Z, як і кожна редакція, думає про свого читача – ми намагаємося уявити, якими ви є, що саме з потоку щоденної інформації, яку ми перебираємо, буде довідатися вам корисно і цікаво. А оскільки ми схильні вважати своїх читачів своїми ж однодумцями, відбираємо публікації на свій смак. Та як потрафити вгодити незнайомому читачеві, якщо навіть тут, у редакції, між собою ми інколи не можемо дійти згоди?! Словом, щоби редакційні фантазії щодо людей, які читають Zbruc, краще корелювалися з реальністю, регулярно заглядаємо в статистику переглядів опублікованих текстів, а наприкінці року приготували собі велику підбірку з найпопулярніших текстів кожного з дванадцяти місяців. Пропонуємо подивитися на неї і вам, як в люстро – впізнаєте себе?
Юрій ВИННИЧУК
«Ми ще довго будемо вихаркувати з себе русскій мір разом із совком. Можливо, доти, доки не мине сорок біблійних років від часу неволі, а може, на років десять довше»…
…«Звісно, ви собі можете скільки завгодно пишатися своїми кумирами. Бо ви, вважаючи себе українцями, не перестали бути росіянами. Ви щасливі, бо у вас були Висоцький, Окуджава, Ґаліч і т. д. А от наших співаків та композиторів ви повбивали, починаючи з М. Леонтовича і закінчуючи Ігорем Білозором.
Ви можете скільки завгодно боготворити Булгакова, який ненавидів нас, аборигенів цієї землі. Бо в той час, як він собі міг вільно творити, писати те, що йому хотілося, українські письменники його рівня вже лежали у вічній мерзлоті»...
28.01.2018
Тарас ПРОХАСЬКО
... "У провінції, яка всюди, в якій більшість людей живе цілком іншими інтересами, можна попросту здуріти, якщо не мати якогось такого каналу порозуміння. Бо навіть такий захоплюючий процес, як вислуховування чиїхось правдивих історій або ще правдивіших історій про когось зі знайомих, врешті доводить до розпачу (якщо не користуватися цими історіями так, як робив Грабал).
Живучи у закритому середовищі, обов'язково потрібно заносити туди щось стороннє. Хоча би розповіді про прочитані на самоті книжки. Тільки так формується повносправний вихід у світ у замкнутій провінції. І так там вдається проростати включенню у необмежену культуру".
18.01.2018
Джордан Б. ПІТЕРСОН
Чоловіків звинувачують у тому, що вони є чоловіками
…«Постмодерна лівиця та її феміністські війни зуміли нав’язати ідею про те, що ієрархія є соціальною конструкцією розбещеного і корумпованого західного патріархату. Вони ховають біологію під своєю ідеологією. Це абсурдно. Еволюційна біологія і нейробіологія доводять, що ієрархії є неймовірно стародавніми. Давнішими, ніж дерева»...
«Ми перейшли від намагань перетворити жінок на чоловіків до спроб перетворити чоловіків на жінок. А це не підходить жодній з цих статей. Жінкам також ні. Жінки так само, як чоловіки, зацікавлені у тому, аби покласти край кризі маскулінності.
Розсудлива жінка не хоче мати за пару дошкільня. Вона хоче чоловіка. Якщо вона розумна й компетентна, то хоче ще розумнішого і компетентнішого чоловіка, ніж вона сама»...
…«Радикальні феміністки радикально помиляються! Вони не розрізняють компетентного чоловіка і деспота. Їхня звіряча паніка через будь-який вияв чоловічого вміння є свідченням їхнього вкрай поганого особистого досвіду. Вони кажуть: «Відберімо в чоловіків їхні кігті та ікла! Соціалізуймо їх! Зробімо їх м’якотілими, в’ялими і женоподібними, бо так вони не зможуть заподіяти нам більше зла!» Це патологічна манера дивитись на світ і людські стосунки. А ще це серйозна стратегічна помилка. Бо коли принижуєш чоловіка, то посилюєш його досаду й образу. Перетворюєш його на бездарне роздратоване створіння, позбавлене почуттів»...
