З Збаражского.
Статьї з наріканями на ucisk Polaków przez Rusinów стали ся в польских ґазетах, як Przegląd, Narodowa, Dziennik а навіть N. Reforma явищами дуже частими. Супротив того заняли Русини в своїх дописях до ґазет руских становище оборонне, виказуючи фактами, що оно дїєсь як-раз противно, нїж голосять ґазети польскі. Я не був би забирав слова в тій справі, бо, знаючи стремленя латиньского духовеньства, уважаю ті крики також не за що иншого, як за одну з напастей, якими найбільша часть того духовеньства відзначає ся супротив руского клира. Але коли забираю голос, то тілько з причини, що в Przegląd-i мовилось перед часом, що odgłos о ucisku Polaków przez Rusinów odbił się i w Zbarażczynie, а потім і длятого, що погляд дописувателя в "Дѣлї" зі Збаражского справу сю тілько в частинї вияснює.
Селяне жили і жиють по-части ще й нинї межи собою в згодї без огляду на різницю обряду. Дружать ся посполу, бувають у себе, а лучає ся й так, що маєтки рускі переходять з права наслїдства в руки исповідників латиньских, а також на відворіт: маєтки латиньскі тим самим правом переходять в руки исповідників руских. — Но є люде, котрим така згода громадян не на руку; они волять видїти межи ними незгоду і зерно тої незгоди засївають. Так н. пр. в Росоховатци громадяне не знали різницї обрядової межи собою. Латиняне посилали по руского священика на богослуженє по черзї спільно з рускими, а рускій священик робив і им услуги чи хрещенєм, чи похороном — розумієсь, за відомостію латиньского пароха. Спільно причинялись до будови церкви, однак з того послїдного титулу латиньскі ксьондзи і претенсію виточили, щоби святиня тая, хоть і на рускім грунтї, не на церков але на костел була призначена. З того пійшли непорозуміня і межи громадян, котрі по сповіди Великодній одного року, за-для котрої ксьондз латиньскій зїхав до Росоховатця, заявили рускому священикови, що на дальше фіри по него посилати не будуть. Священик виповів им на відворот і свої услуги. Потім лат. ксьондз внїс без відомости руского пароха і гармонію до церкви на хори, однак рускій парох в чемний спосіб упросив забрати єї. Латиняне дальше хотїли мати право без позволеня руского пароха співати в церкві godzinki і różaniec і мати там своє світло в замкненій скринцї, на що рускій парох знов не міг годити ся, аж прийшло до того, що латиняне поставили осібну для себе каплицю.
В місцевости М. латиньскій парох не голосив женихам заповідей, бо жених рускій женив ся з невістою латинничкою, а отець жениха "namówił twoją matkę, by przeszła na obrządek ruski, to i ty tak zrobisz" — і жених аж до консисторії мусїв відносити ся з жалобою.
Де єсть в хатї десять душ руских, а ґазда хоть ино сам оден латинник, має той ґазда строгій наказ: "abyś polskie święta obchodził!"
Коли невіста-латинничка приходить в дім рускій, знов дістає наказ "polskie święta abyś świątkowała!" а на відворот, де Русин в дім латиньскій, там знов Русин латиньскі свята обходить. Оттак ксьондзи латиньскі дбають о згоду межи громадянами і родинами!
Однакож був би-м несправедливим, коли-б я сказав, що так поступають всї ксьондзи латиньскі. Віддаючи кождому справедливість, висказую, що єсть і межи латиньским духовеньством одиницї справедливі для обряду руского і з рускими парохами жиють в поспільній згодї. Але що таких не много, а що переважна часть поступає так, як вказано висше, то стверджує як нинїшна практика так і исторія часів давнїйших.
Дописуватель из Збаражчини каже, що ксьондзи латиньскі коли нарікають на ucisk Polaków przez Rusinów, то роблять то з гнїву, що им замисли их не повели ся, що по побудованю каплиць і рускій люд буде до них горнути ся, а коли надія завела, то треба вину на когось звалити і гей-же на руских священиків!
Може в тім що троха й правди, але причина властива єсть дальше сягаюча, як то думає дописуватель.
Поляки від самої стичности з Русинами намагали ся завсїгди всїми способами винародовити их. Всякі клевети, очерненя і другі махінації служили лиш до осягненя тої цїли, котру осягнути они з зелїзною витревалостію собі постановили. Свідчать о тім два проєкти на знищенє Руси, свідчать поступованя латиньских єрархів, як Суляковскій, Сіраковскій, Анквич, Віржхлєйскій, Гіршлєр і другі, з виїмком лише таких, як Ян Скарбек, Бжостовскій з Вильна та ще може хоть з трудностію якій знайде ся, котрі для Русинів бодай в-части хотїли бути справедливі. Тож і каплицї служать до тої а не иншої цїли. Бо каплицї ті а декуди й показні костели будують ся по руских місцевостях а нераз туй при самій церкві, так, що в недїлю в часї євангелія та науки в церкві — видзвонюють в костелї на процесії, і священик часом і науку перервати й залишити мусить. Тож тут єсть на цїли один прозелітизм і щоби латинян від богослуженя в церкві відхилити. Першу цїль, т. є. прозелітизм, переводять они відпустами, якими завсїгди хоть-би й малі лише каплицї надїляють ся. Відпусти ті устроюють величаво з походами з других місцевостей, і т. д., а селянин наш звичайно тягне туди, де видить поверховну показність, хоть-би ино, як то кажуть, на витрішки. Щоби-ж латинян відтягнути від богослуженя в церкві, до того також служать тії каплицї, хоть-би в них і рідко правилось богослуженє. Бо латиняне, коли не було каплицї, приходили на богослуженє в церков, а як стали каплицї, тогди они в недїлю і свято, хоч в каплицях не править ся богослуженє, идуть до них, співають godzinki, różaniec і тим задоволяють ся, а на богослуженє в церков не приходять.
Так стремлять латиняне до витичених собі цїлей. А коли селянин рускій все-таки держить ся свого тим більше, чим більше почутє народне у него будить ся, а латинник по-при каплицю часто і церкви не лишає, — то тут причина нарікань і inde irae.
Що такі празники рускі, як н. пр. Богоявленіє і латинян на водосвятіє стягають, на те дивить ся загоріле духовеньство латиньске з великою прикростію — винявши деяких вирозумілих, що в тім богослуженю і самі нераз беруть участь. Загорілі роблять знов по своєму. Щоб латинян і тут від руского богослуженя відтягнути, толкують парохіянам своїм, що "Trzech króli u Polaków jest to samo, co u Rusi Jordan" і на Trzech króli святять воду при костелї. От і знов указка: яку цїль мають на оцї такі люде.
Дописуватель з Тернополя, коли недавно писав о удїлню презенти через "байрат", сказав, що має бути десь там якась правда... А де-ж она? Чи може в опіцї патрів Єзуїтів? чи в тім маленькім числї заступників Руси в радї державній та в соймі? чи може в польскім патронатї над рускими церквами? в статутї виборчім для селян або і в самих виборах? чи в рускім письмі польскими буквами? чи в уставі дороговій? чи в краєвій ґарантії за викупно права пропінаційного? Де она?
Правда й сила може знайти ся лиш у нас самих. О тім ми мусимо все памятати і стерегтись, щоб не дали ся приложити до нас слова Шевченка з єго Посланія "Доборолась Україна до самого краю — гірше Ляха свої люде єї розпинають" — а між нами, на жаль, і так буває.
Дѣло