Все мінімально важливе, що траплялося, оцінювалося через призму «як воно вплине на вибори?». Кампанія таким чином стала рекордною за тривалістю в історії країни. Огляд подій року в Україні.
Війну, яку перше називали антитерористичною операцією, перейменували в Операцію об’єднаних сил. Від того автомати стріляти цукерками не стали. У соціальній мережі президент Петро Порошенко відзвітував:
«Більше 4900 одиниць нового, модернізованого та відремонтованого озброєння та військової техніки отримала Українська армія від Державного концерну "Укроборонпром" у 2018 році. Завдяки новій техніці наші військові навчилась бити точно в ціль, не марнуючи снарядів і часу. Як кажуть самі військові: наша артилерія стала "зрячою", може бачити далеко, куди не зазирнеш з біноклем».
Самому ж головнокомандувачеві продовжували постійно нагадувати його обіцянку закінчити бойові дії у максимально стислі терміни. Педалювання цієї теми мало свій результат, і Петро Олексійович втратив популярність до рівня ледь не Віктора Андрійовича.
PR-супровід діяльності президента залишається на низькому рівні, що б «зрадофіли» не казали про засилля в мас-медіа «порохоботів». Про те, що Україні Сполучені Штати таки надали майже овіяні легендами протитанкові комплекси, дуже швидко забулося, а про рекордні 170 мільярдів гривень, виділених із державного бюджету на оборону (найбільша сума за всю історію держави), згадували кілька разів – і то похапцем.
Зате мілітарну складову для подальшого потоплення рейтингу чинного глави держави було використано конкурентами по повній програмі, але це дало зворотній ефект. Напад росіян на українські судна в міжнародному законодавстві кваліфікується як піратство. З точки зору новітніх флібустьєрів, винуваті самі 26 наших вояків, бо мали сміливість іти з українського порту в український порт через «російське озеро», як тепер майже офіційно іменують Азовське море.
Колись Беніто Муссоліні називав Середземне море італійським озером – і закінчив догори ногами. То перспектива російського дуче – поки що ж моряки сидять за ґратами в Москві, а на Порошенкові, який після прямого акту агресії оголосив воєнний стан, хотіли зробити саморекламу його конкуренти на майбутніх виборах, закидаючи президентові, що таке він мав вчинити ще 2014-го. У парламентській залі такі претензії звучали гучно й у великій кількості, але Порошенко, хоч і в редагованій формі, воєнного стану домігся – і, як потім виявилося, отримав ріст власної популярності.
Фразеологізм «Порох треба тримати сухим» тепер є неоднозначним
Претензії до президента на предмет створення помісної незалежної Церкви були популярні в середовищі його опонентів, але очікуваного результату ініціаторам тез «нічого з того не вийде», «Церква відділена від держави», «барига пхається до релігії» також не дали. Можна довго роздумувати про те, чого в діях Порошенка було більше – інтуїції чи розрахунку, але автокефалія Православної Церкви України на зламі років стала його беззаперечною перемогою. Як не дивно, крім злостивців, що пророкували фіаско і своїми виступами створили позитивне тло процесу, до успіху на Фанарі долучилися і росіяни – тамтешньому патріарху Кірілу Гундяєву не варто було їздити до Вселенського патріарха Варфоломія і качати права. В порядних товариствах так не прийнято і можна отримати повноцінну схизму.
Колись такі фото будуть у підручниках
Поки що не з’ясовано, чи пхали росіяни свої пальці в антикорупційні справи в Україні, але скидається на те, що створити проблеми гігантського масштабу найкраще ми вміємо самостійно. Завдяки різноманітним соціологічним опитування з’ясувалося, що громадян найбільше непокоїть не війна, а саме засилля корупції.
Багато є тих, хто в такі результати досліджень вірять, а для підтримування нібито актуальної теми в тонусі в державі, знову ж таки, нібито працюють Національне антикорупційне бюро, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Національне агентство з питань запобігання корупції й Антикорупційний суд.
Вся ця бюрократична машина (за логікою) мала б самою своєю масою роздусити нечистих на праву руку високопосадовців, митників-хабарників і водіїв маршруток, що не дають пасажирам квиток – разом із тими, хто той квиток не бере. Але виходить трохи навпаки. Суд і агентство працюють у своєму паралельному світі, а відповідне бюро з такою самою прокуратурою знаходять спільну мову у вигляді викопування компромату один на іншого.
У цей діалог з непомірною інтригою втручається іноді Генеральна прокуратура – і тоді ситуація стає анекдотом, за який хочеться вжити ненормативну лексику. А поки все це відбувається, майже нізвідки виникає такий собі Роман Насіров, який був затриманий за корупційні мільйони, але тепер є не цікавим Феміді, бо в нього не знайшли паспорта іншої держави.
Логіки тут не варто шукати. Проте враховуючи, що шеф фіскальної служби на прізвище Насіров якось не надто вдало пожартував про свої наміри балотуватися в президенти, то багатьом громадянам (навіть тим, які не беруть квиток у водія автобуса) захочеться взяти гриф до штанги і використати його не за призначенням.
Гроші не пахнуть у будь-якому місці
Не менш дотепними за Насірова виглядали власники автомобілів із закордонними номерами, які десь так само, як Гундяєв, качали права. Робили вони то не в Стамбулі, а в Києві, де паралізували рух і отримали у відповідь нецензурну лексику, та на кордоні, де отримали такі самі слова і щиглі від далекобійників.
Врешті «євробляхерів» порівняли з жовтими французькими камізельками, які борюкаються за щось зрозуміле тільки їм – але нащадки Ярослава Мудрого були ефективнішими за нащадків його доньки Анни і трохи свого домоглися.
Поки французи думають, що робити з розмальованою графіті Тріумфальною аркою, наші розмірковують про капіталізацію спаленого позашляховика їхнього шефа з «Авто Євро Сили».
На президентські вибори активісти не замахуються, але про свій інтерес до Верховної Ради вже казали. Розмитнювати залізо на колесах, привезене з Європи, стало простіше – тепер за такими самими лекалами можна вкусити більший кавалок.
Французи й інші європейці можуть вчитися, як зі своїх забаганок діставати профіт.
То не Національна асамблея в місті над Сеною, але хата біля Дніпра також непогана
Нехай десь смішно і недолуго виглядали «євробляхери», але більш впізнавані особи їх залишили далеко позаду в гуморі. Міхеіл Саакашвілі мав стати щонайменше Кирилом Кожум’якою і знищити якогось змія повзучого габаритних розмірів. Надія Савченко була б гарним астронавтом у компанії Ілона Маска.
У першого претендента на герої склалося з біганням дахами і видворенням на історичну батьківщину дружини, у другої дотепер щільна дружба з «дідом Лук’яном».
Майже герої перетворилися на комедійних персонажів – але є і зворотній приклад. Майже дотепний персонаж із телевізора виявився потенційним президентом, і коли хтось запитає, як реагувати на словосполучення «Володимир Олександрович», то тепер громадяни України майже без сміху мають сприймати бедлам, що вже стріляє в різні сторони і в кращому випадку закінчиться восени, коли в парламент прийде черговий склад людей.
Цим можуть зацікавитися наші нащадки
08.01.2019