Скоро лише зійшов з світа о. Сїрко, бувшій посол до сойму краєвого з брідского повіта, почали думати Русини, ким би місце се заступити. В тій цїли постановили народовцї брідска зійти ся і порадитись зі всїми без огляду на партійне пересвідченє кождого поодинокого. На-разї думали народовцї так: За цїну згідного і солідарного поступованя в ставленю кандидата зречися своїх симпатій до п. Олександра Барвіньского — а натомість поставити кандидатом чоловіка такого, на котрого без всяких дальших оглядів могли би всї голосувати. Але фракція "твердого закала" відмінно думала. Ненависть до п. Барвіньского у них не то не зменшилась, але й богато взмогла ся. Они постановили нїякою мірою не допустити до кандидатури п. Барвіньского, але рівночасно не допустити і нїкого з народовцїв. А обдумали се в такій спосіб:

 

Дня 23 грудня обходжено поминки "девятини" по бл. п. о. Сїркови. До Гаїв старобрідских зїхали ся деякі священики — було их там 12 — і, "пошивши ся" в "наївних", рішили вислати делєґацію до Є. Е. митрополита, щоби засягнути єго гадки, а заразом представити єму, що п. Барвіньскій яко кандидат в Брідщинї неможливий. Впреосвящений сказав, що волею єго був би вибір п. Барвіньского, а се з тої причини, що він боронить духовеньства, а з тим розумієсь і прав церкви. А коли вже против него таке загальне негодованє в повітї, то нехай духовеньство зійде ся і постановить щось позитивного що-до иншої кандидатури і з ходу нарад здасть єму справу.

 

В тій цїли скликано збори на 1 н. ст. сїчня, а завізванє вийшло рівночасно з обох партій. Народовцї запросили духовеньство з цїлого повіта, а "твердий закал" лише з деканату брідского. [Повіт брідскій розтягаєсь на чотири деканати.] Місцем збору вибрано читальню брідску. Там і зійшли ся запрошені але кромі духовеньства зявили ся і селяне, — що правда не у великім числї, а все таки не в меншім, як священики. Розуміє ся, що межи селянами були самі того рода "патріоти", як Котельницкій, Карчемний, Гаврилюк, Черняк. [Один з виднїйших був непатріотично запитий.]

 

Почалась нарада. На предсїдателя збору вибрано о. Бариляка зі Смільча, яко секретар засїв о. Давидович, катихит народних шкіл в Бродах.

 

Перше питанє подане до дискусії було: "чи кандидатура п. Барвіньского в повітї можлива?" Смішне питанє, але рішено: неможлива. Нїхто не піднїс ся в оборонї тої кандидатури, то вже здавалось би — річ покінчена. Але сего було за мало "господинам". Забрав слово секретар о. Давидович і гей-же на Soplicę! — гей-же метати громи на безборонного, бо не присутного п. Барвіньского. Між иншим відозвав ся: "Дивіть господинове! Митрополит хоче єго послом, а ось тут "нїсколько" народовцїв відвертають ся від него! Я не виджу, щоби він боронив церкви... з єго вибору може вийти опасність для церкви" і т. д. і т. д. Бесїдник горячив ся що-раз більше мимо того, що декотрі участники збору, не лиш з міжі народовцїв, але і з т. зв. твердих, переривали єму, кажучи, що нема факту, аби п. Барвіньскій коли виступав против духовеньства і церкви. Але сенс бесїди о. Давидовича був — завдати неправду словам о. митрополита — се й сконстатував один з присутних — бо "Барвіньскій [сказано] ворог духовеньства а вибір єго може принести небезпечність для церкви". І другій раз звернено увагу громомечущого о. секретаря, що не годить ся з неоправданої причини закидати неправду найвисшому достойникови церкви, але о. Давидовичеви хотїло ся конечно в ухвалї помістити мотив, що кандидатура п. Барвіньского відкидає ся "за для небезпечности для церкви''... Звістно, що як їздець добере собі коня а ще мало на нїм поїздив, то й жаль єму з него злїзати, — так і о. Давидович. Погоцкавши "немножко", хотїв ще попробувати і "трапа" й "ґальопа" — а на замітки священиків з обох сторонництв відповів: "Але-ж ви мене не розумієте!" Га! може й мав рацію! Дїйстно не розуміємо, як міг молодий священик в виду инших священиків і зібраних селян допустити ся чогось такого! Але й те правда, що селян там зібраних о секретар не мав чого женувати ся... таж им таки мисли й бесїди не новина! Они [в більшім числї] чули те саме тиждень тому на "исключно" хлопскім зібраню, де поучали их оо. Давидович і Дудик. Жаль, що на сїм зібраню не було о. Дудика, бо може він був би лїпше зміг вплинути на громомечущого бесїдника, щоб не робив непотрібних ревеляцій, котрі лиш тихше ["бо молоко се а не брашно"] повинні би подавати ся молодшій братії. Але о. Дудик показавшись перед полуднем, пірнув в пучину польского Нового Року і вже не виринув, хоч засїданє тягнуло ся до змерку.

