З Богородчаньского Підгіря.
Коли вже стало на тім, що й Русини беруть участь в сегорічній виставі у Львові а наші славні Гуцули кладуть на виставовій площи руску церковцю, прийшло менї на гадку, щоби в тій церковци умістити иконостас старинний з Скита Манявского, коли не цїлий, то бодай більше цїннїйші і артистичнїйші образи [котрі би знатоками були узнані за гідні тої краєвої вистави] а заразом звернути бачне око компетентних людей, яким би способом прийти з помочію тому бідному міщаньству в Богородчанах, щоби той старинний артистичний памятник з ХVII. столїтя устерегти від заглади.
По цїлій Галичинї знаходять ся розкинені старинні памятники малярско-різьбарскої штуки, от як в Богородчанах, Бучачи, Рогатинї, Надвірнї і в инших місцях нашої Руси, на котрі звернули в своїм часї свою увагу учені археольоґи, консерватори і историки, а з тих заплїснїлих, заржавілих, потоптаних, закоптїлих та замараних памятників штуки і архітектури відкривають, розяснюють і читають величність, богатство, силу і славу руского народу. Раз-на-раз відкриває ся щось нового, — лиш працї, витревалости і пожертвованя, а грядучі поколїня і роди запишуть колись наші подвиги незатертими буквами в поменник вдячности, чести і слави.
Звиж десять лїт уплило, як ґраф Войтїх Дїдушицкій, консерватор старинностей, заняв ся був з великим жаром і замилуванєм старинними образами і різьбами по церквах Галичини, а між тими звернув особливу увагу на бідне місточко Богородчани, де знаходить ся славний старинний иконостас з ХVІІ-ого столїтя, зі Скита Манявского, вимальований чернцем Василіянином Іовом Кондзялевичем [в р. 1609 а потім в 1705], котрий то иконостас руске міщаньство в Богородчанах по знесеню монастиря і мурованої церкви в Маняві року 1782 закупило за 60 польских золотих до церкви в містї Богородчанах. Много лїт уплило, а памятка та, маюча може не так велику артистичну як більше археольоґічну вартість, навіть певна рідкість в теперішних часах, стояла в темній і задимленій святини Божій, мов-би якій образок в курній сїльскій хатї, доки о. К. Пачовскій не настав там парохом. На запросини о. Пачовского зїхав консерватор ґраф В. Дїдушицкій до Богородчан, оглянув старинність з-близька і постарав ся своїм впливом, що насамперед комітет церковний одержав 500 зр. від сойму краєвого запомоги на відреставрованє, а пізнїйше видїл краєвий визначив 700 зр., за котру то квоту артист-маляр П.Ю. Макаревич відкопіював майже всї образи старинного иконостаса, а то в тій спеціяльній цїли, [як запевняв тогди п. ґраф консерватор], що з тих копій зрепродукує хромолітоґрафічні відтиски, з них зложить ся прекрасне "альбум" і розішле ся всїм церквам, епископам, маґнатам, корпораціям, музеям, бiблioтeкaм, ґалєріям образів, академіям і т. д., а з тої розпродажи чистий дохід обернесь на будову мурованої церкви в Богородчанах.
Но "сказав пан, та тепле єго слово". Ще в роцї 1884 п. Макаревич ті образи відрисував, копії забрав п. ґраф консерватор — і десять лїта упливає, а приобіцяного "альбума" нема і чи що в тім так важнім дїлї зроблено, се нам доси незвістне, а шкода велика, що бувшому там парохови не пощастило ся так красного і поважного дїла довершити! А тимчасом зуб часу і небезпечність частих пожарів грозить тим святощам цїлковитою загладою!
Старинний той иконостас в Богородчанах удостоїв ся оглядин консерваторів, знатоків з різних країв, оглядали єго Впреосв. митрополити д-р Іосиф Сембратович, д-р Сильвестер Сембратович, Преосв. епископ д-р Юл. Пелеш, Єгo цїс. Вис. архикнязь Сальватор і многі инші високопоставлені мужі.
Гадаю, що старинність та заслугує уміщеня в мурованій величавій святинї, але, на жаль, доси фондів на те нема. З року на рік все одні наріканя на бідноту міщаньства, на тяжкі часи, на зростаючі податки й додатки — і відай нїколи такі щасливі днї не настануть, щоби можна сказати сего року можемо вже дати!
Праця і подвиг в тім дїлї припаде безперечно новому парохови міста Богородчан, котрий схоче в першім дни свого там душпастирства перенятись тою взнеслою гадкою і патріотизмом та взяти ся серіозно, з пожертвованєм і пієтизмом до так високого і богоугодного дїла, а за-для глубокого поважаня і пієтизму для такої славної старинности певно посиплять ся і значнїйші та менчі добровільні датки не тілько з нашої бідної країни, але й з цїлої австрійскої держави на будову нової церкви, а тим самим на охорону иконостаса зі Скита Манявского. Лиш такою працею і подвигом заслужить собі новий парох що имя єго засіяє на скрижалях лїтописи церковної між вдячними потомками бідного але побожного руского міщаньства в Богородчанах.
Дѣло