Вкінці прийшов у Криворівню довгожданий празник Різдво Христове... А з ним радощі й турботи в гуцульські "оседки". Радощі, бо ж це роковий празник, куди більший, як Відорші (Йордан), Говінє, Николай або Андре... Турботи, бо звідкіль взяти "мукиці", чи хоч би зерна рада празника великого? Але малелький Васи' і старшенька (вже школярка) Анничка так миленько щебетали, розпитуючи, коли Різдво, як "відмовляється" мольнарів і щезників тощо, що "дєдєчок не вітримав", запряг шкапину і повіз останні, на колибу дошки призначені "на доли", щоб виміняти за хліб. Пішли в роботу жорна, замість білого колача, спекла "мамочка" кілька книшів, зварила кілька страв на "святу або тайну вечеру" (До традиційних 12 страв бракувало ще багато, але Бог милостивий, вибачить... Війна). Після скромної вечері "дєдєчок", обходячи оседок, обкурював його ладаном-духом живичним від всякої погані — від градівників, чорнокнижників, мольфарів, щезників, планетників, лісових вовків, медведів, лисів... і війни... Повернувшись у хату, він згадував добрі передвоєнні, ще австрійські часи, де можна було і до Сиготу і на Поділля поїхати та хліба купити. А тепер — війна! А щезла бис! Дочка Марічка, що вже у "бовтицях" (на відданні), крадькома висунулася з хати, слухати тримбіти... Десь із "жибівської" сторони дочувся мелянхолійний звук. Це тримбітарив леґінь. Марічка зраділа. Це звідти прийдуть цього року старости...
*
На другий день Різдва біле від снігу цвинтарище коло старої, ще Довбушевої криворівнянської церкви зароїлось і заграло веселкою барв. Червоні хустинки, такі ж "гачі", брунатні сердаки, леґінські, заквітчані крисані, дворогасті смушкові шапки, кожухи — все це якось дивно і своєрідно дисгармонізувало з двома основними барвами, білою — снігу і зеленою — хвойного лісу, що на Ігреці.
Про що радять вони, розбившись на гуртки? Прислухуємось. Вибирають "вибірцю" для сьогоднішньої коляди. Бути "вибірцею" — це неабияка шана. Тому на диво, що тільки старших статочних ґаздів, звичайно церковних братчиків, вибирають на цей пост. Одначе гурти не можуть дійти до порозуміння і справу "виборців" вирішує щойно парох після проповіді на Службі Божій. Голос слуги Божого — голос Бога, і іменований "вибірця" добирає собі "березу". А кого ж би вибрати на цей пост, як не знавця сотень гуцульських коляд, знаного майстра, коваля, колодія і поета в одній особі — Федора Бендейчука? "Береза" добирає собі десятку "кольидників", між нами одного тримбітаря, одного скрипаря та одного "коня" (весельчака-оферму, "аби з него сміху багато") і килька танцюристів "пльисанників" з топірцями.
"Вибірці" роздають "березам" великі дзвінки, колядникам менші, для себе беруть церковні хрести і скарбони; тільки "офермі-коневі" і "пльисанникам" не дістається нічого. Обидва гурти, т. зв. "табори", співають під церквою початок до коляди.
Ой війшло брацтво рано з церковці. Ой дай Боже!
Тай стали собі у два рьидочки. Ой дай Боже!
Підемо, браті, колєдувати. Ой дай Боже!
Підемо, браті, Христу співати. Oй дай Боже!
Після того тримбітарі грають веселої, і обидва табори прямують до священика. За ними скачуть через вориння та "дрібно пльишуть, викручуючи топірцями по плечу", пльисанники. Під вікном приходства грає скрипка і обидва "берези", один тенором, а другий баритоном, починають: "Oтчe духовний, любі татку наш!", а за ними колядники хором: "Ой, дай Боже", що зрештою повтаряють за кожною строфою.
Наближте си д' нам, послухайте нас
Ой ми хочемо й в вашім дому
Одну пiсничку вам розказати,
За Суca Христа, Божого Сина,
Божого Сина, нашого Бога!
Дальше в коляді співають про все життя Христове, муки і прославляння, після якого:
Сонце загріло, місєць освітив,
Місєць засвітив, світ ся звеселив.
На синих морах корабель пливле,
А в тім корабли сімсот пристолів,
Поза пристоли сімсот духовних...
Довжезна коляда кінчається "вінчованнєм":
Вінчуємо вас шьистєм, здоровєм,
Многими літами... Ой дай Боже!