 

Коли вже о. секретар затих чи радше злїз з свого коника, то й селяне почали собі всїдати, і то вже "на оклеп". Закидувано п. Барвіньскому різне, а між иншим навіть то, що він був мотором звістного "okólnika" про руске духовеньство.

 

Наступила друга точка наради: якій можливий кандидат?

 

Народовцї заявили, що тут нема що тої справи порушати, бо нинї збір за малий, отже хотяй би і згодились всї одноголосно на одного кандидата, було би се з ухибленєм для судових округів лопатиньского і залозецкого, з котрих не прибув майже нїхто. Що найбільше можна зложити комітет, котрий займе ся утворенєм комітету виборчого.

 

Підчас самої наради запрошено і місцеву руску интеліґенцію. Отже з між неї зараз виступив адвокат д-р Должицкій з лістою і подиктував шість селян і чотирох священиків. На се почали забирати слово деякі підшиті люде, що за мало хлопів, а хлоп платить податки, нужда межи хлопами і т. д., то треба до комітету більше хлопів. Почались крики: "Я хочу ще Шеремету!" кричить один, "я хочу сего, того..." О. секретар писав всїх пильно, ліста комітету поволи зростала посеред що-раз більших криків. Серед того священики — і то без різницї "закала" — повисували ся з льокалю, заким зредаґовано меморіял до митрополита. Кромі презідії збору і селян не остав ся нїхто. На кінци на прошенє о. секретаря взято яко 15-ого члена комітету додатково о. Туркевича. В такім розгарі годї було тим людям розважно оглянути ся за поважними людьми, але лише за заїлими, а потім додатково доперва впрошувано.

 

З меморіялом до Є. Е. митрополита стало ся так, що кромі презідії збору нїхто єго не хотїв підписати, а потім показало ся, що й презідія пожалувала свого підпису і постановила — меморіялу не відсилати. Коли-би було більше підписаних, то Давидович був би може і згодив ся відослати, але висилати лише з своїм підписом — стало єму омкно. Нїчо дивного...

 

Так скінчила ся комедія цїлком свіжа, а доказує она лиш те, що наші псевдо-патріоти се елємент не спосібний до якої-небудь акції з розвагою. Даремно в театрі вечером співав п. Концевич "Замовкли торбани". Се було немов апострофа до акції того дня, але слова пісни бачить ся не дійшли до внутра псевдо-патріотів.

 

І ще одно, а оно також з не аби-як честного варстату. В Neue frеie Presse появила ся телєґрама зі Львова, що в Брідщинї кандидують д-р Должицкій і о. Ярема оба з "старої партії". Опісля-ж Kurjer Lwowski дістає лист нїби-то від о. Яреми, що він зрікає ся кандидатури на цїле житє. Тимчасом одно і друге неправда. Анї д-р Должицкій не ставив доси своєї кандидатури, хиба де in camera charitatis межи такими a la Ничай або Шеремета анї о. Ярема до нїкого за своєю кандидатурою не відносив ся.

 

Що дальше буде — покаже ся.

 

Дѣло

04.01.1894