Через довшій час повно було в польских дневниках дописей з краю про "ucisk Роlaków przez Rusinów", але коли раз за разом почала ся виказувати груба лож кореспондентів на той темат, то вже в остатних тижднях крики на той "ucisk" перервали ся в дневникарстві польскім — може лиш на якійсь час, щоби першу серію ложи здорово видихати, а потім приступити до другої. Поки-що дневники польскі підносять тепер новий крик — на віча і збори рускі. Остатними днями появили ся в тім дїлї в Gazet-ї Narodow-ій і в Dziennik-y Polsk-ім майже рівнозвучні статьї під заголовком "Otwórzmy oczy!" — на котрі годить ся нам звернути свою увагу.
"В таборі рускім — датуємо з Dziennik-a — починає ся рух, подібний до того, якій повстає в муравлиску, розбуренім ногою небачного прохожого. Рух се дуже значущій і з богато оглядів заслугує на увагу — бо сли коли, то як-раз нинї не можна легковажити того, що дїє ся межа "сусїдами" нашими — тої явної вже пропаґанди ненависти [?!] і то не лиш народної, але й суспільної. Проводирі рускі починають бавити ся в небезпечну гру. Мабуть забувають о тім, що посїє вітер, збирає бурю... Хто знає, чи з их роботи не запалає знов нещасна луна, котрої кроваві блески переказала нам на жаль исторія наша. Горстка амбітних проводирів, що хотять конче дірвати ся власти, слави хоч-би Геростратової, під похвальними окликами добра народу і получшеня долї люду, скликує раз-по-раз віча народні, аби на них, під покривою економічних і політичних рефератів, в нещастнім, безсвідомім, простім хлопі будити пристрасть і ненависть, юдити єго против проклятих Ляхів [?!]. Ба, аґітаторам руским уже й того за мало. Послїдні два віча, в Дрогобичи і Жовкви, виказали аж надто ясно, що аґітація их зачинає звертати ся також против третього елєменту, проти власного духовеньства [??]. І не диво. Духовеньство доси держало в своїх руках керму справ руских, оно головно вело політику, оно мало і має ще переважний вплив на люд, отже на головну силу народу руского. Отже треба єго [духовеньство] усунути на плян другій, щоби самому заняти перше місце. І так справдї дїє ся, а засїв кинений умілою рукою аґітаторів починає вже видавати плоди. Незбитим доказом того — голоси кількох селян на остатних вічах. І що-ж дїє ся? В хлопі ослаблюєсь віра, а на єї місце вступає ненависть, дика, пристрастна, сама ще не знаюча докладно, чого бажає і якій єї конець та яка цїль наконечна. Поволи, одні за другими, розпадають ся в звалища найважнїйші підвалини ладу суспільного, а ті, що прикладають руку до тої роботи руйнуючої — не є нїчим иншим, тілько пропаґаторами анархії."
Отсе перша часть статьї, що нїби-то характеризує рух в таборі рускім з часів остатних. Характеристика та — як кождий справедливий чоловік, навіть Поляк, осудить сам — єсть на-скрізь тенденційна і ложна.
Поперед всего неправда, щоби рух вічевий між Русинами розпочав ся аж тепер. Рух той треває вже кільканацять лїт — і від кільканацять лїт той рух польске дневникарство завсїгди називало "пропаґандою ненависти" і то "не лиш народної, але й суспільної". Від часу перших віч в початку 1880-их років на вічах завсїгди були підношені побіч справ політично-національних також справи суспільні й економічні, а на скілько на тих вічах підношено кривди селяньскі в противенстві до фактично истнуючих і незаперечних привілеїв більшої посїлости — на стілько в очех дневникарства польского провідники руского народу вели "пропаґанду ненависти суспільної", а позаяк селяньство в західній Галичинї тогдї ще мовчало [бо мабуть "благоденьствувало"], то підношенє на руских вічах кривд селяньских польске дневникарство брало за "пропаґанду" спеціфічно руску. Нинї, коли мазурскій звязок сторонництва хлопского на своїх від недавна вічах підносить ті самі справи натури суспільної і економічної, які підносять ся на вічах русках, — нинї повинно би дневникарство польске говорити вже о тій "пропаґандї" не як о спеціфічно рускій, але зарівно й польскій... На жаль, і правительства краєві глядїли на вічевий рух рускій очима польского дневникарства і в підношеню интересів селяньства бачили якусь небезпечність, хоч самому правительству повинно на тім залежати, аби для справедливого нормованя відносин суспільних, кожда верства висказала свої потреби й жаданя. Ми пригадуємо собі, як раз, в 1880-их роках, правительственний комісар розвязав віче народне в Косові, коли посол Романчук в своїм рефератї о потребі реформи закона ловецкого виповів лише слово "пани" [т. є. властителї більших посїлостей]. Сего вже було досить, щоби комісар розвязав віче за "пропаґанду ненависти суспільної", о котрій нинї говорить Dziennik. На жаль, ще й нинї декуди пп. комісарі не можуть взнестись на тую вишину обєктивности урядової, яка потрібна в интересї публичнім при нагляданю так важних актів горожаньскої свободи конституційної, якими є збори і віча. А доказ того маємо з остатних часів на розвязуваню віч як у всхідній так і в західній Галичинї, — навіть за критику нинїшних ординацій виборчих, як коли-б ті ординації були якимсь вічним правом Божим або природним...
