Український стенд у Франкфурті: розкодування сенсів

Якщо окреслити одним реченням участь України 2018 року у 70-му Франкфуртському книжковому ярмарку, то, з одного боку, ми побачимо, що амбітні концепції залишились, але з іншого, чітка концепція нового стенду ще не вповні зреалізована.

 

 

Центром концепції стенду України в 2018 році став Олег Сенцов. Він завершив своє голодування, розпочате 14 травня 2018, якраз перед початком Франкфуртського книжкового ярмарку, п'ятого жовтня. Тож саме ім’я Сенцова дало поштовх для створення цьогорічного гасла «Senses of Ukraine / ВідЧУТИ Україну». Це також свого роду стилістичний прийом, гра слів: «Sentsov – Sense of».

 

Знайомі з біографією Сенцова знають, що деякий час він працював у залі гральних автоматів у своєму рідному Сімферополі, що пізніше надихнуло його на створення фільму «Гамер». (Міжнародне визнання за свої кінематографічні пошуки граней між реальним життям і вигадкою Сенцов здобув 2012 року у Вісбадені на GoEast Film Festival та на кінофестивалі в Роттердамі.) Відповідно, в ідеї стенду організатори використали асоціації з роботою ігрових автоматів. У навушниках лунали голоси восьми українських письменників. За допомогою 3D-ів на іншому кінці стенду можна було помилуватися лісовими духами Туконі з книги Оксани Були й спробувати відшукати їх, приєднавшись до захоплюючої віртуальної подорожі. Світлодіодні смуги, які, залежно від освітлення, неначе в комп’ютерній грі чи ігровому автоматі, поступово рухалися знизу догори, натякали на геймерський світловий пістолет.

 

Відповідно до протестантської цитати, віра починається з уміння слухати, fides ex auditu (Мартін Лютер). Ця ідея йде нога в ногу з гуманістичною педагогікою, в якій словесне навчання передує практичному (controversia verbum-res). У школі гуманістичного типу спочатку все підлягає запам’ятовуванню, і лише пізніше, шляхом пригадування, приходить розуміння. Після безтурботного накопичення вражень почуття загострюються. Якщо сприймати український стенд подібним чином, то поінформований читач мав розпочати знайомство з ним від аудіотреків з голосами письменників, а потім неквапливо продовжити прогулянкою до столів зі смачними дегустаціями та найдальших куточків, щоби побачити туконі (інтерактивна зона «Знайомство з туконі», створена за мотивами книжок-картинок Оксани Були «Туконі – мешканець лісу», «Зубр шукає гніздо» та «Ведмідь не хоче спати», спільний проект Оксани Були, Мистецького Арсеналу, «New Cave Media», «Видавництва Старого Лева», «ЛакіБукс» – ред.). Відтак, з кожним зробленим кроком відвідувач стенду розумів більше і більше.
 

 

 


Ще більш ерудовані читачі мали помітити, що всіх авторів, зображених на повний зріст на спеціально виділеній інтерактивній стіні, об'єднує намагання відчути та дослідити у своїх творах власну сутність і минуле: Наталка Сняданко з її останнім романом про українофіла ерцгерцога Вільгельма, якому передує «Колекція пристрастей»; Сергій Жадан з його «Інтернатом», де головний герой усвідомлює складність ситуації, в яку потрапив, і зрештою рятує племінника з біди; Андрій Курков з «Kartografie der Freiheit» (Шенгенською історією); Оксана Забужко з «Польовими дослідженнями українського сексу» або «Музеєм Покинутих Секретів»; Юрій Андрухович та його «Дванадцять обручів»; Катерина Калитко та її «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки»; Тарас Прохасько з дослідженням бути іншим. І нарешті, зірка, яка не так давно з’явилася на літературних просторах, Вікторія Амеліна, зі своєю історією про дім у Львові, де колись жив юний Станіслав Лем.

 

Після прослуховування голосів авторів в форматі аудіо, різноманітних дискусій і презентацій увагу глядача привертала стіна з дванадцятьма ключовими словами, які мали характеризувати Україну (Візуальний куратор стенду – львівський медіа-художник та історик мистецтва Андрій Лінік – ред.). В центрі: Roots (коріння), навколо якого згруповані інші терміни англійською, зокрема: «Independence (Незалежність), Unity (єдність), Equality (рівність), Peace (мир), Culture (культура), Language (мова), Innovation (інновації), Science (наука), Education (освіта)». Обрамленням слугували поняття «Ukraine» та «Art».