23.02.2018
Ярослав ГРИЦАК
…«Кінець постмодернізму показує, що великі теорії не тільки реальні, а й потрібні, якщо ми хочемо зберегти своє психічне здоров’я, – а ще більше, коли шукаємо відповіді на якісь питання. Але тут є одна умова: питання мають бути великі і стосуватися не лише формату України, а й усього світу. Тут спрацьовує правило лучника: якщо ми хочемо влучити в ціль, то повинні цілитися вище.
Втім, щоби ставити великі питання, треба думати по-великому, а для цього треба читати великі книжки, які дають правильні масштаби. Адже коли ми бачимо велику картину, на ній легше віднайти координати, які дозволять вирішувати менші стратегічні питання».
09.02.2018
Павло КЛІМКІН
Україна і Польща. Випробовування історією
…«Цивілізована Європа виробила неписані правила співіснування різних національних варіантів історії. Головне тут взаємна повага, толерантність і намагання якщо не прийняти, то принаймні зрозуміти точку зору іншого. Натомість непристойними вважаються намагання силоміць надягти свої власні історичні окуляри на носа сусідові. На жаль, саме цим зараз і займаються польські політики»…
…«Бандера, ОУН і УПА боролися за незалежну Українську державу не тільки проти польського, а й німецького та радянсько-російського панування. І боролись вони не просто на українських етнічних землях, а на державній території Західноукраїнської Народної Республіки, яка виникла на руїнах Австро-Угорської імперії одночасно з Республікою Польщею і яку Польща невдовзі захопила. Саме боротьба за незалежну Україну є головним чинником, за яким ми, сучасні українці, оцінюємо діяльність ОУН-УПА, і ніхто не може нам заборонити вважати їх героями»...
01.03.2018
Юрій ВИННИЧУК
…«В колоді достатньо краплених карт. І ось чергова. Вже наша мужня «Свобода» піднімає пошарпаний прапор ліворуції та закликає людей на вулиці.
«Досить косметичних змін! Досить бутафорних реформ!»
Стоп! Це про які бутафорські реформи мова? Декомунізація, медична, пенсійна й освітня реформи, безвіз, позбавлення залежності від російської економіки, ба більше – ще й від їхніх соціальних мереж, фільмів та серіалів, телеканалів та книжок, відновлення боєздатності армії, прозорро, підтримка української мови у ЗМІ, автоматичне відшкодування ПДВ, створення НАБУ, НАЗК, САП, на черзі антикорупційний суд...
Про Ryanair, Інтерсіті, 3G, 4G взагалі мовчу.
Це все бутафорія?»…
25.03.2018
Юрій АНДРУХОВИЧ
На допомогу школі, або Ютубмо!
…«Протистояння зі школою можна було виграти, лише маючи за плечима дім, а точніше, той домашній театр під проводом, наприклад, батька.
Й от навколо інші часи. І в них потужним актором освітньої альтернативи може ставати (зрештою, давно вже стає) інтернет. Гляньте хоча б на мій улюблений урок з історії, що його створив мультиінструменталіст Білл Вертз (bill wurtz). Це дев’ятихвилинне відео про історію Японії, яке в перші ж дні після оприлюднення набрало сотні тисяч переглядів і стало вірусним. На сьогодні кількість його переглядів перевищила 37 мільйонів.
От би й про історію України так само. Тільки ще краще: граючи, доступно, дотепно, легко. І щоб хоча 50 мільйонів переглядів»...
20.04.2018
Олександр БОЙЧЕНКО
…«Світлана Поваляєва у кількох вступних словах до збірки віршів «Після Криму» називає цей блудливий півострів своєю «домівкою серця», а себе – після його втрати – «емоційною переселенкою». […]
На це я, звичайно, міг би Поваляєву запитати: «Поваляєва, чи ж нам, буддистам таким, не відомо, що ніякого Криму не існує? Крим – це лише пісочний замок із твого вірша про твоє ж дитинство. І вже в тому дитинстві цей замок постійно руйнували – як не люди, то хвилі. Ти тоді, поплакавши, вперто заходилася його відбудовувати. Гаразд, у дитинстві це не гріх. Але подивись на календар: де дитинство, а де ми? Чи ж я тобі, яка знає всі ті мантри й коани, повинен пояснювати, що істотам, прив’язаним до своїх ілюзій, не вистачить вічності, аби зіскочити – цитуючи іншого поета – із тиску сансари в нірвани спокій?». Приблизно так я міг би запитати, але запитав по-людськи: «Чому ти тужиш за Кримом? У тебе ж там ні кревних, ні власності немає». І почув людську відповідь: «Уяви собі, що у вас, західняків, забрали Карпати»...