Нїхто того не докаже, щоби рускі віча народні — хто-небудь их скликує і уряджує — мали на цїли будити пристрасть і ненависть против проклятих Ляхів — як то инсинуує Dziennik. На те певно не годні навести польскі дневники анї одного доказу. На вічах руских иде о поученє люду о єго правах і о єго интересах та потребах, аби міг піднестись культурно, політично і економічно, бо ж нїхто не заперечить, що стан селянина і маломіщанина єсть зі всїх боків нужденний, гіден пожалуваня, та що селянин і маломіщанин терпить сотні кривди, а коли не возьмесь до самопомочи, то зійде на край руїни. Хто може в тім дїланю, котре єсть справдї officium кождого boni viri, добачувати що-небудь злого? Хиба той, хто не бажає добра людови, хто хоче, щоби він вічно був як за панщини лише робучим инвентарем, а не прибрав нїколи подобія Божого — не став світлим горожанином свідомим своїх прав народних і політичних. Всї реферати і резолюції на вічах руских мають лиш тоту цїль на метї. У Dziennіk-a се значить "руйнованє підвалин ладу суспільного" та "анархія" — але ми тому пониманю єго не дивуємось, бо Dziennik, Narodowa е tutti guanti — то орґани касти, котра після историчної традиції як-раз хоче мати люд робучим инвентарем, та й нїчо більше.
Реферати і резолюції на руских вічах бувають троякої натури: в справах народних, політичних а економічних. В справах народних і політичних Русини домагають ся на своїх вічах усего, що веде до національної і політичної рівноправности руского народу на своїй земли. Упоминатись о права випливаючі з законів Божих, людских і конституційно державних — се у Dziennik-а значить очевидно: будити ненависть до проклятих Ляхів! Чому? Бо Dziennik стоїть за спольщенєм Руси і за засадою: pal go w łeb maczugą, niech się nie męczy długo... В справах економічних Русини домагають ся на своїх вічах справедливого розкладу тягарів на всї верстви суспільні, усуненя кривд убожшої верстви робучої через несправедливі постанови законні та відповідної опіки держави й краю також для бідного люду, так само як єї в більшій чи меншій мірі мають наші кляси суспільні. У Dziennik-a се, розумієсь, знов — будженє ненависти до проклятих Ляхів! Бо Dziennik навіть не сміє мати серця для люду — єго серце належить в цїлости тій пани — кастї, котра єго надїляє своєю ласкою.
