До 15-ти річчя кафедри дизайну архітектурного середовища НУ «Львівська Політехніка»
«Життя має місце» – так називається одна з небагатьох перекладених праць теоретика архітектури Крістіана Норберга-Шульца. Читала я її дуже давно, але вже в самому заголовку знайшла, і досі знаходжу потужний поштовх до роздумів. Пам’ятаю, як зробила його майже девізом своєї наукової роботи, бо місце без життя може бути, але не навпаки. Кожен життєвий процес локалізований в середовищі і від нього залежний, а середовище організовують архітектори та дизайнери. Архітектуру розглядають по-різному: як мистецтво, матеріалізований світогляд, «музику в камені», спосіб пристосування до несприятливих умов, але через всі такі прагматичні та поетичні трактування розкривається її роль в житті людини. Як дослідниця дизайну предметно-просторового середовища медичних закладів, розумію наскільки ми залежимо від архітектури. «Ми» – це й інші спеціалісти по середовищу, й – користувачі, мешканці, працівники. Отож, заходи, які відбулися з приводу ювілею кафедри дизайну архітектурного середовища Львівської Політехніки, для мене теж були цікаві з різних точок зору.
Львів, як і інші старі міста, є масштабною ілюстрацією історичних стилів та їх взаємодії, а крім того, сучасних проблем в архітектурі та, як вдалих, так і невдалих, способів їх подолання. Мабуть не випадковість, що саме тут найдавніше в Україні існує архітектурна спеціальність. Цього року 15-ти річчя відзначає кафедра дизайну архітектурного середовища Інституту архітектури Львівської політехніки. Саме тут готують, а після занурення в атмосферу під час подій до ювілею, я б сказала, що не просто готують дипломованих спеціалістів-архітекторів, а виховують людей, що мислять архітектуру. В процесі святкування відбулися: конференція «На шляху до архітектурної освіти і професії майбутнього», виставка навчальних робіт проектів студентів і педагогів, виставка проектів і реалізацій педагогів, аспірантів, здобувачів кафедри з дня її утворення та особливо цікаве – нагородження переможців міжнародного студентського конкурсу на ескіз-гуманізацію центру міста Борислава.
Завідувач кафедри ДАС Віктор Проскуряков представив редизайн логотипу кафедри і нові буклети. Логотип базується на вже існуючій концепції, але водночас він краще передає сучасний настрій і стиль роботи.
Редизайн логотипу кафедри ДАС
Однією з ключових тем обговорення на конференції стала архітектурна освіта. Зокрема, Юрій Джигіль, координатор проекту «Темпус» від Інституту архітектури, акцентував на необхідності переглянути співвідношення теорії і практики в навчальному процесі: «Основне питання – це що освіта має давати особистості і чи готує вона до реальних ринкових умов?». Одним з варіантів, на його думку, є практика складання профілів компетентності, які й покликані допомогти зрозуміти, як мають розвиватися освітні програми. Опираючись на досвід, отриманий під час стажувань в країнах Європи, підсумував, що там часто спеціалісти працюють в командах і захищають проект колективно – саме вміння працювати разом, використання методу «мозкового штурму» потребує більшої уваги в нашій освіті. Обов’язковою умовою існування спеціальностей в навчальних закладах також має бути здатність забезпечити роботою випускників. Наприклад, типовою практикою в Палермо є залучення студентів ще під час навчання до громадських проектів і, так само, залучення громади до планування міського простору, що підвищує рівень міської свідомості. «Професія архітектора – гуманістична», але це не тільки праця для людей, а й з людьми.
Доцент кафедри, а також Голова ЛОО Національної Спілки Архітекторів України Богдан Гой торкнувся потенціалу ролі професійної спілки в освітньому процесі. Координація зусиль могла б допомогти в налагодженні міжнародної співпраці, збереженні історичного та природного середовища міст. Богдан Гой зауважив, що одним з пріоритетних завдань спілки є «культивувати феномен львівської локальної архітектурної школи і водночас розвивати сучасну архітектуру України не лише у реальному будівництві, але й в навчальному та експериментальному проектуванні».
