Звеличання радієвого свята народження Спасителя світа найшло у простолюддя найкращий вираз у коляді. Вона повстає у ранньому середнєвіччі в зв'язку з культом родинного свята і релігійної Тайни вочоловічення Божого Сина, що приніс радість і втіху засудженому на загибіль людському родові. Одначе побожному християнинові замало було виявити радість своєю участю в Богослужбі та вислухати поучення, що лучилося із коротким, ляконічним описом тієї великої події в Євангелії. Тому описує її християнин у пісні, яка в леґендарний спосіб плястично зображує цей факт і виявляє радість із народження Ісуса, хвалить мудрців — царів, що прийшли поклонитися Цареві світу, ганить Ірода, що з намови діявола старається звести зі світу малого Ісусика, та за це дістає належну кару. Саме в цих останніх подіях бачать люди драматичні картини із земського життя Богочоловіка, і тому пластиці опису і виразистості вислову та почувань, надали форму драматичної дії теж і в вертепній драмі. Вона з'єднала в собі дійсність Богочоловічення в Вифлеємській стаєнці з середнєвічною сценічною грою подій із життя святих.

 

Сам вертеп повстав із ранніх середневічних маріонеткових (лялькових) вистав та на заході оформився в XV ст. До нас прийшов він у XVII ст. Він перейняв із заходу сюжет і маріонеткову виставу. Влаштовували його в нас мандрівні дяки-пиворізи, які не мали спромоги уладжувати сценічних вистав у кожній хаті, а також уважали гріхом виступати в ролі святих осіб. Вони робили хатку, звичайно одноповерхову, де на поверсі був представлений Вифлеєм. Тут були виявлені лишень біблійні події, зв'язані з народженням Христовим, сцени з янголами, поклін трьох царів, переслідування Ісуса Іродом, і смерть з косою. В партері відбувалася подія світського змісту, то представляла радість людей з приводу народження Спасителя світа.

 

Всю акцію виконували ляльки, зроблені з дерева, розмальовані, або й повдягані. Керували ними виконавці дії, сховані за задньою стіною вертепу. Вони говорили замість ляльок різними голосами, відповідно до роль дієвих осіб. Крім того в часі вистави бував ще за сценою хор, який співав молитви й духовні канти, а також був музика зі скрипкою, під яку співали й танцювали ляльки. Вигляд сцени в обох поверхах простий, як у тогочасних театрах, де грали т. зв. клясичні драми. Це перед стінкою з трьома дверми площа огороджена галєрійкою з бальконовим виступом з переду посередині. Середні двері майже нечинні, зате бічними виходять на сцену й повертаються ляльки, яких пересувалося на дротах, вирізаним рівчаком, по долівці вистеленій кожухом або оксамитною матерією, це мало уявляти звичайну землю, або моря, чи вистелену килимами долівку. В партері посередині є Іродів престіл, де сидить він у часі першої дії.

 

У кожного народу вертеп дістає свій національний кольорит. Також і український вертеп виконаний у нашому національно-побутовому стилю, бо є він твором виконавців, що походять з широких мас українського народу. Дяки-пиворізи та спудеї-бурсаки, як творці вертепу виявили в вертепі душу нашого народу, його щоденне життя, щоденні клопоти і радощі. Біблійні події на поверсі представлені за допомогою тодішньої нашої іконографії, прибирають український характер. Святі й царі говорять книжною мовою, церковною, пастухи й інші люди живою народною, а Ірод московською. Це алюзія до торішніх відносин.

 

Релігійна частина вертепної драми, що займає перший акт, побудована на зразок "Комедії на Різдво Христове" Дмитра Тупталенка. Дія починається іконографічною картиною народження Ісуса. Посередині бачимо Марію з малим Ісусом на руках, праворуч св. Йосипа, ліворуч звірята. Про народження Христа розказує паламар, який і дає знак дзвінком. Тоді появляються два янголи, один з них будить пастухів. Ці збираються в дорогу, приходять у Вифлеєм, приносять у дарунку ягня і просять Пресв. Діву Марію дозволити їм заспівати й затанцювати. Вони колядують, танцюють і відходять. А там у партері сидить на престолі Ірод. Його відвідали три царі: питають дороги у Вифлеєм. Ірод просить, щоб із поворотом дали йому знати про Ісуса, а коли царі відійшли, погрожує вбити Дитятко Боже. Цим нахваляються теж і його вояки. Коли царі з поворотом не вступили до нього, Ірод з люті каже воякам убивати дітей. Приходить на сцену Рахиль, плаче за своїм убитим дитям, а хор за сценою потішає її піснею: "Не плач Рахиле". Тут виходить смерть, стинає косою Іродові голову, а чорти тягнуть його тіло в пекло.