Не лякаючись перейти навіть спеціяльно на темати рефератів та резолюцій на теперішних руских вічах, ми спитаємо тих панів, що так дуже дрожать перед розруйнованєм підвалин ладу суспільного: що таке зруйнує ті підвалини? Може реформа виборча? А прецїнь же само правительство ґp. Таффого запроєктувало далекосяглу реформу виборчу після пляну міністра Штайнбаха. Не вже-ж панове Таффе і Штайнбах справдї руйновники ладу суспільного? — А може аранжери руских віч руйнують лад суспільний тим, що противлять ся проєктованій внесенями послів Рутовского і Пілата реформі закона громадского? Нам здаєть ся, що як-раз сторонники тої реформи руйнують підвалину нинїшного ладу суспільного, підвалину автономії громадскої, а рускі віча стають в оборонї тої підвалини! — А може провідники на руских вічах руйнують лад суспільний тим, що домагають ся справедливої для селяньства реформи закона ловецкого? Може бути, що як дикі звіри перестануть пожирати селяньску худобу і працю рук их, тогдї лад суспільний перевернесь горі ногами. — А може підвалини ладу суспільного розлетять ся на трісочки, як би привернено громадам право презентованя учителїв, або як би закони дороговий та конкуренційні зреформовано на основі справедливости, або як би знесено право презенти священиків, як знесено право świętej karczmy? Не знаємо, які би то инші реферати й резолюції новійших руских віч, мали на думцї Dziennik і Narodowa, бо ми всї головні навели, а они [як бачать наші читателї] що резолюція — то пака динаміту під підвалиною ладу суспільного...
Правда, Dziennik — нараз opiekun руского духовеньства — заговорив [nota bene за найбільшою opiekunk-ою Gazet-ою Narodow-ою] о пропаґандї аранжерів віч в Жовкви і Дрогобичи против духовеньства. На скілько се правда, видко з того, що як в Жовкви, так і в Дрогобичи, а перед тим і в Стрию, і в Жидачеві і в Рогатинї рефератами на вічах подїлили ся світскі Русини з духовними і нїгде не проявила ся нїяка пропаґанда против духовеньства. В одній лиш Жовкви вийшов спір межи світскими а духовними, але той спір зовсїм не був "антіпопівскій" [після термінольоґії наших радикалів], навпаки, критика світских людей [одного з интеліґенції а одного селянина] стреміла до того, щоби цїле духовеньство руске кріпко держало з народом.
Накликувати духовеньство, щоби скрізь дбало про школи, про читальнї, про вибори і т. д. — то недовіріє до духовеньства. А коли ми заявили ся против того, щоби на вічах виводити такі спори, то з инчих оглядів, між иншими і з того погляду, що такі Narodow-і та Dziennik-и любо визискують се для баламученя гадки публичної і для интриґи. Тож нехай польске дневникарство не розбиває собі голови о віру руского хлопа. На скілько święta karczma і орґії виборчі не захитала в нїм віри, то рускі віча певно не захитають, бо-ж віча навіть мають на цїли направити то, що тамті вороги напакостили...
В другій части своєї статьї Dziennik [подібно як і Narodowa] звертаєсь до своїх читателїв і в видимій роспуцї, можна-б сказати у відчаяню, питає их: "А що-ж ми на те все — на то руйнованє рускими вічами найважнїйших підвалин ладу суспільного? Чи стараємось перешкодити тому? Чи маємо бодай понятє о величезности небезпеки та о способах против неї?" і відповідає: "Нї, ми спимо... вірючи все ще в згоду двох братних народів, брутально відпихані витягаємо все долонї до тої згоди, голосимо milość, а стрічаємо ся з слїпою, запеклою ненавистію. Уступства [!!] наші уважаєсь за нїщо, а натомість по цїлім світї голосить ся про кривди та угнїт народу руского в Галичинї. Кричить ся на польщенє руского люду, а де можна забирає ся без огляду для себе polskie dusze." Отже Dziennik конець кінцем заповідає Русинам wojnę zaciętą...
На сю другу частину статьї Dziennik-a не потребуємо богато слів тратити. Кожде слово свідчить хиба лиш о тім, що галицкі Поляки з исторії своє і нїчого не навчили ся і нїчого не забули. Замість щирости супротив Русинів — вічна перфідія. Замість старати ся о правдиву згоду з Русинами на основі справедливости — вічне ятренє видумками та клеветами, вічне винаходжуванє небувалих "nienawiści" зі сторони Русинів; аби лиш покривати свою нетерпимість, свої тенденції винародовленя Руси — аби мати претекст до виповіджуваня війни. Але-ж тої війни й не потрібно виповідати, — она треває без упину, то гамірнїйше то тихше, від столїть до нинїшного дня — і доти она не вгасне, доки Поляки не осущать на Руси свого колись в теорії так красно виголошеного оклику: wolni z wolnymi, równi z równymi. А яка у нас Русинів нинї воля? які ми Полякам рівні на своїй на питомій земли? Hic Rhodus!
[Дѣло, 03.01.1894]