Малий фейлетон

 

Львів, 12-го січня.

 

Бувало колись... Та що й згадувати. Колись було тільки різдвяного клопоту, що стиснути білизну у клунок, взяти (про людське око) кілька шкільних підручників у торбину та й спокійно, примістившись у вигідному залізничному вагоні, виїхати у родинне селище. А там! Гей, гей, колишнє Різдво на селі — будь ласка, якщо в Вас охота подразнити ще більше свої нерви, так візьміть у руки збірочку Богдана Лепкого.

 

А тепер мені — повному творчої життьової снаги треба було взяти у руки порядну торбу (жінка вже попереднього дня приготовила її), харчові картки та й число щоденника, щоб знати куди й за чим іти. В голові кружляли, як і колись, рожеві надії...

 

Перш-за-все (думки з минувшини таки тримались мене безупинно) пригадалась колишня різдвяна риба і я без надуми побіг під pибну крамницю. А там — о, різдвяний привиде, — народу, такого, як і я повна черга, аж закрутом на другу вулицю розлігся. Станув і я, але стояв недовго. Надумав я у своїй неспокійній голові, що цього, сушеного оселедця зможу ще купити, а тут іще інші справи залагодити треба. Найважніще: треба зреалізувати "пункти" на текстилі, бо вони потім неважні.

 

Станув я собі в чергу під текстильну крамницю. Народу прибуває і ніяк не зменшується. Дехто таки "приступом" йде на двері, зводить цілу баталію з жіночою протиатакою та вкінці планово відходить на тилове становище.

 

Не пощастило мені і тут. З порожною торбиною, але з повною мрійних надій головою почимчикував я таки просто у м'ясну, щоб на студенець якого м'ясива дістати. Там якраз і відповідне для цього роду святочної страви м'ясиво — цілу телячу голову виставили! Та біда, виявилось, що на моїх харчових картках уже купонів на м'ясо нема; вони вже вповні зреалізовані.

 

Кинувся я ще по міcті, заглянув на Ринок, але там не було передсвяточного гамору. Лишилась мені лише змога купити ялинку в Жіночій Секції та з нею і завернув я пізно додому. Ішов уже менше сміло та й зовсім без притаманної мені життьової снаги. Словом, приготований на "дружнє прийняття" дружини.

 

Вона справді по дружньому мене прийняла: доброю, щасливою радою!

 

Попросту запропонувала пішки вибратись на село. Без зaкyпів, без вистоювання, без труду дома можна чейже по традиції провести свята на селі. І воно справді вийшло чудово...

 

Львівські вісті

13.01.1944