Священик просить колядників у хату. І щойно тут показують "берези", що вони вміють. "Берези", це справжні співці-рапсоди на Гуцульщині. Вони знають сотні колядок, колядок, що так дуже різняться від коляд "на долах". В багатьох гуцульських колядках нема нічого, що в'язало б їх з релігійним змістом, колядами печерських та почаївських "Богогласників", що їх співають "на долах". Гуцульські коляди куди старші; вони переходять з уст до уст, з покоління в покоління. "Береза" Федор Бендейчук розказував мені, що одної коляди навчився він від старушків, які мають понад 80 років. "Літ тому сто-двісті (очеркнення аж надто загальне — В. І.) колядував її якийсь Михайло, пізніше його син Михайлюк. Від Михайлюка навчався Штефанец, а в нього його син Штефанчук, від котрого записав її я". Генеалогію гуцульських колядок можна б повести ще дальше... у поганські часи. Літ тому тисячу співали також мешканці Карпат за кожнюю строфою гимнів у честь Бога-Сонця, який переміг Тьму-Морок: "Ой Дажбоже!", що зрештою признають мовознавці, історики, етнографи і... священики на Гуцульщині.
На приходстві колядують ще раз священикові, але вже як звичайному ґазді, господині та її донечці Анночці:
Ой у поли, в поли близко дороги Ой дай Боже!
Там дівчиночка город полола,
Нивку полола, зілйичко брала,
Зілйичко брала, віночок плела,
Віночок плела, на голов’ клала...
Та зірвалися буйні вітри і занесли вінець на бистрий Дунай (1000 літ тому заходили ще туди предки гуцулів! — В. І.). Але янголи-рибалки спіймали вінок і... тепер торгуються жартами з господинею за викуп:
Ой ми вернемо золотий вінец,
Ой би нам дати переємочку.
Одному дати бай червоного,
Другому коньи бай вороного,
А за третього, панну Анночку.
Як викуп, то викуп — нема ради... Одержавши "коляду", "табори" розходяться у свої "покуття". Хоч Криворівня і невеличке село, то все таки треба немало намучитися, щоб обходити всі оседки від "За кладки" і Ясенова починаючи, на "богачі" Николаєві що на Ігреці та В. Якіб'юкові (в нього проживав колись І. Франко) кінчаючи. Тримбітарі сповіщають веселу новину, "пльисальники, пльищучи поровень кроком", поважно підходять до садиб... Грає знову скрипка, а під її мелодію "береза" інтонує коляду ґазді. В хаті колядують ще раз ґазді, ґаздині і дітям, кожному окрему коляду. Якщо застануть саму "чельидь" (жіноцтво), тоді "береза" починає "співанку мушінску" про "жіночу дивну вдачу", пісню, що така подібна до... староіранських саґ. Пісня розказує про сотворення світу і чоловіка. Найцікавіша в ній маса порівнянь при описі сотворіння жінки.
Бере Господь від сонечка
Чар краси й погоди,
Сині очі від голубки
(Маючи морсті води).
А стан гнучкий бре в у змиї,
У русявки волос,
А в лелії пишне личко,
В соловейка голос,
А висотість позичила
Цукрова тростина.
А натуру буря дала,
Вітер-фуртовина.
Твердість узев з діяменту,
З ясного твердого.
Боязливість від заяця —
Старого морского.
А крикливість взев в сороки,
В сокола потуги,
А прихильність — в веселиці,
В небесної смуги.
А жертливість, всєті псоти
Він взев у лисиці,
А повільність у одзері,
В стоячій водиці.
А холоду взев у зимі
Ис снігу та леду.
Солодости понаберав
Из бджільного меду.
У сови взев для жінки
Володливу вдачу,
У орлиці набрав смутку.
Ще й налив до плачу!
А трудящість він позичив
В бджоли польової,
А сльозий набрав для жінки
З роси маєвої.
Тай лютости взев у в'осі
Любов у голубки...
Все Він тото перемінєв
Тай зложив до купки
I рік слово — свєте слово
(Господа дивила!)
Із такої мішьинини
Жінка си зробила...
Пізно в ніч продовжуються коляди.
Наслухуючи, зазирають крізь віконця маленький Василько й старшенька вже Аничка... Аж ось приходять і до "дєдєчка", та співають Василькові:
Ой рано, рано, лиш загоріло. Ой дай Боже!
Ой іще ранше Василько встав, Ой дай Боже!
Ой встав, встав, коника сідлав. Ой дай Боже!
Коника сідлав, в поґід виступав... Oй дай Боже!
*
Відійшли колядники, а Василько дєдичка питає:
— Дєдичку! А як я виросту, буду березов?
— Будеш, Васи’.
— А конє дістану?
— Дістанеш.
— І сідло?
— І сідло.
— І буду воювати?
— Будеш...
— А з ким?
— З ким? — і дєдичко не знав уже, що відповісти, тільки взяв свого одинака на коліна й підгицкуючи як на коні приговорював:
— Ой мудрий ти Васи'. Всі розуми поїв...
А за вікном блистіли ясні зорі, з верхів лунала колядка.
[Краківські вісті, Різдво Христове 1944]