16.04.2018
Роман МОТИЧАК
…«І реформи у нас проводяться, і руки у нас не з сідниць ростуть. Просто комусь дуже хочеться всього й одразу — от і радикалізують вони народ і ставлять під загрозу існування країни. Як тут не згадати академіка Юхновського з його "по-перше, найгіршого Ви ще не бачили. По-друге, якщо забувати, що може бути ще гірше, то радикальний шлях — найшвидший, щоби цього гіршого якраз і досягти"…
…«Тому давайте, може, обходитися без радикальних методів, давайте зберігати холодну голову. Давайте спішити помалу, festina lente. Звичайно, якщо у вас, шановні опоненти, не стоїть пряме чи опосередковане завдання завалити цю країну»...
01.05.2018
Юрій ШЕВЧУК
5 міфів проти української мови
…«Чи можна бути французом і не говорити французькою? Чи можу сказати, що я — китайський патріот, якщо говорю, приміром, українською? Чи ви повірите в це? З одного боку, я не заперечую, що люди, які не володіють українською, борються за незалежність. Водночас їхнє існування є основною причиною зазіхання Путіна на Україну. Якби їх не було, він би не казав, що має тут когось захистити. Це дуже амбівалентна складна ситуація. Але для мене існування російськомовних патріотів є переходовою фазою. Це колоніальний спадок. Феномен, який перебуває у процесі розвитку»...
19.06.2018
Юрій АНДРУХОВИЧ
…«У нинішньому світі, точніше, в його західній цивілізованій частині, до якої, нагадаю, ми начебто прагнемо, страх перед оголеним тілом уже давно зник і перетворився на прохолодний спогад. Ми щодня бачимо голісіньких або ледь одягнутих людей у фільмах, на світлинах, на картинах (до речі, і на класичних теж). Настає літня спека – й ми бачимо їх на вулицях і площах, у найлюдніших місцях. Ми бачимо їх на пляжах, навіть наші мери та священики іноді омивають свої тіла публічно.
Ми, звісно ж, бачимо у дзеркалі й самих себе»...
22.06.2018
Іза ХРУСЛІНСЬКА
…«В Сагрині і селах, які стали у березні 1944 року ціллю атаки AK, люди гинули і на полі, невідомо, хто і як їх хоронив, частина так і лишилася на полях — там, де загинули. Ексгумації на цих територіях ані за часів ПНР, ані після 1989 року ніхто не робив. Тому якось болить вигляд довколишніх прекрасних зі зрілим колоссям полів, бо уява підсуває образ тих, що там лишилися. І знову ж — ті ж самі образи, ті ж самі думки супроводжують нас у місцях, де від рук українського підпілля загинули поляки, ті ж самі діти, жінки, старі, ксьондзи, і кожне прізвище теж означало життя людини: сльози, сміх, материнство.
Тільки що цих замордованих у Сагрині, навіть за 74 роки після їхньої смерті, в інших історичних умовах — незалежної Польщі в Європейському Союзі і незалежної України — накриває нині те саме, як і тоді, коли жили, сприйняття: навіть по смерті, страшній і жорстокій від рук поляків, є жертвами "другого сорту" — як і були колись громадянами II Річпосполитої "другого сорту". Бо як інакше сказати про це, коли про їхню смерть пишуть як про жертв "akcji odwetowych", "відплатних акцій", а то й, бува, як про жертв "prewencyjnych akcji odwetowych" — "превентивних відплатних акцій"»…
10.07.2018
Орися БІЛА
Постмодерний Бог – чому варто бути християнином у XXI столітті
…«Коли фортеці модерної онтології впали, коли виявилося, що стійкі стуктури буття, з якими повинно співвідноситися мислення, не такі вже стійкі і не такі універсальні, як хотілося вірити європейцям, коли світ розлетівся на мільйони пазлів, і виявилося, що неможливо сформувати універсальну картину світу, бо ця картина врешті стає чиєюсь тоталітарною версією, а цей Бог, якого вона пропонує, не “влазиться” в пропоновані рамки, тоді “ослаблене” християнство повертається до постаті Ісуса Христа, який, будучи Богом, применшив себе заради нас і прийняв смерть на хресті»...
