В дожиданню великих дій.

Ціла Україна по обох боках Збруча повстала майже рівночасно проти свого ворога. Діректоріят Наддніпрянської України зумів двигнути на бій з поміщицько-російським правительством увесь народ і викликав загальне повстаннє мужицьких мас, котре з огляду на чисельність і напрямок стає гідно поруч повстання Хмельницького. Так само і наш край після упадку Львова проснув ся і виснивши за одну ніч свій сон воскресання і волі, станув на безпощадний бій з противником під таким самим стягом, який держить кріпко в руці діректоріят републиканського правительства на Придніпровю. Дві столиці України дрожать перед ударами жилавих рук українського народу, селян. В обох столицях ворог замкнутий залізним перстенем мужицької армії, з трівогою дожидає катастрофи, бо знає, що ся катастрофа неминуча, що дні його почислені. Хвиля — друга — і побідна армія увійде в улиці Львова і Київа. Може навіть рівночасно в обі столиці. "Marie, Теkel, Fares" — пише неумолима рука судьби і справедливости на стінах світлиць, де зійшла ся воєнна рада ворога на останні наради — у Львові і в Київі. Український народ, село, що так довго стогнало в ярмі ворожої панської сили, наближуєть ся до своєї повної побіди. Історичня "авантура" легкодушного ворога, що легковажив собі могучість і рішучість нашого народу, ось-ось покінчить ся траґічною розвязкою для авантурника. Кажемо: траґічною розвязкою бо сього вимагає льоґіка дійсности. Хто не розуміє дійсности, цей сам себе засуджує на сумне розчарованнє. Так мусить бути!

 

І в навечерє великих історичних подій, на кілька може годин перед вивішеннєм на львівському ратуші жовто-голубого прапору, звертаємо ся ще раз до сих, що остали дома і з затаєним духом дожидають великої вісти зі Львова, з зазивом: творіть силу вольного народу, готовте ся до державного самостійного життя! Не ступайте на ховзьку стежку, не руйнуйте сього, що виборює кріс ваших братів, котрі стоять під стінами Львова! Повтаряємо це, що повтаряли вже нераз: не руйнуйте лівою рукою сього, що права рука здобуває!

 

З богатьох сіл доходять сумні вісти про безпорядки, про повне безладдє, про грабленнє чужого майна, про свари і внутрішні бої, про нехтованнє ново-поставленої місцевої і вищої влади і т. д.

 

Боляче нам про се писати, соромно до сього признаватись, але дивити ся мовчки на таку роботу не вільно. Пекучим вогнем догани мусимо пятнувати цей нерозум, злочинну діяльність і божевіллє, бо промовчувати сього, що несе нам загибіль, не можна. — Бо поминувши навіть це, що воно оскаржує нас перед історією і кидає тінь на безсмертну, світлу хвилю воскресення, воно є вимірене на нашу погубу, і є подиктоване тільки крайно ворожим відношеннєм до нашої святої справи.

 

Доходять до нашого слуху вісти, що в деяких селах відбувають ся самосуди: в одних селяне займили двірське добро і ділять його поміж себе, а то й продають до других сел і до міст в невідповідальні руки; в других розбирають пашу, заняту військом для його вжитку; в инших знов вирубують ліс і продають до міст, а ще в инших нищать двірські будівлі і машини.

 

Пробіг! чи знаєте ви, люде добрі, що ви дієте? Чи дивились ви оком розваги і розуму в будуччину нашої держави? Чи подумали ви про відвічальність, як вже не перед законами, то принайменче перед власною совістю?

 

Наше військо, зібране по містах, доїдає останки провіянту; військові коні і худоба вже сьогодня голодують і падуть як мухи; Львів, виграблений бандами рабівників, як спасення дожидає приходу української армії і ратунку перед голодовою смертю.

 

І чим нагодує наша влада усіх тих, що кінчать вже припаси, або з одчаєм дивлять ся на порожні магазини? Від кого має вона узяти припаси, як що одиноке жерело, двірське збіже і худоба, розпливе ся в руках рабівників, або несовісних купців? Що дасть вона їсти сим, що були ідейнійші чим сі, що оставшись дома, пасуть очима чуже добро, та пішли під кріс на труди, небезпеку і смерть? Чи так оцінюєте ви, труси або нероби, посвяту ваших ідейних братів, що пішли на бій, аби і вам вибороти кращу долю? Чи не лякає вас помста сих ідейних борців, котрі, вернувши з поля бою й дізнавши ся про те, хто був відновником того, що вони умлівали з голоду серед бою, схотять вам відплатити?

 

Пробіг! схаменіть ся! Не ставте нашої державної влади в безвихідне положеннє, не кривдіть сих, що посвячують ся за ваше будуче добро! Не беріть на вашу совість відвічальности перед історією і ганьбячого пятна злочинків!

 

Та й на забувайте про це, що патик має два кінці...

 

Український голос

09.01.1918