Оскільки викладачі кафедри провадять також власну архітектурну практику, то конференція стала полем обміну таким досвідом. Про особливості проектування промислово-виробничих підприємств розповів Сергій Іванов-Костецький. Найцікавішими були розповіді про «внутрішню кухню»: нюанси роботи з замовником та пошук компромісів між задумом та реальними обставинами та вимогами інвесторів. Розмірковуючи про перспективи кафедри, Михайло Ягольник запропонував розглядати діяльність кафедри в контексті політехнічності навчального закладу, адже саме в цьому полягає потенціал, який необхідно використовувати. Полем обміну доробками можуть виступати постійно діючі виставки, як це бачив Іван Левинський. Створення постійного архітектурного кластеру «ЕХРО політехніка» сприятиме не лише розвитку архітектурної спеціальності, але й інших, адже, як зазначив Михайло Ягольник: «об’єднуючи розуми – створюємо майбутнє».
Обговорення проблемних питань на конференції
Дуже репрезентативною стала виставка робіт студентів і педагогів за період існування кафедри, де можна було простежити своєрідну візуальну історію кафедри, зауважити такі нюанси, як перехід від ручної подачі до використання програм для проектування. Найбільш ранні проекти, ті що виконані вручну, вражають технічністю, вони є в певній мірі експонатами, адже зараз так вже не працюють. Хто малює, той зрозуміє, який це процес: немає «Ctrl+Z», «Ctrl+C», «Ctrl+V» – того, за що ми безмежно любимо графічні редактори і програми для моделювання. З іншого боку, виставка навіювала сумні думки, бо скидалася на демонстрацію ідей, які, скоріш за все, ніколи не будуть втілені, хоча є дуже затребуваними. Наприклад, такий своєчасний проект реабілітаційного центру для ветеранів АТО чи зовсім утопічний – ідея реорганізації простору центру Львова з відкриттям Полтви. Сучасні тенденції накладаються на глибокі традиції – такий рецепт кафедри. Кафедра рефлексує і розвивається через діалог всередині себе.
Один з останніх масштабних проектів кафедри, де якраз вповні проявився ракурс її мислення – міжнародний конкурс на ескіз-ідею гуманізації центру міста Борислава. Першим місцем відзначили лише один проект, але та кількість студентів, які активно прийняли складний виклик, є набагато серйознішою перемогою цілої кафедри.
Нагородження переможців. Віктор Проскуряков вітає Остапа Котоуса
Авторами проекту-переможця є Остап Котоус, Тарас Городчук та Агнешка Потшебовська. Магістрант Остап Котоус розповів про власну мотивацію і процес роботи: «Я сам з Борислава, тому розробка цього проекту для мене була цікава не лише як для архітектора, але як для потенційного мешканця. Проблеми міста знаю, бо провів там дитинство, а вивчавши історію, зрозумів їхні причини. Борислав мав би бути кращим, і в проектах ми показали, скільки варіантів і шансів в нього є. Коли ми ознайомилися з простором міста, то поділили між собою проблемні ділянки, щоб показати якомога більш різноманітний результат. Ми з друзями проектувати центральну площу з перехрестям. Хоч ми і запропонували футуристичну візуальну концепцію, я вважаю, що в Бориславі є унікальні об'єкти, які можуть бути обличчям міста і які необхідно зберегти».
Проект переможців конкурсу ОстапаКотоуса, Тараса Городчука та Агнешки Потшебовської
Новації, які запропонували студенти, є не просто спалахами окремих талановитих думок чи красивим фасадом-ширмою, за яким можна приховати проблеми. Це візуальний шлях пошуку ідентичності культури міста. Випускники сповнені ентузіазму. Мають бачення того «як має бути правильно», і це бачення дуже сучасне, гуманістичне по суті, воно віддзеркалює не лише «творчий еґоїзм», але й намір покращити реальність, підвищити рівень життя для нас. Головне – не заважати їм. Важливо – підтримати їх, бо маємо жити свідомо в місті/місці, яке спільно творимо і яке творить нас.