 

 


Окрім центральних понять «Roots», «Ukraine» та «Art», всі слова були розбиті на склади з великими пропусками, де вмонтовані маленькі світлодіодні стрічки. Тобто, було залучено всі три елементи процесу читання: саккада (стрибок), фіксація і парейдолія. В якийсь момент буква «о» випала з заголовка «Senses of Ukraine», що акцентувало тяжкі роздуми і здивування: «О!». Ці пропуски у словах примушували зосередитись на точному сприйнятті сенсу написаного. Ще більш «дірчатою» була форма літер у брошурі «Україна на 70-му Франкфуртському книжковому ярмарку». Літери, що дещо нагадували японські ієрогліфи, чи то зовсім розчинялися, чи то не давали себе знайти. Якщо говорити власне про естетику рекламної продукції стенду, то ідеєю дизайну було через психологічно-філософські механізми сприйняття візуальної інформації акцентувати увагу відвідувачів на невідомості чи частковій відомості України та зупинити «Fake News» завдяки безпосередньому знайомству.

 

Ця штучна «перешкода» для читання ключових слів стенду ще посилювалась через блакитно-сіре тло. У сутінках, коли ще не зрозуміло, ще день чи вже ніч, сприйняття такого фрагментованого напису починає миготіти, немов під час легкого сп'яніння. Бо блакитна фарба пригнічує. (Хто мандрував Україною у нічних автобусах і випробував на собі блакитні години сутінок з усіма ямами на дорогах, ніколи їх не забуде). Після несподіваного виникнення України на політичній сцені, світовій спільноті знадобилося принаймні покоління, аби розрізнити незалежну Україну у синьо-сірому тумані невідомості, що закривав Східну Європу. Раптове виникнення України у 2014-му стало несподіваним як для неї самої, так і для всього світу, разом з окупацією Криму росіянами і початком війни на Сході країни. Поштовх для подій 2013-2014 років, Євромайдану і вбивства «Небесної Сотні» знаходиться теж у синьо-сірих тонах крижаної зими, у спогадах про нічне завершення київського віче. Разом із висхідними вогнями світлодіодних смуг синій колір поміж літерами міг би також наштовхнути на думку про небо, а отже, про збитий малайзійський «Боінг 777». Зрештою, більшість відеоігор – це ігри про війну. Сенцова, відповідно, теж можна асоціювати з синьо-сірим кольором: адже зараз він перебуває в ув’язненні за Полярним колом, у синьо-сірому холоді зими.

 

Тема війни на Сході України була головним мотивом, навколо якого будувалась участь українців у Франкфуртському книжковому ярмарку у 2015 і 2016 роках. Цьогоріч Фонд Рената Ахметова також активно рекламував свою фотокнигу «Донбас та цивільні». Бо війна – настільки ж дратівливий, наскільки й насичений чуттєвий досвід. «Естетика страху» (К. Х. Борер) тісно переплітається з авангардом. Тож не дивно, що не лише Ернст Юнгер у своїх «Сталевих бурях» (синьо-сірий туман!), які у 2014 році Юрко Прохасько швидко переклав українською, але й інші авангардисти присвятили йому свої твори. Замість «мислення з мистецтвом» тепер маємо «мислення з війною і страхом». З вульгарністю війни. З іншого боку, в руїні війни все розчиняється, людська цивілізація знову стирається, мов слова на стіні, мов «ментекель» (пісня «Hey! Menetekel» з альбому «Glory.Glory.Hallelujah» групи Jupiter Jones – ред.). Згодом все має бути знову відроджено та перебудовано, як от «Розстріляне Відродження» українських письменників-авангардистів (1937-1938).

 

 

Ближче до центру на стіні містилась назва «Український інститут книги», який є організатором цьогорічного стенду. Раніше ці обов’язки були покладені на Мистецький Арсенал. Оскільки директором Інституту нещодавно було обрано засновницю і багаторічну директорку Львівського Форуму видавців Олександру Коваль, то можемо говорити про певне замикання кола. Адже першу виставку книжок Незалежної України на Франкфуртському книжковому ярмарку було організовано зусиллями саме Львівського форуму видавців. Серед актуальних завдань Українського інституту книги – проведення досліджень українського книжкового ринку та надання даних для книжкових ярмарок.