 

Ціла дія виконана в українському побутовому характері. Тимбільше в національному кольориті представляли події в домашній частині вертепу, які своїм жартівливим тоном зближалися до інтермедій. Ця немов інтермедійна дія має живий національний і соціяльний підклад. Тут виступають дід і баба (тобто Адам і Єва) і танцюють та співають з радости, що вже не стало в живих Ірода. (Ой під вишенькою, під черешенькою стояв старий з молодою, як із ягодою). Зачувши їх спів, виходить салдат, проганяє їх, говорить монолог про свою вояцьку хоробрість і відвагу, поздоровляє видців із Рождеством Христовим, кланяється і відходять. За ним виходять по черзі: гусарин (маляр), дівчина Дзьоба, поляк-шляхтич, циган і циганка з циганчатами, жид, дидівка, мужик Клим і його жінка, дяк-кондяк і школярі, коза, свиня, гадюки, ворожка, запорожець. Кожне із виступаючих осіб говорить відповідно до свойого стану і характеру, оповідає про свої клопоти, а все з гумором і дотепом. Центральною постаттю є козак. Він виходить саме в ту пору, коли шляхтич і циган вихваляються своєю відвагою та силою і впливами. Він проганяє всіх зайдів на українській землі, побіджає всіх кривдників українського народу. Піснею:

 

Та не буде лучче, та не буде краще,

Як у нас та на Україні,

Що немає жида, що немає ляха,

Не буде ізміни..,

 

приносить він мир і спокій на наші землі. І він теж людина повна темпераменту, сили, відваги. З гумором бере всі справи, з гумором проходить крізь усі небезпеки, що наступають на нього в особі жида і чорта. Запорожець стає символом тогочасної сили й оборонця українського народу і його віри.

 

I так події: біблійна в горішній частині вертепу і народна в долішній, лучаться в цілість повчальну з догматичною і моральною наукою про відкуплення людського роду, з яким то приходять на землю Божі ласки і благодаті. Ці саме благодаті представляють наші вертепники в такий спосіб, що переносять їх із часів Христового Народження в тогочасну пору, і тому дуже актуальною в XVIII. ст. є подія національної розправи українця з поляком і москвитином та соціяльної, мужика з паном, жидом і циганом.

 

Інтермедійна частина вертепу основана на етнографічних мотивах, об'єднюються з релігійно-біблійною частиною в одну цілість. В лялькових постатях зображені люди живі, а не мертві алегорії, як це майже правильним було в наших шкільних драмах XVII.—XVIII ст.

 

Через свій безпосередній зв'язок із життям, актуальність алюзій, живу акцію вертеп став луже люблений і популярний так, що прожив серед народу довгі роки. Під кінець XVIII ст. зайшли з вертепом київські бурсаки до дідича Галагана в с. Сокиринцях на Полтавщині. Як любитель української старовини і збирач її пам'яток, відкупив він від спудеїв вертепну скриньку, записав від них текст вертепу, який зберігся до нашого часу. Вертепна традиція збереглася до сьогодні. Ще з початком нашого століття знані були вертепи з рухомими ляльками та відповідними словами і співами режисера за вертепною сценою. А нині ще співають по селах коляди, де оповідається, як то сплячих на стайні пастушків побудив янгол і оповістив їм велику і радісну новину про народження Спасителя світу. Перелякані пастушки чимскоріш злазять по драбині, забирають із собою дари: Степан курку, Сафат гуску, а Гаврило яєць пів копи, а Микола барана закинув на плечі. І всі йдуть витати Пана. В убогій стаєнці привітали Ісуса в яслах, поклали дари і стали на радощах танцювати. А бідний Микита, що злазячи по драбині зломив ногу, "по стаєнці на костурках танцює поволі". Тішаться цим Божа Мати і св. Йосип, а:

 

Христос ручки розкладає,

Всіх до себе завзиває,

Во віки віков."

 

[Рідна земля, 16.01.1944]

16.01.1944