…«Усвідомивши ситуативність власного існування, постмодерна людина отримує шанс на стрибок у віру. Здатність відступити з власної безпосередньої ситуації дає нам змогу прийняти Іншого»…
10.07.2018
Юстина ДОБУШ
…«Чи маємо ми право хоч десь сховатись від російської мови? Чи маємо ми право на бодай клаптик землі, де ми можемо боліти своїм минулим і віддавати шану нашій українськості? Можливо, основною ціллю Путіна був таки не Крим і Донбас, а мільйони переселенців і втікачів зі Сходу на Західну Україну, щоб ґвалтування російською мовою не припинялось ні вдень, ні вночі? Якщо так, то браво, Владімір, ваш план навіть кращий, ніж ви собі уявляли. Від бидла не сховаєшся ніде, можете забирати солдатів з ДНР та ЛНР, рускоязичні патріоти зроблять за вас все безкоштовно і світовій спільноті не буде за що вас судити. І в результаті судитимуть тільки нас, бо це ж ми висуваємо претензію вашому бидлу, а не вони нам. Це ми погані, це ми наглі. І давайте, захисники двомовності, опісля закидайте мене камінням, бо ж є і виховані туристи, які прагнуть єднатися з рідною землею. Шкода тільки, що я їх ніде не бачу»…
13.08.2018
Юваль Ной ГАРАРІ
…«Щоб вижити і процвітати в такому світі, вам знадобиться значна розумова гнучкість і великі резерви емоційної рівноваги. Вам доведеться неодноразово лишати позаду те, що ви знаєте краще за всіх, і відчувати себе як вдома з невідомим. На жаль, навчити дітей сприймати невідоме і зберігати душевну рівновагу набагато важче, ніж навчити їх фізичних рівнянь чи причин Першої світової війни. Ви не можете навчитися стійкості, читаючи або слухаючи лекцію. Самим вчителям, як правило, не вистачає тої розумової гнучкості, що вимагає 21-е століття, бо вони самі є продуктом старої освітньої системи»…
…«Багато педагогічних експертів стверджують, що школи мають перейти до викладання "чотирьох К" – критичного мислення, комунікації, колаборації і креативності. В ширшому плані, школи повинні приглушити ставку на технічні вміння, а наголос зробити на універсальні життєві навички. Найважливішим з усіх буде вміння справлятися зі змінами, дізнаватися нове і зберігати душевну рівновагу в незнайомих ситуаціях. Для того, щоб іти в ногу зі світом 2050 року, вам потрібно буде не просто винаходити нові ідеї і продукти, вам, перш за все, потрібно буде перевинаходити себе знову і знову»...
…«Протягом тисяч років філософи і пророки переконували людей пізнати самих себе. Але ця порада ніколи не була актуальнішою, ніж в 21-му столітті, бо на відміну від часів Лао Цзи чи Сократа, нині у вас є серйозна конкуренція. Coca-Cola, Amazon, Baidu і уряд все рвуться гакнути вас. Не ваш смартфон, не ваш комп'ютер, і не ваш банківський рахунок – вони рвуться, щоб зламати вас і вашу органічну операційну систему. Ви, напевно, чули, що ми живемо в епоху гакінгу комп'ютерів, але це навіть не півправди. Правда в тому, що ми живемо в епоху гакінгу людей»...
19.08.2018
Мирослав МАРИНОВИЧ
Звідки прийде нове дихання для України?
…«Змінити Україну означає змінити українця, а змінити українця означає змінити «скарб, біля якого лежить його серце» (пор. Мт. 6, 21), тобто змінити його цінності. А якщо цінності не змінити, то не очікуйте, що наша дика яблунька родитиме смаковиті груші.