 

16 видавців-учасників українського стенду, що розташувались у більш-менш алфавітному порядку, представляли репрезентативну добірку українського видавничого світу. Традиційно тут були присутні найважливіші гравці: «A-Ба-Ба-Га-Ла-Ma-Га», «Богдан», «Видавництво Старого Лева», «КСД», «Фоліо», доповнені ще кількома новими видавництвами.

 

Щодо аналізу тематики представленої на стенді літератури, то тут традиційно була представлена історія. Час президентства Віктора Ющенка дуже добре характеризує питання: «У вас немає красивої ілюстрованої книги про історію трипільської культури?». Популярними тоді також були теми Конституції Пилипа Орлика та Голодомору. Наступними були книги, видані особисто політиками. Наприклад, видана вже за президентства Порошенка монографія Бориса Ложкіна «Четверта республіка. Чому Європі потрібна Україна, а Україні – Європа» (видавництво «Фоліо»). Інші видавництва, такі як «Кліо», також представили монографії з історії та мови України. Але в читацької аудиторії попитом користувались менш ідеологічно заангажовані книжки, в першу чергу дитяча література.

 

 

Організатори Франкфуртського ярмарку додатково надали Україні 40 безкоштовних метрів виставкової площі, де було представлено твори найкращих українських художників книги. Імпульсом для розвитку книжкової ілюстрації та дизайну в Україні став конкурс Best Ukrainian Book Design, який існує вже впродовж трьох років. Завдяки йому українські видавці почали приділяти більше уваги зовнішній якості продукції, що, в свою чергу, дало поштовх конкуренції. Якщо в 2017 році значну частину призових місць посіло Видавництво Старого Лева, то вже у 2018 році на Книжковому Арсеналі в Києві було більше лауреатів з різних книжкових видавництв. Проте переможцем 2018 року знову стали представники команди ВСЛ – Art Studio Agrafka.

 

Найкрасивіші книжки України були розміщені на довгій стіні на тонкій металевій поличці, що мала вигляд дерева, на гілках якого ростуть різноманітні плоди. Зверху розташувались дві книги Романи Романишин та Андрія Лесіва (Art Studio Agrafka), а також ілюстрована «Книга-мандрівка. Україна», над німецькомовною версією якої я мав нагоду працювати. Дещо приховано від ока внизу стенду стояла, наче шкатулка для дорогих ювелірних виробів, видання центру Довженка «Кіноревізія Донбасу 2.0».

 

«Дерево» з найкрасивішими книгами України стало логічним переходом до знайомства з туконі. Книга «Туконі – Мешканець лісу» Оксани Були, що вийшла друком весною 2018 року у видавництві Старого Лева, стала основою віртуальної книжки, яка, за словами редактора щотижневого журналу «Publishing Weekly» Едварда Навотки є однією з найкращих віртуальних книг світу. Бажаючі мали можливість ознайомитись детальніше з життям туконі з допомогою спеціальних окулярів. Інколи очі потребують додаткових візуальних засобів, щоби дійсно все бачити.

 

Завдяки «натяку туконі» стає більш зрозумілим, що відбувається в сучасному світі. Усіх туконі пов’язує те, що вони всі є люб’язними та уважними. У великому лісі вони звертають свою увагу на кожне дерево і сприяють його росту. Коли вони розводять багаття, особливо дбають про те, щоби випадково не зрубати свіжі гілки. Тож в переносному сенсі можна думати про туконі як про Розстріляне Відродження, чи про авангардистів. Чи про туконі як взагалі всіх вбитих та знемагаючих: під час Голодомору, Голокосту, у політичних переслідуваннях, на Євромайдані, у Криму, у зонах воєнних дій на сході України, у вигнанні...

 

Незалежно від того, наскільки переконливими є мої попередні інтерпретації та тлумачення і перехресне читання дизайну українського стенду, не має значення, чи око глядача бачить правильно, чи це фальшиве відображення дзеркала як у «Le faux miroir» Рене Магрітта. Ціль концепції виставки цього разу була реалізована українським ПЕН-клубом, Українським інститутом книги і Генеральним консульством України у Франкфурті у мовчазному протесті біля стенду Росії, куди всі учасники перейшли після читання текстів Олега Сенцова. Над сценою, де в цей час обговорювали тексти з нещодавно відкритих архівів, височів яскраво-червоний напис «Read Russia». Протестуючі мовчки підняли листки. Відповідно, коло дискусій перетворилося на коло читання. Цього разу слова не були нерозбірливими, розділеними на фрагменти, вони були написані чітко, чорним по білому.

 

12.01.2019