Всі ці «нові» слова ми десь чули, читали і навіть «бачили», але вони були далекі від нас, бо не впливали на наше щоденне життя. Ми, це всі ми, українці, від президента до школярика, що лиш навчився складати і писати перші слова. Всі ці нові слова знали, «тримали в руках», мали справу з ними тільки люди особливих професій, переважно військові. Буки, Урагани, Гради, Гвоздики, Булати... Це довгий список. Як давно це було? Якихось п’ять років тому.

За ці роки, коли слово «війна», гібридна, інформаційна, неоголошена, звичайна, якщо можна так сказати, стало вже звичним, всі ці гаубиці, танки, міномети, гранатомети і кулемети не просто увійшли, вони впаяні в наш щоденний інформаційний простір. Їх не можна не помічати, не чути, не бачити в друкованому вигляді.

Очевидно, що з часом нові слова стають не зовсім новими, приживаються, зменшується частота їхнього вживання, ми звикаємо, емоційна реакція притупляється, вона вже не та, коли вперше чуєш про обстріл, розстріл, бомбардування, поранених, вбитих, взятих в полон, а мова йде про знайомі місця, про знайомих людей, про твою країну, про наших солдатів. І не всі слова мають таке інтенсивне психологічне навантаження. Нові географічні назви – бо хто колись знав, крім місцевих, про якусь там Мар’їнку, Гнутове, Авдіївку чи Піски, взагалі нейтральні, якщо розглядати їх без контексту. Є й взагалі «нові позитивні слова», наприклад, волонтери, капелани чи добробати. Очевидно, що багато слів випадають з обігу, забуваються. Хто зараз з юних і ранніх може сказати, що таке політінформація, про техніку, найпростіше, побутову (плівкові фотоапарати, кінескопи, електронні лампи, бобінні-касетні магнітофони, самі магнітофони, аудіовідео, найновіше – дискети і CD, телефони…) можна і не згадувати.

Але міни, гільзи, патрони – це не купони-талони на мило і цукор, вони так швидко не зникнуть з інформаційного простору, вони починають зникати, якщо звучить слово мир, перемир’я. У нашому випадку, у випадку України, це скоро не станеться – це якщо ви оптиміст. А якщо ви реаліст, то ви знаєте, що варвари з півночі нікуди не дінуться, навіть якщо поміняють царя, орда є орда. Тому «нове» слово, «найновіше» – воєнний стан – помітили всі, навіть тут, на далекому Заході, де війна – вона там на десь на Сході, вона лиш в телевізорі, її ніби немає, це якщо особисто знайомий або рідний не був, не брав участі, не воював. Через це ми знову чуємо ці нові-ненові слова: резервісти, блокпост, особливе положення, мобілізація, збори, військові склади, обстріли, відступи, наступи, лінія оборони. Ще «не занадто вживані», зовсім свіжі, нові: комендантська година, блокада, закритий кордон.

Я не думаю, що це так добре, що всі ми протягом цих п’яти років, всі ми – від президента і до школярика – маємо знати, бо чуємо і читаємо, все це: від найпростішого – автомат АК, до коліматорів і приладів нічного бачення. Чи так добре, що навіть домогосподарки довідались, що таке бронежилети, які вони бувають, які потрібно пластини і каски, які вони мають бути, чому не годяться старого, радянського зразка. Звичайно, хотілось би, щоб, як в Швейцарії, ми переймались тим, що робити з пластиковими пакетами і цератою або проблемою прав, а точніше, обрізання хвостів у породистих псів чи рогів у корів, але реальність така, що ми тішимось успішним випробування української протикорабельної крилатої ракети «Нептун», чи нової зенітної ракети «Вільха», чи відсутністю втрат на східному фронті, чи заходу кораблів НАТО у Чорне море.

І всі ці «нові слова» ми знову і знову будемо чути в розмові, читати і бачити на екранах телевізорів і своїх моніторів, бо зацофане – від вживання і зловживання – слово війна нікуди від нас не подінеться.