Розуміння пріоритету цінностей важко дається народові. Бо він переконаний, що коли «риба гниє з голови», то з голови вона ж має й одужати. Проте нас мав би переконати досвід Йоана Предтечі, який марно закликав Ірода та його дружину Іродіаду вернутися на правильний шлях.
Закономірність тут проста: якщо в суспільстві не працюють т. зв. соціальні ліфти, а тому на верхівʼях влади не опиняються морально зразкові люди, то рух за духовне відродження має початися знизу. Тому я і набридаю вже всім своїм постійним рефреном: вчімося в Ісуса, адже біблійна історія є для нас моделлю»...
…«Той, хто прагне розбудувати державність знизу, має братися не за вила, а за розум. Тому я особисто прагнув би іншого піднесення України – повної мобілізації носіїв її світлого духу»...
…«Я закликаю до духовної непокори – але цього разу не владі, а нашим хибним колективним стереотипам і власним спокусам. А це означає утвердження духовної альтернативи всьому, що руйнує наш духовний світ:
нас схиляють зраджувати – ми будемо вірними своїм ідеалам;
нас змушують продаватися – ми станемо непідкупними;
нас привчають брехати й халтурити – ми будемо відповідальними;
нас штовхають до ворожнечі – ми шукатимемо порозуміння;
нас переконують, що жити чесно означає приректи себе на програш, – ми ж будемо певні, що від цинічної аморальності програють, навпаки, безчесні».
12.09.2018
Уляна СУПРУН
Не марнуйте можливостей, про які Шептицький чи Бандера навіть не мріяли
«Мені завжди кажуть, що я маю складний характер. Не знаю, чи ви помітили, але в Україні людьми із складним характером зазвичай називають тих, в кого просто він є. Тобто коли ти маєш певні чіткі принципи і не боїшся їх декларувати, не йдеш на компроміси щодо певних засадчих речей, відповідно, конфліктуєш з носіями протилежних поглядів, то отримуєш ярлик людини зі складним характером.
В Україні неймовірний дефіцит на людей зі складним характером і на чесність. Не робіть компромісів, коли ваша совість каже вам, що щось не так. Не бійтеся прислухатись до вашого внутрішнього голосу, не укладайте союзи чи партнерства зі злом із добрими намірами, не леґітимізуйте зло — боріться з ним, називайте речі своїми іменами і кажіть правду.»
16.09.2018
Юрій АНДРУХОВИЧ
Внутрішні українці, або Космічні сили
…«А що, як панове Луговий і Ковтун труїли полонієм пана Литвиненка, виконуючи насправді якусь найвищої таємності місію на благо Української Держави та Нації, що її задумали якісь, наприклад, ще петлюрівські стратеги-масони? А пан Чепіга, виконуючи іншу складову частину тієї ж місії, навмисне труїв пана Скрипаля не до смерті, тобто недбало і провально, внаслідок чого той не просто залишається живим – він ще й успішно продовжує палити контору, в той же час запудрюючи мізки її зверхникам своїми дурнуватими інтерв’ю, в яких начебто цілком підтримує анексію Криму?
Що більше абсурду в цих комбінаціях – то більше паніки й безладу в російських спецслужбах. Недаремно ж верхівка ГРУ завмерла в неприємному очікуванні фронтальної чистки за всі гучні провали тільки останнього часу»…
12.10.2018
Оксана ЗАБУЖКО
Стан незавершеної міфотворчости
…«Я походжу з культури, яка за всю модерну й постмодерну добу навряд чи набере в календарі сукупно хоча б десяток років системної державної підтримки і яка натомість покоління за поколінням вчилася виживати в обхід і всупереч усім урядовим програмам, оскільки ці програми більшість історичного часу були вицілені проти неї. Парадоксальним чином, саме сьогодні, в умовах глобальної кризи, це виявляється дуже непоганою школою Realpolitik (роби що можеш, і будь що буде!), і невипадково нинішня російсько-українська війна на всій «мирній» території країни обернулась сплеском культурної активности й просто-таки гарячковим пожвавленням фестивального життя. Українці звикли, що кожна доступна форма комунікації – а годі заперечувати, що літературний фестиваль має на меті саме комунікацію – є сама собою благо, свого роду зернятко Майдану, бо там, де збираються люди, об’єднані спільними цінностями, влада шахраїв закінчується – і тільки там, з обміну живими людськими енергіями, має шанс народитися щось нове. Тож ми не просто фестивалимо – ми розбудовуємо в суспільстві горизонтальні зв’язки поза наявними інституціями: інвестуємо в майбутнє»...
