісту – «Мандрівка в темряві» та «Страхіття», (1940-і роки).
Дівчина в лісі, 1930-і, офорт
В 1950 р. А.Малюца переїжджає до США, оселяється у Нью-Йорку. Працює тепер переважно в олійному малярстві, створивши понад 70 творів, здебільшого пейзажів, виконаних в реалістично-імпресіоністичній манері («Цвинтар в Гантері», «Пливуть хмари»). Стає одним із активістів ОМУА, певний час – членом її управи, експонентом і організатором її чисельних виставок в Америці. Був також членом управи Літературно-Мистецького Клюбу в Нью-Йорку, членом НТШ та інших українських організацій в Америці. Перу А.Малюци належить багато статей і рецензій на українські виставки в Америці, в них він показав себе як глибокий аналітик мистецтва.
Жарж Миколи Бутовича, 1959 р.
Відійшов у вічність мистець 17 червня 1970 року у Нью-Йорку. Похований на українському цвинтарі в Бавнд-Бруку. Посмертна виставка творів А.Малюци влаштована заходами ОМУА в 1972 р. у залах Літературно-Мистецького Клюбу в Нью-Йорку.