02.10.2018
Генрі МАРШ
«Ніщо не лякає більше, ніж перестрашений лікар»
…«За кілька років комп’ютери, можливо, будуть розумнішими за нас. Це не є бажаним. Але ми навіть не почали розуміти, як функціонує мозок. Коли такі люди, як Ілон Маск чи Стівен Гокінґ, кажуть, що штучний інтелект є величезною загрозою для людства — гадаю, що, ймовірно, це дурниця. Не думаю, що бодай один нейробіолог міркує над цим, бо ми не знаємо, чи мозок функціонує як комп’ютер. Ми дуже мало знаємо про те, як працює мозок. Він занадто складний»…
…«Існує манія продовжити життя. Передусім у Кремнієвій долині. Мільярдерам страшно старіти! Вони хочуть жити вічно. Я скептично ставлюся до цього. Гадаю, що американський оптимізм робиться божевільним»...
14.11.2018
Ґлен ГОВАРД
…« О, так! Ваша відповідь: чекати. Що ж, тоді чекайте. Продовжуйте чекати. Чи це означає, що поки ви чекатимете, сидячи тут в надії на колапс у Росії, то більше нічого не будете робити, не будете будувати армію, флот? Росіяни самі вам підказують: імператор Алєксандр III казав, що Росія має двох союзників – «армію і флот». Україна не потребує таких союзників? Ох, я ж забув! У вас є НАТО і США!»…
14.11.2018
Ярослав ГРИЦАК
Україні не вдається, але вона не здається
…«Маємо прийти до простої і чесної оцінки: справи в Україні є ані такі добрі, як би ми собі цього хотіли, – ані такі погані, як ми собі їх уявляємо. Правдою є, що Україна ніколи не зробила так багато реформ, як за минулі п'ять років. Але є виразне відчуття, що цих реформ замало»...
…«Україна – не спринтерська, а стаєрська країна. Навряд чи їй вдасться пройти стаєрську дистанцію спринтерськими темпами. Революції, у кращому разі, можуть виконувати роль спурту. Вони здатні скоротити час проходження дистанції, але не можуть відмінити цієї дистанції взагалі.
Україна дійшла майже до останнього фінішного кілометра. Але «майже» не рахується. Вона має пройти дистанцію до кінця. І, як показує історія на прикладі інших країн, немає автоматичної гарантії, що їй це вдасться зробити»...
30.11.2018
Роман ЛЕХНЮК
Пролітаючи над граблями історії
…«У минулому столітті отаманщина у війську й пріоритетність власних бажань призвели до втрати державності, встановлення комуністичного режиму й подальших апокаліптичних страждань українців. Сьогодні українці – і політики, і суспільство – знову розколоті за вкрай схожої ситуації. Вже вкотре за умов кризи метою є пошук вигоди, а не єднання й консолідація. Сто років тому український селянин сліпо пішов за обіцянками безкоштовної землі, яка була для нього важливішою за те, хто буде правити в Києві. Сьогодні чимала частина суспільства готова наївно й безоглядно повірити у низькі тарифи й закінчення російсько-української війни вже наступного дня після виборів. Водночас значна група людей у кризовий момент відверто й нахабно відстоює узаконення права порушувати (а не спочатку змінити) закони й шантажувати державу й простих громадян блокуванням магістральних доріг. Чим ці люди кращі від отаманів часів Директорії, для яких інтереси свої та свого оточення домінували над потребами держави в часі кризи? Нічим. В обох випадках пріоритетом була «вольність». Незалежно від ціни»...
27.11.2018